* * *

Низько летіли сороки,

Звістку утішну зронив:

В жовтні, посмученим трохи,

Буде пісенний мотив.

 

Будуть березові зливи,

Прядива фарби сумні. 

Квітка з кущів бадилини

Сумно всміхнеться мені.

 

 

 

***

Звичайнісіньке щастя -

Увечері смажить млинці.

Щирому диву причастя -

Сонечка запашні.

 

Трошки вони рум'яні,

Тонесенькі на кінці,

Довгоочікувані

З панви зніму млинці.

 

За чаєм, утомлена трохи,

Синові відкрию душу.

Світлих пружків бахромки

Ласкаво понадкушую.

 

***

Ну про що тобі повідати ,

За вікном - хоч носа морщ,

Надокучливий, з обіду

Ллє тривкий травневий  дощ.

 

Дерева, дощем промиті,

Безпорадні і тонкі.

Й не мені , а моїм дітям

Телефонові дзвінки .

 

 

 

***

 

Забігай в мої ревні мури.

У шипоті гліциній балкон.

Розминемося ми з зажурою

На гілках зеленіючих крон.

 

Ти шепочеш: "Обридли дебати,

Твої музи нехай помовчать? "

У незмірному ліжку булькаті

Очі білих подушок стирчать.

 

 

 

***

Що у вселенськім масштабі

Наші зими та  весни?

Недовгий наш вік, а бабин

Й числити немає сенсу.

 

Щастя несемо земне

У долонях від краю до краю ,

Нам байдуже - мине не мине -

Краплі поту з чола витираємо.

Нехай дощі, снігопади

Та інші гноблять догани,

Тільки б не віддатися владі

Долі нездоланної .

 

 

***

На шиї пестливі долоні,

У грудях рай.

В теплі молочнім серце тоне:

Не поспішай?

Лежиш, очікуєш поради,

Це - збиток  лиш.

Не сплю я, журячись, як завжди,

Та й ти не спиш.

Всі живемо в такому смутку

В самотині,

Що гармоніює з покутою 

В пісенні дні.

 

 

***

В спеці липня, з привітним 

Польовим говірком,

Буде бджілка над квіткою

Вихилятись в'юнком.

 

У дзижчанні без ладу,

Та в музичнім рядку,

Я почую докладну

Розповідку пахку.

 

Біля лісу за яром

Співом ввів мене в шок,

Не скрутний чолов'яго,

А в'юнкий пастушок.

 

***

Батько і син

Навперейми.

Чия це спадщина?

Чия рушниця навпереваги ?

Процес дорослішання.

Полум'я панівних слів,

Великих промов?

І чому у двох батьків

Ти, сину, нічий.

 

 

***

Звичайно поспішаючи

Зробити негайні діла .

Дзеркальний шепіт :

Вродлива я ,

 

Не велика й не мала.

Мені ні мариться , ні сниться :

Дуже добре складена.

Запит - відвіт: хай боїться

Коханця мого дружина,

Що до мене він плине.

 

 

***

За туманами озер

Ясно-сині пагоди .

Там по згарищам живе

Голубика - ягода .

 

Рідко чує спів птахів.

Похила порубка .

Не гукає голубків

Дика голубка.

Звір сторонкою обійде ,

Чужого кордону

Не малина бо й не мед -

Ягідна оскомина .

 

 

 

***

Про що замислився , мій коник ?

Антени-вуса розпустив ..

Липневі - що тобі кордони.

Бо сам ти, чуйний , повний сил.

 

Прищулить сонце своє око ,

Аби паросток не зачах .

Головка маленького коника

Сидить на згладжених плечах.

 

І крильця складені на спинці ,

У кожнім оці -

Сонця зблиск.

Сидиш ти, наче на картинці ,

Зелене листячко притиск.

 

І спів твій, лагідний, по суті ,

Бо добре розумієш сам ,

Принишкши  у зеленім куті,

Шану даруєш небесам.

 

 

 

***

Не залишай мене, ти серцю не тягар .

Твій кожний крок в душі моїй не гірший,

Тобою моя щира муза марить,

Мені хвилюють завжди твої вірші.

 

В них світло місяця і дворик, серцю милий ,

Безвітряна засніжена зима

Все таке рідне, наче я творила

З великою любов'ю це сама.

 

У світі нескінченних перехрестів

Утрати і пустої метушні,

Нехай хоч мрія лагідна накреслить

Палку любов жіночої душі.

 

 

 

***

Здається часом

Все дуже просто:

Цегляний будинок і крайнє вікно.

Чоловік не захмарного росту,

Що приїхав не так давно.

 

Ремонтувався завзято і чинно,

Герой ненаписаної статті.

Такий осібний хапкий хлопчина,

Такий безгрішний  в гріховнім житті.

 

Він став би і болем моїм і отрутою ,

На тій не дуже солодкій добі

Та я заблукала в життєвих путах ,

Ні йому не вірячи ні собі .

 

 

 

***

Ви до серця мого відмичку

Шукали у всі часи.

Називали єретичкою ,

За розкуті мої списи.

 

Ти - голова завзята,

А що до шиї - ось вона ,

Пре у палаючу хату ,

Вогню вселенському віддана.

 

Мені - до незримого одру

Вести невидиму нитку.

Тобі - сумувати по дому

В якому не буде збитку

 

 

***

Довго пливуть передмістя ,

А місто прошмигне

На зразок доброї пісні

Опаляючи мене.

 

Цей уклін тисячолистий

Із безбарвних гірких трав.

На хвилинку серце стисне,

Бо душа не ловить гав.

 

Тайгові рясні палати !

І тужливі їх листи !

Від очей не варт скрадати -

Вщент загубиться  усі.

 

Неспокійні, і смолисті

Вдалині від метушні

Рожевіють скромно - чисто

Іван - Мар'їні кущі .

 

 

***

Художник розкутий довговолосий ,

У скляну метеликів не збирає.

Він свій у сонмі живого лоску,

Де дихають і люблять , і гинуть без зла.

Джмелиний народ не смішний , не товстий.

Що видихне він на малюнки прості?

Липневу блакить, та багаття трави,

З якими по щастю говорить на "ви".

Ні стежки , ні топа , всього-то , всього -

Жвавих таємниць благородне єство.

 

 

Побачення

 

Похила стежинка до рідної хати,

Під сопкою хатка мала,

Зразок з гіркуватого запаху м'яти,

Назавжди душа зберегла.

 

За кухнею, по невеличких  рослинах,

Остуду дереза  звила.

Кисіль з гіркуватих  краплин журавлини

Матуся мені подала.

 

За північ сльозою туманяться вічі,

Балачка нових сподівань.

Вона, з гіркуватою радістю зустрічі,

Гірчіть відчуттям розставань.

 

 

***

З обридлими чоловіками

Говоримо  квола.

Тільки це поміж нами :

Щоб лайкою - ніколи.

А втрачаємо, тижні лічимо ,

Господи, пробач.

Хоч за гривню, хоч за тисячу...

Та не знайдеш, бач!