***

Я зустрічала світанок ,

Мені не спалося .

Чепурилися хмари ,

Кольори щохвилини міняючи.

І летіло з небес

Промінців золотаве волосся.

В трави падали роси,

Ніжно землю мою обіймаючи .

 

Відгукнулась земля ,

Підійнявши дерев прапори.

По свічадах озер,

По дахах  промінці пролилися

І під музику вітру, під шурхіт кущів та трави,

Зустріч сонця

Натхненно співали пташки на узліссі.

 

 

 

Осінь

 

Осінь з літом переплутались,

То в спеку , то в паморозь загортались .

Фарби літа , зелень соковита ,

жовтого набрали оксамиту.

 

Теплі ще хащами лопотять дощі ,

Але ніч холодна серпанком повита ,

І шепоче осінь : " Літо йди мерщій" ,

 Жовте листя на дворі дощами промите.

Не сумуй даремно , сліз не лий щораз!

Ще засяє сонце, хмарами закрите.

Нам бабине літо подарує шанс

З гусячої зграєю улетіти в літо .

 

Перетне осіннє павутинням сум ,

Станемо з тобою ми на рік старіше.

Чому осінь плаче , невже не знайду

Відповіді: чому в серці вітер свище.

 

Тягнуся до тебе , шукаю тепла ,

Але ніч холодна, серпанком укрита.

Що його робити, , все в житті бува ,

Хороводи водить біля брами вітер.

Осінь ! ... Ах , осінь !

 

 

 

***

Ти пішов серед ночі.

Мовчки встав і пішов.

Смикнув протяг фіранку ,

Залетівши в прочинені двері .

Ти пішов ...

Ані слова, тільки рипнув долівкою,

Ліжко стала клітиною ,

І я в ній, як загнаний звір.

 

Ти пішов ані з того ні з сього .

Був і зник.

Ні "пробач ", ні " прощай " ,

Межи вікон і місяця

Прошмигнула неясна тривога…

На комоді годинник

Накрутить на стрілки світанок і довго

Наче вічність довгий буде в хаті тинятися

                  ..... ДЕНЬ

***

Іду , відбиваючи світло.

Спини не зігнути,  ноги.

Пливуть , залишаючи слід .

На сірій пилюці дороги .

 

Хай доля зігне дугою,

Та даремно не розтривожує.

Іду своєю дорогою,

Адже кожен ходить, як може.

 

Я радію , що світло було,

Що ще тупають мої ноги!

Подумаєш - спину звело ,

Аби не звернуло з дороги !

 

 

***

Після осіннього дощу

Не сохне довго.

Вже тиждень сонця чекаю

Та все без толку.

 

Прибитий дощем до землі килим

Монеток іржавих .

І невгамовна туга

На зів'ялих травах .

 

Ні гусячих тобі косяків

Ні сонця у небі.

Лише квіти тривкі

Спочивають на стеблі.

 

Хочеться мерщій

У теплий залізти одяг,.

І щоб в кишені душі

Надія була на згоді.

***

Чарівного літа взірці

В степах розтанули ,

Та грози на манівці

Літа летять нестямно .

 

Все небо - на шматки

Блискавки рвуть - не ледаще їм!

Не відійти, не втекти

Від  хижої  пащі..

 

Але ж скільки ж сили може бути

У смужці світла!

Не передбачувані смути -

Залишки літа.