ХРИСТОС
Живемо ми за новою модою : Європейської новини. Але тривають на нашій морді - Причандали старовини.
А сьогодні - слава Богу! Нам обридла старовина : Дасть Христос до раю дорогу , В пекло вирядить - сатана !
У тихий день , коли Ісуса... Познайомили з хрестом ! Жило в ньому поза глуздом, Чаклунство, як ремесло .
А коли , відчув тремтіння , Злізши долу і з хреста, Зголосився богосином І прокляттям людства став.
СОРОКА
Балакуха кричала на гілці Своє однозначне - " Сак ! .. У гнізді моєму малі дітки Зголоднілі , чи не так? " Що я відповім сороці : - " Що мої голодні теж ... Дохне риба у протоці, Зло людей не має меж
Мені шкода твоїх діток, Зголоднілих сорочат . Знати б чим своїх кормити,. - Їсти хочемо! - кричать .
Річка - звалище , та й годі, Замість хвиль тече сміття, То скажіть вже: що за злодій, Скасував моє життя?
Болить серце за сороку, За голодних діточок ... Але ж самі ми з протоки Утворили смітничок.
ПРИРОДА
Ліс стояв суцільною стіною Вздовж лугівок та по схилах гір , Він Планету дивною красою Прикрашав із найдавніших пір .
Сосни , кедри - велетні , ялини, І кущі, і трави, все гуртом, Завжди для Землі було надійним Теплим, освіжаючим хутром.
А тепер ? По згарищам, по схилах Сопок - корчі знищених дерев. У людей буяє дух машини! Та безтямний непісенний рев! Все було надійно у природі , Шерех вітру , запашні дощі.... Що казати - дурні ми та й годі, Пацюки - ні сенсу, ні душі.
ДОЛЯ
В небі зіронька грає, - Як їй не обрида ? Утішливо човен гойдає Амурська хитка вода .
Бажає зі мною грати, Здійматися до комет , Щоб світло душі не втратив На дзвін дріб'язкових монет.
Не знаю вже, що за вада У влади, в обіймах сну Я рию могилу , а влада Готує собі труну.
ПРИЙДИ ( Романс )
Прийди до мене на цвинтар, Віддай уклін пошани . Без сліз, без квітів, кращий дар - Уклін такої дами.
Прийди, та трішечки посидь, Послухай співи літа . Або вже квітку посади Для любого пііта. Та добра квітка в небесах , Загравою засяє , Як сяє тільки в добрих снах, А наяву зникає.,
Прийди, в тобі я жагу брав, В поезії гучнішав, Бажаю, щоб, як я кохав, Кохав тебе хтось інший.
Лівша
До 75-річчя народного художника Росії Геннадія Дмитровича Павлішина
Лівша руками працювати З малецтва вмів не абияк. Навчивсь коняку підкувати,. Аби - блоху?! .Ото вже смак!
Звучить в серцях поетів ліра. А майстер думкою горить, Поки якесь всесвітнє диво Він із нічого утворить .
Поздовж Амуру по ухилах Сусідить з каменем нефрит . Йому Лівша дарує силу Таку, що душу обпалить. ,
Дивлюсь, талант його безмежний. Непереборна творча хіть. В кільці Всесвітньої мережі Він приклад богові творить.
СПРАВА
Якщо осінь в серце зиркне, Поки ти ще молодий, Не цурайся свого віку, Прилучайся справжніх дій.
Наді мною місяць - бубон Проливає світло чудне, Скільки було важких буднів ? Скільки важких років буде.?
Та веду стежину вміло До зимовища хащами, Бо людині тільки діло, Справжнє діло дарить тями.
Переклади з російської та нанайської Олександра Лозикова
|
Ніна Скепочка > Тетяна Колесникова >
Костянтин БЕЛЬДИ
Підсторінки (4):
"Далекосхідна хвиля" у Москві Редактор українського журналу в Хабаровську Олександр Лозиков з донецького міста Макіївки Про яскраву зустріч в Бібліотеці української літератури із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором українського журналу Напередодні Дня незалежності України в московській Бібліотеці української літератури одразу ж услід за відкриттям святкової книжково-ілюстративної виставки "Є така країна - Україна" відбулася перша зустріч у рамках нового циклу "Українські письменники Росії", де презентуватиметься творчість авторів з Москви та інших регіонів РФ, що пишуть українською мовою, а також діючих тут перекладачів, дослід-ників, видавців і популяризаторів української літератури. Мабуть, символічно, що початок цій традиції - "бо ж сонце устає - на Сході!" - поклала яскрава зустріч із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором журналу"Далекосхідна хвиля", що видається в Хабаровську, — Олександром Лозиковим. Уродженець Донбасу, Олександр Олександрович ще замолоду поєднав свою долю спочатку з Тихоокеанським флотом, куди був призваний на військову службу, а потім з Комсомольський-на-Амурі, де працював на комсомольських ударних будовах, з Хабаровськом і всім Далеким Сходом, який щедро обдарував його, талановитого журналіста й письменника, темами та сюжетами для сотень нарисів і репортажів, десятків оповідань, повістей, романів, багатьох віршів і поем. Тут, на російській землі, до нього прийшло літературне визнання, він став членом Спілки письменників Росії. А непроминуща любов до рідної України, почуття сердечної прихильності до материнської мови, зворушливі зустрічі із земляками та українцями, що народилися вже тут, на далекосхідній землі й ревно бережуть пам'ять про батьківщину своїх предків - все це будило в нього бажання писати й українською , а потім і подвигло на вчинок воістину відважний і жертовний: услід за публікацією окремих українських матеріалів в альманасі "Эйкумена" А.А. Лозиков 2007 р. започаткував видання літературно-художнього й публіцистичного журналу "Далекосхідна хвиля". Слід сказати, що це перша в історії вдала спроба випуску україномовного періодичного літературно-художнього видання поза Україною на теренах всього колишнього СРСР. Та й ті, що з'являлися іноді й ненадовго в давній минувшині, такі журнали й альманахи можна перелічити на пальцях: "Основа" (Санкт-Петербург), "Новим шляхом" (Ростову-на-Дону), "Ленінським шляхом" (Саратов), "Нео-Ліф" (Москва)... Великий овальний стіл конференц-зали Бібліотеки української літератури, де проходила зустріч, перетворився в імпровізовану виставку видань, привезених сюди хабаровським гостем. Тут - і всі чотирнадцять випусків згаданого журналу, і також редагований ним альманах «Эйкумена", і укладена Олександром Лозиковим "Антологія далекосхідної української лірики", що представляє твори 45 авторів - від Камчатки до Амуру, і книги нашого гостя, видані в далекому Хабаровську українською: його "Поетичні твори" (2007), і "Вибране" (2010), автобіографічна повість "Дванадцять стежок дитинства" (2009), "Роман завдовжки з життя. Шляхами Івана Багряного" (2009), романи "Покликаний до помсти" (2009), "У свічаді долі" (2010); книги російською мовою: "Сказочник Мухена", "Красные листья клёнов", "Наказание любовью", "Избранное"... Всі ці видання автор передав у дарунок Бібліотеці україн-ської літератури, що, за його словами, виконує незамінну місію в збереженні таких необхідних і нині й завжди духовних зв'язків між народами України та Росії, в ознайомленні росіян з українським письменством, культурою, історією. О.О. Лозиков поділився непростим досвідом створення українського журналу, розповів про свій творчий шлях у літературі, про інших далекосхідних авторів, які пишуть українською мовою . Виявляється, що серед них - не тільки ті, хто приїхав туди з України, але й народжені в Примор'ї та Приамур'ї - у місцях історичного розселення українців, названих ще Зеленим Клином. Видається чудом, що, не маючи можливості вивчати українську мову в школі, там, за тисячі й тисячі кілометрів від землі предків - України, вони змогли зберегти материнську мову, і всупереч всім обставинам відродили в собі дарований Богом талан творити нею... Марія Зварич, Антоніна Лупиніс, Валентин Рудомін, Валентина Красношапка, Анатолій Криль, Едіта Познякова та інші автори "Антології далекосхідної української лірики", напевно могли б підписатися під вистражданими рядками сонета Олександра Лозикова: Надією живу оволодіти словом Джерельним, молодим, щоб сяяло й гуло, Заблуканих братів скликаючи до мови, До рідних берегів тримаючи кермо. Як релігійний жрець, покликаний на лови Людських сердець, бо опліч ми йдемо, До рідних берегів тримаючи кермо, Та чуючи здаля батьків загиблих зови. О, мово рідна, що ти робиш з нами, Коли життя загонить нас за брами, Де спогади дитинства оживуть, Як ми жили без страху і догани, Зриваючи з сердець своїх кайдани, Та творячи свій особистий путь. Хочеться вірити, що витворений письменником і видавцем О.О. Лозиковим "особистий шлях" не стане винятково його "особистою справою", але й знайде необхідну підтримку з боку всіх, хто з обов'язку служби й за покликом серця причетний до вирішення завдань підтримки національних культур у Росії, збереження та розвитку зароджених тут вогнищ української культури. Адже вони своєю присутністю в багатонаціональній російській культурі збагачують її новими барвами й настільки необхідними всім нам взаємозв'язками з духовним світом самої України. Представники письменницького співтовариства Москви, що прийшли на зустріч із посланцем далекосхідних українців, а також читачі БУЛ виявили готовність співпрацювати з "Далекосхідною хвилею" і, за пропозицією головного редактора, відразу представили на його суд зразки власної літературної творчості. Свої вірші й переклади українських поетів як заявку на участь у чергових випусках журналу прочитали члени Спілки письменників Росії Володимир Артюх, Володимир Лісовий, перекладачі Олег Храбан, Фотіна Морозова, Михайло Дупик та інші. Таким чином, видавець зміг наочно переконатися в наявності непоганого авторського резерву й на московському напрямку. Є сподівання, що українські видання, які надійшли до БУЛ з Хабаровська не будуть обійдені також і увагою вдумливої доброзичливої літературної критики. Зрозуміло, не все в публікаціях "Далекосхідної хвилі" однаково рівноцінне, не позбавлене видання відомих труднощів росту, даються взнаки і прояви "юнацького максималізму", тож, напевно, чимало залежатиме від залучення до співпраці з журналом нових талановитих і зрілих авторів. Як показала зустріч у БУЛ, головний редактор запрошує до такої співпраці й Москву, і Київ - отже, слід сподіватися, "Далекосхідна хвиля" примножить свою енергію й творчу висоту. Віталій КРИКУНЕНКО, ведучий літературної вітальні БУЛ
"Далекосхідна хвиля" у Москві Редактор українського журналу в Хабаровську Олександр Лозиков з донецького міста Макіївки Про яскраву зустріч в Бібліотеці української літератури із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором українського журналу Напередодні Дня незалежності України в московській Бібліотеці української літератури одразу ж услід за відкриттям святкової книжково-ілюстративної виставки "Є така країна - Україна" відбулася перша зустріч у рамках нового циклу "Українські письменники Росії", де презентуватиметься творчість авторів з Москви та інших регіонів РФ, що пишуть українською мовою, а також діючих тут перекладачів, дослід-ників, видавців і популяризаторів української літератури. Мабуть, символічно, що початок цій традиції - "бо ж сонце устає - на Сході!" - поклала яскрава зустріч із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором журналу"Далекосхідна хвиля", що видається в Хабаровську, — Олександром Лозиковим. Уродженець Донбасу, Олександр Олександрович ще замолоду поєднав свою долю спочатку з Тихоокеанським флотом, куди був призваний на військову службу, а потім з Комсомольський-на-Амурі, де працював на комсомольських ударних будовах, з Хабаровськом і всім Далеким Сходом, який щедро обдарував його, талановитого журналіста й письменника, темами та сюжетами для сотень нарисів і репортажів, десятків оповідань, повістей, романів, багатьох віршів і поем. Тут, на російській землі, до нього прийшло літературне визнання, він став членом Спілки письменників Росії. А непроминуща любов до рідної України, почуття сердечної прихильності до материнської мови, зворушливі зустрічі із земляками та українцями, що народилися вже тут, на далекосхідній землі й ревно бережуть пам'ять про батьківщину своїх предків - все це будило в нього бажання писати й українською , а потім і подвигло на вчинок воістину відважний і жертовний: услід за публікацією окремих українських матеріалів в альманасі "Эйкумена" А.А. Лозиков 2007 р. започаткував видання літературно-художнього й публіцистичного журналу "Далекосхідна хвиля". Слід сказати, що це перша в історії вдала спроба випуску україномовного періодичного літературно-художнього видання поза Україною на теренах всього колишнього СРСР. Та й ті, що з'являлися іноді й ненадовго в давній минувшині, такі журнали й альманахи можна перелічити на пальцях: "Основа" (Санкт-Петербург), "Новим шляхом" (Ростову-на-Дону), "Ленінським шляхом" (Саратов), "Нео-Ліф" (Москва)... Великий овальний стіл конференц-зали Бібліотеки української літератури, де проходила зустріч, перетворився в імпровізовану виставку видань, привезених сюди хабаровським гостем. Тут - і всі чотирнадцять випусків згаданого журналу, і також редагований ним альманах «Эйкумена", і укладена Олександром Лозиковим "Антологія далекосхідної української лірики", що представляє твори 45 авторів - від Камчатки до Амуру, і книги нашого гостя, видані в далекому Хабаровську українською: його "Поетичні твори" (2007), і "Вибране" (2010), автобіографічна повість "Дванадцять стежок дитинства" (2009), "Роман завдовжки з життя. Шляхами Івана Багряного" (2009), романи "Покликаний до помсти" (2009), "У свічаді долі" (2010); книги російською мовою: "Сказочник Мухена", "Красные листья клёнов", "Наказание любовью", "Избранное"... Всі ці видання автор передав у дарунок Бібліотеці україн-ської літератури, що, за його словами, виконує незамінну місію в збереженні таких необхідних і нині й завжди духовних зв'язків між народами України та Росії, в ознайомленні росіян з українським письменством, культурою, історією. О.О. Лозиков поділився непростим досвідом створення українського журналу, розповів про свій творчий шлях у літературі, про інших далекосхідних авторів, які пишуть українською мовою . Виявляється, що серед них - не тільки ті, хто приїхав туди з України, але й народжені в Примор'ї та Приамур'ї - у місцях історичного розселення українців, названих ще Зеленим Клином. Видається чудом, що, не маючи можливості вивчати українську мову в школі, там, за тисячі й тисячі кілометрів від землі предків - України, вони змогли зберегти материнську мову, і всупереч всім обставинам відродили в собі дарований Богом талан творити нею... Марія Зварич, Антоніна Лупиніс, Валентин Рудомін, Валентина Красношапка, Анатолій Криль, Едіта Познякова та інші автори "Антології далекосхідної української лірики", напевно могли б підписатися під вистражданими рядками сонета Олександра Лозикова: Надією живу оволодіти словом Джерельним, молодим, щоб сяяло й гуло, Заблуканих братів скликаючи до мови, До рідних берегів тримаючи кермо. Як релігійний жрець, покликаний на лови Людських сердець, бо опліч ми йдемо, До рідних берегів тримаючи кермо, Та чуючи здаля батьків загиблих зови. О, мово рідна, що ти робиш з нами, Коли життя загонить нас за брами, Де спогади дитинства оживуть, Як ми жили без страху і догани, Зриваючи з сердець своїх кайдани, Та творячи свій особистий путь. Хочеться вірити, що витворений письменником і видавцем О.О. Лозиковим "особистий шлях" не стане винятково його "особистою справою", але й знайде необхідну підтримку з боку всіх, хто з обов'язку служби й за покликом серця причетний до вирішення завдань підтримки національних культур у Росії, збереження та розвитку зароджених тут вогнищ української культури. Адже вони своєю присутністю в багатонаціональній російській культурі збагачують її новими барвами й настільки необхідними всім нам взаємозв'язками з духовним світом самої України. Представники письменницького співтовариства Москви, що прийшли на зустріч із посланцем далекосхідних українців, а також читачі БУЛ виявили готовність співпрацювати з "Далекосхідною хвилею" і, за пропозицією головного редактора, відразу представили на його суд зразки власної літературної творчості. Свої вірші й переклади українських поетів як заявку на участь у чергових випусках журналу прочитали члени Спілки письменників Росії Володимир Артюх, Володимир Лісовий, перекладачі Олег Храбан, Фотіна Морозова, Михайло Дупик та інші. Таким чином, видавець зміг наочно переконатися в наявності непоганого авторського резерву й на московському напрямку. Є сподівання, що українські видання, які надійшли до БУЛ з Хабаровська не будуть обійдені також і увагою вдумливої доброзичливої літературної критики. Зрозуміло, не все в публікаціях "Далекосхідної хвилі" однаково рівноцінне, не позбавлене видання відомих труднощів росту, даються взнаки і прояви "юнацького максималізму", тож, напевно, чимало залежатиме від залучення до співпраці з журналом нових талановитих і зрілих авторів. Як показала зустріч у БУЛ, головний редактор запрошує до такої співпраці й Москву, і Київ - отже, слід сподіватися, "Далекосхідна хвиля" примножить свою енергію й творчу висоту. Віталій КРИКУНЕНКО, ведучий літературної вітальні БУЛ
"Далекосхідна хвиля" у Москві Редактор українського журналу в Хабаровську Олександр Лозиков з донецького міста Макіївки Про яскраву зустріч в Бібліотеці української літератури із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором українського журналу Напередодні Дня незалежності України в московській Бібліотеці української літератури одразу ж услід за відкриттям святкової книжково-ілюстративної виставки "Є така країна - Україна" відбулася перша зустріч у рамках нового циклу "Українські письменники Росії", де презентуватиметься творчість авторів з Москви та інших регіонів РФ, що пишуть українською мовою, а також діючих тут перекладачів, дослід-ників, видавців і популяризаторів української літератури. Мабуть, символічно, що початок цій традиції - "бо ж сонце устає - на Сході!" - поклала яскрава зустріч із самобутнім далекосхідним прозаїком, поетом, журналістом, видавцем і головним редактором журналу"Далекосхідна хвиля", що видається в Хабаровську, — Олександром Лозиковим. Уродженець Донбасу, Олександр Олександрович ще замолоду поєднав свою долю спочатку з Тихоокеанським флотом, куди був призваний на військову службу, а потім з Комсомольський-на-Амурі, де працював на комсомольських ударних будовах, з Хабаровськом і всім Далеким Сходом, який щедро обдарував його, талановитого журналіста й письменника, темами та сюжетами для сотень нарисів і репортажів, десятків оповідань, повістей, романів, багатьох віршів і поем. Тут, на російській землі, до нього прийшло літературне визнання, він став членом Спілки письменників Росії. А непроминуща любов до рідної України, почуття сердечної прихильності до материнської мови, зворушливі зустрічі із земляками та українцями, що народилися вже тут, на далекосхідній землі й ревно бережуть пам'ять про батьківщину своїх предків - все це будило в нього бажання писати й українською , а потім і подвигло на вчинок воістину відважний і жертовний: услід за публікацією окремих українських матеріалів в альманасі "Эйкумена" А.А. Лозиков 2007 р. започаткував видання літературно-художнього й публіцистичного журналу "Далекосхідна хвиля". Слід сказати, що це перша в історії вдала спроба випуску україномовного періодичного літературно-художнього видання поза Україною на теренах всього колишнього СРСР. Та й ті, що з'являлися іноді й ненадовго в давній минувшині, такі журнали й альманахи можна перелічити на пальцях: "Основа" (Санкт-Петербург), "Новим шляхом" (Ростову-на-Дону), "Ленінським шляхом" (Саратов), "Нео-Ліф" (Москва)... Великий овальний стіл конференц-зали Бібліотеки української літератури, де проходила зустріч, перетворився в імпровізовану виставку видань, привезених сюди хабаровським гостем. Тут - і всі чотирнадцять випусків згаданого журналу, і також редагований ним альманах «Эйкумена", і укладена Олександром Лозиковим "Антологія далекосхідної української лірики", що представляє твори 45 авторів - від Камчатки до Амуру, і книги нашого гостя, видані в далекому Хабаровську українською: його "Поетичні твори" (2007), і "Вибране" (2010), автобіографічна повість "Дванадцять стежок дитинства" (2009), "Роман завдовжки з життя. Шляхами Івана Багряного" (2009), романи "Покликаний до помсти" (2009), "У свічаді долі" (2010); книги російською мовою: "Сказочник Мухена", "Красные листья клёнов", "Наказание любовью", "Избранное"... Всі ці видання автор передав у дарунок Бібліотеці україн-ської літератури, що, за його словами, виконує незамінну місію в збереженні таких необхідних і нині й завжди духовних зв'язків між народами України та Росії, в ознайомленні росіян з українським письменством, культурою, історією. О.О. Лозиков поділився непростим досвідом створення українського журналу, розповів про свій творчий шлях у літературі, про інших далекосхідних авторів, які пишуть українською мовою . Виявляється, що серед них - не тільки ті, хто приїхав туди з України, але й народжені в Примор'ї та Приамур'ї - у місцях історичного розселення українців, названих ще Зеленим Клином. Видається чудом, що, не маючи можливості вивчати українську мову в школі, там, за тисячі й тисячі кілометрів від землі предків - України, вони змогли зберегти материнську мову, і всупереч всім обставинам відродили в собі дарований Богом талан творити нею... Марія Зварич, Антоніна Лупиніс, Валентин Рудомін, Валентина Красношапка, Анатолій Криль, Едіта Познякова та інші автори "Антології далекосхідної української лірики", напевно могли б підписатися під вистражданими рядками сонета Олександра Лозикова: Надією живу оволодіти словом Джерельним, молодим, щоб сяяло й гуло, Заблуканих братів скликаючи до мови, До рідних берегів тримаючи кермо. Як релігійний жрець, покликаний на лови Людських сердець, бо опліч ми йдемо, До рідних берегів тримаючи кермо, Та чуючи здаля батьків загиблих зови. О, мово рідна, що ти робиш з нами, Коли життя загонить нас за брами, Де спогади дитинства оживуть, Як ми жили без страху і догани, Зриваючи з сердець своїх кайдани, Та творячи свій особистий путь. Хочеться вірити, що витворений письменником і видавцем О.О. Лозиковим "особистий шлях" не стане винятково його "особистою справою", але й знайде необхідну підтримку з боку всіх, хто з обов'язку служби й за покликом серця причетний до вирішення завдань підтримки національних культур у Росії, збереження та розвитку зароджених тут вогнищ української культури. Адже вони своєю присутністю в багатонаціональній російській культурі збагачують її новими барвами й настільки необхідними всім нам взаємозв'язками з духовним світом самої України. Представники письменницького співтовариства Москви, що прийшли на зустріч із посланцем далекосхідних українців, а також читачі БУЛ виявили готовність співпрацювати з "Далекосхідною хвилею" і, за пропозицією головного редактора, відразу представили на його суд зразки власної літературної творчості. Свої вірші й переклади українських поетів як заявку на участь у чергових випусках журналу прочитали члени Спілки письменників Росії Володимир Артюх, Володимир Лісовий, перекладачі Олег Храбан, Фотіна Морозова, Михайло Дупик та інші. Таким чином, видавець зміг наочно переконатися в наявності непоганого авторського резерву й на московському напрямку. Є сподівання, що українські видання, які надійшли до БУЛ з Хабаровська не будуть обійдені також і увагою вдумливої доброзичливої літературної критики. Зрозуміло, не все в публікаціях "Далекосхідної хвилі" однаково рівноцінне, не позбавлене видання відомих труднощів росту, даються взнаки і прояви "юнацького максималізму", тож, напевно, чимало залежатиме від залучення до співпраці з журналом нових талановитих і зрілих авторів. Як показала зустріч у БУЛ, головний редактор запрошує до такої співпраці й Москву, і Київ - отже, слід сподіватися, "Далекосхідна хвиля" примножить свою енергію й творчу висоту. Віталій КРИКУНЕНКО, ведучий літературної вітальні БУЛ
Світлана Єременко
Comments