Новорічні роздуми

 

***

Під ногами порипує сніг.

На ялинках тривожиться вечір...

Ніч заплетена в жмутку доріг

щось за вушком шепоче малечі.

 

І дивується маревом Львів,

блиск вогнів на проспекті Свободи.

Але це не по-справжньому ніч,

це все так лиш, за віянням моди.

 

Он у шубі червоній дідусь,

он в блакитному золоті внучка.

Вони пішки за маревом йдуть,

ледь всміхаються втомлено людям.

 

Знову ранок, болить голова,

тільки рік вже, напевно-що новий.

Подарунків немає за так,

а за гроші не треба нікому.

 

І в холодному сяйві вікна

коливаються вранішні штори,

тільки це поки що ще зима,

тільки рік цей, напевно, вже новий.

 

Так не треба, навіщо, за що,

подарунки розвіює вітер,

прохолодне застигле вікно

у сум’ятті загублених літер.

 

Блиск трамваїв, полярна зоря,

дикі коні запряжені в срібло.

Ще далеко четверта весна,

а за коміром віхоли - вічність.

 

Тільки снігу прийдешні слова,

але в голосі сором і втома,

новорічної пісні – зима

тихо мріє за шторою вдома.

 

Без прелюдій... Старесенький дід

з бородою – розвіяний вітром.

На обличчя приземлює сніг –

вичакловує дотиком ніжність.

 

Білим снігом застелений брук,

дикі коні за звабленим шалом,

в відчутті перестуджених рук

хтось смакує з-за пазухи сало.

 

Чорні очі із блиском вогню

заховавшись за зламані двері.

На трамвайній зупинці стою

новорічний стрічаючи вечір.

 

Шоста ранку – вже спить президент,

із шампанського пляшки порожні.

Розгадайте чарівний момент

той, коли тільки очі у очі.

 

Але нащо... Тускніє вікно,

на годиннику – восьма за північ.

Вже дрімає старий дід Мороз,

залишивши у пазусі вічність.

 

Кілька слів, на прощання для сну,

ледь відчутно пощипує іній.

Не діждатись, напевно, весну

у приречених віхолах ліній.

 

Біла постіль, прим’ята душа,

на долоні поблискує світло.

Але ти ще не дуже свята,

моя вічністю втомлена зірко.

 

На ялинці мільйон світлячків,

вже від холоду мерзнуть троянди.

Знову спати влягається Львів,

щоб безсмертним навік залишатись.

 

 ***

На газетні шпальти падав сніг,

візерунки викладав на фото,

хтось чомусь чекав на Новий рік,

несвідомо стишуючи кроки.

 

Заметілей вижовкла вуаль,

на фіранках паперові танці,

хтось чогось чекав… Вдивлявся в даль –

на перонах провінційних станцій.

 

Хтось чекав дарунків, хтось вина,

хтось чекав цілунків, хтось зітхання,

хтось чекав – закінчиться війна,

хтось чекав, на зміну ночі, ранку.

 

Хтось чекав на зірку з-під небес,

хтось чекав хоча б шматочок хліба,

хтось чекав, що донесе свій хрест,

хтось чекав – його врятує віра.

 

Хтось чекав на ніжний помах крил,

хтось чекав на теплий подих вітру,

хтось чекав, що вистачить ще сил,

щоби знести всі страждання світу.

 

Поїзди наповнені надій,

сподівань, бажань, тривог, чекання,

мрій здійсненних, квітів, світлих слів,

всі прибудуть в той день січня вранці.

 

На газетні шпальти падав сніг,

в танцях тали всміхнені сніжинки.

А ви чули? Завтра Новий рік,

Тож кладіть дарунки під ялинку.

 

                                                Львів