З приводу висунення В.Путіна     

 

                   Не жди сподіваної волі...

 

Дорогі читачі!

 

Наш сайт загалом не є ЗМІ, орієнтованим на політичну тематику. Своїм обов'язком ми бачимо інформування про події в українських осередках Росії, та про життя організацій, пов'язаних із діаспорою. Тим не менше, в тих випадках, коли велика політика заторкає інтереси діаспори, ми згадуємо імена сильних цього світу і даємо, в силу свого розуміння, відповідні коментарі.

В даному випадку вважаємо за потрібне відгукнутися на давно очікувану подію - висунення прем'єра В.Путіна кандидатом у президенти і відмову Президента Д.Медведєва приймати участь у президентських виборах.

Таке рішення, в принципі, й очікувалося, тому назвати його несподіваним не можна. Цьому передували заяви, як В.Путіна, так і Д.Медведєва, а також заяви керівництва «Единой России». Виникає питання: чого чекати українцям Росії на новому етапі?

По-перше, виглядає, що новий етап буде тривати 6, а можливо і 12 років. По-друге, помітних змін у національній політиці Кремля чекати не треба. Господарі Кремля з давніх давен заявили себе недругами національних меншин. Асиміляція, жорсткий ідеологічний і релігійний прес, тотальний нагляд спецслужб, судові переслідування - ось засоби в арсеналі керівників Росії в усі часи. Не стало виключенням і часи правління В.Путіна та Д.Медведєва. За цей час громада «отримала» три нерозслідувані убивства та два нерозслідувані напади на відомих українських активістів; Свято-Троїцька парафія у місті Ногінську перебувала у блокаді (приблизно до 2002 року), були закриті українські недільні школи у Тюмені, а також Український освітній центр у Москві. Двічі власті намагалися закрити Українську бібліотеку у Москві (з провокаціями і насильством офіцерів МВС проти працівників БУЛ). «На завершення», федеральним урядом (прем'єр В.Путін) у судовому порядку було ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії» (ФНКАУР), а нині Об'єднання українців Росії знаходиться під судом у справі його (ОУР) ліквідації. Всі згадані події сталися за останні 10 років. Назвемо речі своїми іменами - силами уряду, при допомозі спецслужб, стався погром українських організацій у Росії.

Сьогодні ми читаємо в пресі заяви про те що у Москві лише одна заявка від батьків в український клас. Пояснити це просто: це і є путінізм в дії - усі мовчать, «бо благодєнствують». Це і є підлість нашого часу, ремейк брежнєвського правління. Запитання до прем'єра В.Путіна: пане прем'єре, є така проблема - в Росії немає жодної української школи. В той же час вже десятиліття на міждержавному рівні (включаючи ОБСЄ) йдуть пусті розмови на цю тему. Чому б Вам особисто не виступити на московських телеканалах і не закликати українців столиці подавати заявки в український клас? З Вашим авторитетом цю проблему можна вирішити за 10 хвилин. Чи може Ви про цю проблему не чули? Нехай у цій школі учителі будуть не нижче майора ФСБ, згідні, але лиш щоб діти навчилися читати українською...

Правління В.Путіна та Д.Медведєва позначилося й ідеологічною війною проти України. Протягом пів-року Росія не мала свого посла в Україні - дипломатичний демарш. Запам'ятається нам і газова війна, і використання Чорноморського флоту у війні з Грузією, і заперечення офіційною Москвою правди про Голодомор (в той час як російські архіви Голодомору до цього часу глухо закриті для істориків). Отже, як в політичній, так і в гуманітарній сфері проглядалася модель відносин з позицій «старшого брата». Ставлення Кремля до України автоматично рикошетом відбивалося на ставленні російського уряду та ЗМІ до діаспори у Росії.

Можна прогнозувати що всі ці негативні тенденції продовжаться при наступному прездентстві. Тому українській громаді не доводиться очікувати на позитивні зміни у своєму дискримінованому, принизливому становищі. Продовжаться асиміляція, дискримінація, нагляд спецслужб, ідеологічні кампанії.

Згаданий прогноз можна представити двома влучними рядками Великого кобзаря:

 

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі

 

Тим не менше, як і в часи Шевченка українці не дозволили знищити свою національну ідентичність, духовність і культуру, так і нині наша духовна робота по збереженню українства на теренах Росії продовжиться. Підкреслимо, саме кропітка духовна робота, а не «боротьба» чи «політична діяльність», як це намагається безпідставно представити міністр С.Лавров. Наше серце сповнене добра, ми ітимо шляхом плекання культури і злагоди. Інтелігенція свій шлях знайде. В чому всім український активістам бажаємо успіху!