№ 25‎ > ‎

Леся ОЛІФІРЕНКО



кандидат філологічних наук, доцент
кафедри   соціально-гуманітарних
дисциплін Донецького інституту
ринку і соціальної політики

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ РЕМІНІСЦЕНЦІЇ У ЛІРИЦІ ВАСИЛЯ СТУСА

На думку деяких науковців, естетична свідомість члена того чи іншого суспільства визначається сучасністю, але ґрунтується на міцних підвалинах знань про художньо-естетичні цінності минулого, на підвалинах контексту “естетично продуктивної” [9, с.18] історичної пам’яті народу. У зв’язку з цим письменники з експресивно-стилістичною метою вдаються до культурних ремінісценцій, тобто вводять у художні твори найхарактерніші елементи інших контекстів (окремі слова, вислови, образи з чужої, попередньої культурно-мовної творчості). Таким чином, навмисне повторений чужий мовний елемент у новому контексті починає нести додаткове семантично-стилістичне та художньо-естетичне навантаження, стає основою поетичного ефекту. “Чим авторитетніше джерело ремінісценції, тим більшим буде це навантаження і тим сильнішим буде цей ефект”, – наголошує В.Чабаненко [11, с. 49].
Звичайно, лінгвостилістичні достоїнства відгомону мовотвор-чості іншого митця належним чином сприйме лише той читач, який має добрий запас естетичних уявлень та культурно-історичних знань, в якого розвинене асоціативне та образне мислення. Та й загалом “…естетичний вплив художнього тексту безпосередньо залежить від філологічної обізнаності учасників комунікативного процесу – того, хто створює текст, і того, хто його сприймає” [2, с.224].
Структура поетичних творів Василя Стуса дає можливість простежити найрізноманітніші типи ремінісценцій. Причому це не лише прямі чи приховані літературні або фольклорні цитати, асоціації, а й уведений до художнього тексту історико-культурний матеріал, що має суттєвий естетичний вплив на тематичний і формотворчий характер поезій письменника.
Особливе місце у ліриці Стуса належить досвідові Тараса Шевченка, адже “Образ Т.Шевченка проймає всю творчість Стуса і залежності від неї він не ховає, навпаки раз по раз її випинає й підкреслює” [15, с.257], – пише Ю.Шерех. Сам поет у вступі “Двоє слів читачеві” до збірки “Зимові дерева” говорить: “Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: “Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи” — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з “Заповіту”: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте” [8, с.42].
Поезія Василя Стуса містить багато парафраз із творів Т.Шевченка. Так, наприклад, гасло “О думи мої! О славо злая!/ За тебе марно я в чужому краю/ караюся, мучуся… але не каюсь!” (“N.N.”) [14, с.50] знаходить свій відгомін у поетиці В.Стуса, пор.: Господи, гніву пречистого/ благаю – не май за зле. Де не стоятиму – вистою (П-1:50); у Т.Шевченка “і без сокири козак безверхий упаде” (“Бували войни”) [14, с.416], у В.Стуса – і царство це – минеться/ без клятв і без карань (П-1:28); у Т.Шевченка “Борітеся – поборете!” (“Кавказ”) [16, с.27], у В.Стуса – Борітеся – поборете! Постань уярмлений, знедолений, закутий…(Т.1, кн.2. – с.34); у Т.Шевченка “на нашій не своїй землі” (“Мені однаково”) [14, с.9], у В.Стуса – нестерпна рідна чужина (П-2:26), на цій пахкій, а не своїй землі (П-1:76); І власної неволі/ спізнати тут, на рідній чужині (ВЦ:185); у Т.Шевченка “голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки” (“І день іде”) [14, с.413], у В.Стуса – А ти все ждеш. А ждеш – кого ти?/ А — начуваєшся — чого? (П-2:20); Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш?/ Кого ти виглядаєш з-перед світу? (ВЦ:187). У Т.Шевченка “А ми були малі і голі” (“Якби ви знали, паничі”) [14, с.252], у В.Стуса – Мале й зелене – недоросток літ (П-2:211). Рядки В.Стуса Благаю повсякчас:/ ти, Господи всевишній,/ карай нас, многогрішних,/ а не збуди нас (П-1:126) перегукуються з провідними мотивами циклу Т.Шевченка “В казематі” та останнього періоду його творчості.
Традиції Т.Шевченка, “майже пряме опертя на образи “Кобзаря” [3, с.15], за слова М.Ільницького, простежуємо у вірші В.Стуса “Весь ранок сонце світить справа”. Провідний образ твору гаптована хрестиком ніч і традиційні тополі мимоволі переносять читача до Шевченкової “Долі”, де “Ти взяла/ Мене, маленького, за руку/ І в школу хлопця одвела…” [14, с.299]. Відомо, що Кобзар під час написання “Долі” повертався на волю. В.Стус, творячи “Весь ранок сонце світить справа”, навпаки, прощався з нею. Але життя кожного з поетів було пов’язане з думками про вічність, добро і зло, славу, бо без неї не існує ні поета, ні поезії, що й відбито у цих двох творах.
У віршах В.Стуса “Ця чорнота попереду…”, “Отак би й я: розклав багаття десь…”, “Мені зоря сіяла нині вранці…”, “Ніч осідала і влягалась падолом…”, “Наблизь мене, Боже, і в смерть угони…”, “Нічна хмарина зупинилась над…” та ін. ситуація ліричного героя бачиться породженою з ситуацій, сповнених відчаю, Шевченкової лірики, наприклад, його вірша “А.О.Козачковському”:

А понеділок? Друже-брате!
Ще прийде ніч в смердячу хату,
Ще прийдуть думи. Розіб’ють
На стократ серце, і надію,
І те, що вимовить не вмію…
І все на світі проженуть.
І спинять ніч. Часи літами,
Віками глухо потечуть.
І я кровавими сльозами
Не раз постелю омочу [14, с.78].

Головною ознакою “хронотопу поезій у групі цих та подібних творів” М.Бондар відзначає “самозупинення часів, з їхнім подальшим розшаруванням, а потім і взаємопереходом один в одного та взаємозаміною” [1, с.63], що тісно пов’язує творчість двох поетів. У Т.Шевченка й у В.Стуса часоплин вказує на протяжність важкого стану ліричного героя. Ремінісценція часоплину не тільки сприяє уявленню про картину душевного переживання персонажа, а й ритмізує мислення читача з певною орієнтацією, певною семантичною домінантою. Як і вірш Т.Шевченка “А.О.Козач-ковському”, поезії В.Стуса “Ця чорнота попереду…”, “Отак би й я: розклав багаття десь…”, “Мені зоря сіяла нині вранці…” та ін. містять життєвий підсумок автора. Ремінісценція часоплину виявляється в них універсальною мірою сутнісного, індивідуалізується, набува-ючи рис камерності. Ця тематична видозміна зумовлена насам-перед підсиленням особистісного начала.
Тож парафрази у поетиці В.Стуса можна розглядати як літературний вплив, але не як імітацію, сліпе наслідування, цитування цілих рядків чи речень. Адже вплив відрізняється від імітації тим, що він відбувається підсвідомо і не є прямим копіюванням.
Так, про яскравий літературний вплив можна говорити на прикладі рядків В.Стуса: “Цей став повісплений, осінній чорний став” (П-1:29). Читаючи їх, мимоволі спадає на думку Шевченкове: “І небо невмите, і заспані хвилі,/ І понад берегом геть-геть,/ Неначе п’яний, очерет/ Без вітру гнеться…” [14, с.130]. Відчувається виразна спільність теми – осінній став / море; пригнічений настрій і наявність індивідуальних епітетів: повісплений став і невмите небо. Але на прикладі рядків В.Стуса І золотої й дорогої/ нам стане думи на віки (П-1:157) можна говорити вже не про вплив, а про цитату (пор. із Шевченківським: “І золотої й дорогої/ Мені, щоб знали ви, не жаль/ Моєї долі молодої” [14, с.228]).
Приклади інших підсвідомих цитацій можна простежити й у таких рядках: Себе на думці вже ловлю,/ що і не жив, а геть нажився (П-2:26) (пор. у Т.Шевченка: “І не знаю,/ Чи я живу, чи доживаю” [14, с.29]; або: О доле, доленько моя! (П-2:15) – “О доле! Доленько моя!” (“Варнак” Т.Шевченка” [14, с.80]). Наголошуючи на схожості мотивів та образів двох поетів, Л.Плющ називає твори Т.Шевченка “пратекстом” Стусових “Палімпсестів” [6], а Ю.Шевельов у передмові до цієї збірки вказує: “Шевченко для нього – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує і перековує її, як йому велить творчий дух” [13, с.58].
Порівнюючи поетику В.Стуса з творчістю Т.Шевченка, легко помітити схожість деяких технічних засобів поезії. Так, Т.Шевченко у вірші “Не спалося, а ніч як море” до опису безсонної ночі в казематі вводить уривки діалогу вартових російською мовою:

Верчуся, світу дожидаю,
А за дверима про своє
Солдатськеє нежитіє
Два часовії розмовляють…
Така ухабиста собой
И меньше белой не дарила [14, с.19].

У В.Стуса:…пізнав і волю,/ свободу на семи замках,/ коли гуртом відпочивали/ (как на курорте, еге-ге ж) (П-1:74).
Шевченківське у  В.Стуса не є впливом чи наслідуванням, цитати  здебільшого не є прямими. Це, швидше, індивідуально естетичне сприйняття спадщини іншого, його творче переосмислення, бо, за словами  Ю.Шереха, “Перебувати, існувати в Шевченковому  кліматі душевного і розумового життя — це  для Стуса не навіяння, а стиль і зміст життя” [15, с.259].
У Стусовому ідіостилі певну естетичну роль відіграють поодинокі Шевченкові слова, які можна розглядати як такі, що прямо асоціюються з Кобзаревими  творами, несуть у собі ідею цілого того твору, з яким вони асоціюються. Ці слова у сприйманні читача здатні розгортатися у цілий твір. Так, Стусові могили – образи України – несуть у собі відголос Шевченкової козацької романтичної  лірики. Лексема нівроку, вжита у вірші “І жайворонки дзвонять”, веде читача до загального настрою Шевченкових  рядків: “Я не нездужаю, нівроку,/ А щось такеє бачить око, І серце жде чогось. Болить…” [14, с.320], що виливаються далі у заклик “громадою обух сталить”. Тільки відновивши, актуалізувавши асоціації, ми можемо зрозуміти цю поезію В.Стуса, яка, на перший погляд, нічого спільного з подібними мотивами не має (пор.: З лісів довкільних сірі зозулі/ предовгого наобіцяли строку./ Чи й вистане здоров’я нам, нівроку,/ на цій пахкій, а не своїй землі? (П-1:76)). Образ сторік жалощів у поезії “Сумні і сині…” розкриває свій естетичний зміст у зверненні до Шевченкових сторік крові гнобителів в останньому страшному суді:

Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…[14, с.54].
Художній образ мсти у поезії В.Стуса “З ціложиттєвого ждання” можна зрозуміти краще в зіставленні з Шевченковим образом правди – мсти з “Осії. Глава XIV” [14, с.378]. Образ хруща у Стусових віршах “Довкола мене цвинтар душ”, “Світ вишито хрестом, гудуть хрущі травневі” виникає не лише з особистих спогадів автора, а й з Шевченкового ідилічного “Садок вишневий коло хати…” [14, с.515]. Лeта зі Стусового вірша “Так хороше і моторошно так” постає саме тією річкою забуття, до образу якої Т.Шевченко звернувся в останньому, передсмертному вірші-заповіті “Чи не покинуть нам, небого” [14, с.422]. І означає вона не лише смерть і забуття, а й збереження себе, своєї “слави святої”. Лірично-сумне однаковісінько, що функціонує в одному контексті з однаково у рядках І те – померти ачи жить – / однаковісінько, їй-богу ж/ однаково. Чи ти чи ні,/ а помремо на чужині,/ шукавши отчого порогу (ВЦ:190) повертає читача до Шевченківських роздумів над смислом свого життя …однаковісінько мені. Та не однаково мені, як Україну злії люде…[14, с.9].
Отже, специфічний, великою мірою індивідуалізований характер шевченківських текстових ремінісценцій у ліриці В.Стуса зумовлює різноманітні художні конотації (звеличену, повсякденно-звичну, іронічну тощо) залежно від смислу всього висловлювання, що відбиває ставлення адресанта до змісту думки, до джерела текстової ремінісценції, до обставин відтворювання тощо.

Література
1.    Бондар М. Стусівські читання// Слово і час. – 1998. – №8. – С.62-64.
2.    Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. – К.: Наук. думка, 1987. – 247 с.
3.    Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса // Вітчизна. – 1990. – №3. – с.14-16.
4.    Коцюбинська M. Поет // В.Стус. Зібрання творів: У 4-х т., 6-ти кн. – Львів: Просвіта, 1993. – Т.1. – С.5-38.
5.    Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’яка Р.Т. – К.: Академія, 1997.
6.    Плющ Л. “Вільготно гойдається вечора зламана віть…”// Слово і час. – 1991. – №11. – С.38-47.
7.    Рубчак Б. Перемога над прірвою // В.Стус. В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / Упор. О.Зінкевич і М.Француженко. – Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987. – С.315-352.
8.    Стус В. Двоє слів читачеві // В.Стус. Зібрання творів: У 4-х т., 6-ти кн. – Львів: Просвіта, 1994. – Т.1, кн.1. – С.42.
9.    Супрун А.Е. Текстовые ременисценции как языковое явление // Вопросы языкознания. – 1995. – №6. – С.17-30.
10. Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. – К.: Наук. думка, 1976. – Т.1. – С.30-42.
11.Чабаненко В. Основи мовної експресії. – К.: Вища школа, 1984. – 167 с.
12.Чеховська Л. Герметична поезія Василя Стуса // Українська література в загальноосвітній школі. – 2000. – №3. – С.12. – С.10-14.
13.Шевельов Ю. Трунок і трутизна. Про “Палімпсести” Василя Стуса // Василь Стус. В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. – Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987. – С.368-402.
14. Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 6-ти т. – К.: Вид-во АНУ, 1963. – Т.2.
15. Шерех Ю. Третя сторожа. Література. Мистецтво. Ідеології. – К.: Дніпро, 1993. – 590 с.

Умовні скорочення
ЗД – збірка “Зимові дерева”
ВЦ – збірка “Веселий цвинтар”
Кр – збірка “Круговерть”
ЧТ – збірка “Час творчості”
П-1 – збірка “Палімпсести”, книга 1
П-2 – збірка “Палімпсести”, книга 2

Comments