ПІСНЯ 3 РАЙСЬКОГО САДУ 

 поет-пісняр.

Назарію Яремчуку присвячується...

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,

Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.

Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,

І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

 

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,

І душею своєю я вас, як умів, причащав.

Але видно Господь мені краще життя напророчив,

І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

 

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,

Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я.

Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,

Як мені не всміхнеться донька - сиротинка моя.

 

У далеких світах якось раптом усе я покину,

Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,

І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,

І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

 

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

 

Славень альпіністів України

(мушу зауважити, що співається на мелодію "Гоп со смиком")

 

Якось у Карпати я попав,

 Боже, скільки лиха там зазнав!

 Як поперлися ми здуру аж на саму "верхотуру",

 Щоб її чортяка той побрав!!!!

 

Альпінізм, то, браття, штука тонка

 Їсти нам возила п'ятитонка,

 Три дні пити не давали, оселедцем годували.

 Кажуть, що до клімату привчали

 

 Три дні до походу готувавсь,

 Все якісь бренчата підбирав,

 Чи то кошки, чи котята, біс їх знає, як їх звати

 Я на ноги довго натягав.

 

 А як почепили той рюкзак

 Боже ж мій, невже це я ішак.

 Пуди три у торбу пхнули, ремінцями підтягнули

 І який їх видумав дурак

 

 Як корів налигачем зв'язали

 Потім довго-довго в гору гнали

 Через камінь та травичку

довелось й через водичку

 Ледве я кісток не поломав!

 

До землі сердешний я пригнувсь

І лежу, як пінь, не ворухнусь

Ледоруб підпер під груди,

прощавайте добрі люди,

Мабуть я додому не вернусь!

 

Верхи на мотузку посадили,

До землі спускатися звеліли

Довго-довго я спускався

Ледве до землі добрався

Чорт їх знає як я не зірвався

 

А як стали в горах ночувати

По-троє лягали в мішках спати

Чи не так я там вмостився

Чи не так перекрутився

Ніг не міг ніяк я заховати.

 

Довго по Кавказу я блукав

Ледве-ледве в табір свій попав

І з тіх пір і з цього місця

Став завзятим альпіністом

Взяв рюкзак і пісню заспівав

 

(Повертаємось до 1-го рядочка)