Про відзначення в Україні 70-ї річниці партизанського руху періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років

 

Згідно Указу Президента України В.Ф.Януковича „Про заходи з відзначення у 2011 році Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років”, по всій країні та у державах акредитації українських закордонних дипломатичних установ проводяться широкомасштабні заходи з вшанування подвигу учасників боротьби з фашизмом у лавах партизанського руху та підпільників, увічнення пам’яті полеглих та виховання у молодого покоління почуття патріотизму і поваги до учасників війни.

Основні заходи відбудуться 22 вересня, у День партизанської слави, який, починаючи з 2002 р., відзначається в Україні щорічно.

Цю дату встановлено окремим Указом Президента України з ініціативи ветеранів війни, які опиралися на наукові дослідження – 22 вересня 1941 р. було підписано перший наказ відносно партизанського загону під керівництвом С.А.Ковпака.

Історія свідчать, що на українській землі велися бої, які мали вирішальне значення для перемоги над фашизмом, адже на Східному фронті зазнали поразки 507 із 607 дивізій, що склало 3/4 живої сили і техніки гітлерівської коаліції.

Неоціненний внесок у Перемогу зробили підпільники і партизани, які знищили 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, розгромили 411 ворожих гарнізонів та поліцейських станів, 56 військових штабів, пустили під укіс 5019 військових ешелонів, підірвали 1566 танків і бронемашин, 13,5 тисяч автомобілів, вивели з ладу 820 гармат і мінометів, збили або знищили на землі 211 літаків, потопили 105 пароплавів, барж та катерів, підірвали 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тисяч об’єктів промислово-виробничого призначення.

Якщо на початку війни опір населення носив „стихійний” характер, то із посиленням каральних дій окупантів, чисельність лав підпільників збільшувалася. В період окупації 1941-1944 рр., українську землю вкрили 280 концтаборів, 180 таборів для військовополонених. Близько 2 мільйонів українців потрапили до рабства. Загалом війна і терор окупантів забрали у вічність 8-10 мільйонів мешканців України, її матеріальні збитки становили 40 % від втрат СРСР.

Партизанський опір фашизму на українській території в першу чергу став свідченням волелюбності та багатовікового досвіду українського народу давати відсіч окупантам.

Організація партизанського руху була пов’язана з величезними труднощами та людськими жертвами, обумовленими стратегічною помилкою воєнно-політичного керівництва СРСР із ліквідації системи підготовки фахівців ведення боротьби в умовах підпілля.

Ще у 1925 р. в СРСР розпочалося створення мережі спецшкіл з підготовки командирів партизанських загонів, радистів, підривників. П’ять спецшкіл Українського військового округу підготували 600 професіоналів які ввійшли до 80 диверсійних груп, здатних діяти в тилу. В українських лісах було закладено 73 бази і сховища для „професійних партизанів”. У Західні регіони України направлено організаторів підпільних груп, які осіли на проживання, опанувавши для прикриття цивільні ремесла. Вченими було розроблено передові зразки мінно-вибухової техніки, що відмінно зарекомендували себе під час громадянської війни в Іспанії. Однак з 1934 р. в СРСР узяла гору доктрина „наступальної війни малою кров’ю на чужій території”, і як наслідок – програму підготовки до війни в тилу поспішно згорнули, бази ліквідували, навчальні посібники знищили. У роки „Великого терору” більшість „профі” репресували – вцілів тільки 1 %.

В той же час, за історичними даними, в період окупації України не загинуло жодне партизанське формування під керівництвом „професійних партизанів”.

З метою організації керованого опору вже у перші 2 тижні війни, 5 липня 1941 р., ЦК КП(б)У прийняв постанову про створення партизанських загонів та організацій антифашистського підпілля. Роботу по організації мережі підпільників було покладено на 4-е Управління НКВС.

За різними оцінками, активний опір окупантам чинили майже 2,2 мільйона жителів України, серед яких збройну боротьбу до повного визволення Батьківщини вели 620 тисяч партизан і підпільників, сформовані у 46 великих партизанських з’єднання, 2 тисячі партизанських загонів та близько 3800 підпільних патріотичних організацій і груп. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів С.А.Ковпака, О.М.Сабурова, С.В.Гришина та О.Ф.Федорова.

Перед сучасними істориками стоїть завдання ретельного архівного пошуку, застосування новітніх методик дослідження для з’ясування реальної статистики партизанського та підпільного руху, позбавленої ідеологічних ухилів.

Указами Президента, іншими законодавчими актами Незалежної України на законодавчому рівні закріплено суспільно-політичну вагомість подвигу учасників війни проти фашизму. Так, у відповідності з Указом Президента України від 2007 р., у м. Київ відкрито музей та проведено реконструкцію Парку партизанської слави, на кордонах Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Одеської, Рівненської, Сумської та Чернігівської областей встановлено пам’ятні знаки „Область партизанської слави”, розроблено туристичні маршрути „Місця партизанської слави” та ін.

22 вересня ц.р. планується провести урочисті покладання квітів за участю високих посадових осіб держави до поховань учасників партизанського руху та могили Невідомого солдата в м. Київ, збори громадськості, зустрічі керівників місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з бійцями тилу та іншими ветеранами війни, уроки мужності у навчальних закладах, відповідні тематичні виставки та лекції.

Як і у попередні роки, Указом Президента доручається продовжити вивчення повсякденних потреб учасників партизанського руху, вишукати можливості для надання їм адресної матеріальної допомоги та вручення пам’ятних подарунків, поліпшити соціально-побутове і медичне обслуговування всіх учасників боротьби з нацистським режимом, вдів загиблих партизанів, підпільників, а також видати мемуари, історичну літературу і т.ін.

Заходи з підготовки та відзначення 70-річчя партизанського руху в Україні будуть широко висвітлюватися у засобах масової інформації.

Завдяки засадам ідеологічної багатоманітності, закріпленим Конституцією України 1996 р., пам’ять про особистий подвиг кожного українського воїна, який брав участь у боротьбі з фашизмом, є вагомою складовою історичної пам’яті, що формує українську політичну націю та консолідує суспільство у єдину Соборну державу.

                                                            ДІП МЗС України