НА СКРИЖАЛЯХ ІСТОРІЇ

 

           Слід   Муравського шляху пробіга у віки,

           Знову стигне пшениця і лягають валки,

           Слабне й губиться пам’ять, та історії час...

           Все збирає докупи й повертає  для нас!

           І зринає козацтво та шляхетні панки,

           Снігова завірюха і на Вовчій вовки,

           І чумацькі ватаги там блукали не раз.

           По балках і яругах, у холодних дощах.

           А щорічно, весною, розпускається квіт:

           Край наш диво — травою славен був на весь світ!

           Мати — Січ вартувала благодатні степи

           І життя мандрувало... у майбутні віки.

           Відгомін тих далеких вікопомних часів

           Повертати нелегко й піднімать із “руїн”.

           По краплині студеній наповняти той міх,

           Що минулим зоветься — чи легенда, чи міф!

           Хто його тепер знає? Й зможе хто порівнять?

           Слово істини й правди... та й кому передать

           У прийдешнє майбутнє, в електронний той світ

           Про давно вже забуту “Повість врем'яних літ”.

           Бо шаленна буденність топче память святу,

           А фатальні проблеми плодять нову біду:

           Гроші, секс, знову гроші і “земна благодать”!

           І загалу не треба щось з минулого знать.

           Бізнесовість шалена полонила усіх:

           Де дістать стільки грошей?! Як потратити їх?                                                                    

           Чи достойне майбутнє, і чи варто так жить?

            Все це вічні проблеми для старих й молодих.

            Бути як? Я не знаю, але вірю в одне:

            Час і справді збирає наше ім’я святе.