Сіидесят років тому,
дев'ятого березня 1942 року,
на Колимі загинув
український  математик, академік
Михайло Пилипович Кравчук

Як загинув академік Кравчук

І сьогодні ім'я видатного українського математика Михайла Кравчука не тільки знане, а й шанується в наукових колах усього світу. Михайло Пилипович Кравчук - випускник Київського університету. Тут розпочав і свою науково-педагогічну діяльність.
Низка видатних результатів з теорії змінних матриць завершується докторською дисертацією «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», яку блискуче захистив 1924 року.
Відтак у наукових виданнях одна за одною з'являються інші праці професора Кравчука. Вони збагачують теорію алгебраїчних рівнянь і аналітичних функцій, теорію дійсного змінного та інтерполяції, диференціальних та інтегральних рівнянь, математичну статистику, різні розділи аналізу, теорії чисел, геометрію.
За якихось два роки вчений опублікував кілька десятків наукових розвідок, статей. Його праці привертають увагу математиків Франції, Італії, Німеччини, Японії, його висліди з'являються в бюлетенях математичних товариств Палермо, Цюріха, Буенос-Айреса, в найавторитетнішому науковому виданні - «Протоколах Паризької Академії наук».
Восени 1928 року Кравчук їде на Міжнародний Конгрес математиків в Італію, де виступає з феноменальною доповіддю про наближену інтеграцію лінійних диференціальних рівнянь. Там він здружується з найкращими математиками Заходу - Давидом Гільбертом, Жаком Адимаром, Тулю Леві-Чивітою, Сальторе Піккерле...
29 червня 1929 р. Кравчука було обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук.
Наступні роки, аж до 1936-го, були ще пліднішими на наукові звершення: він одержав фундаментальні результати в різних галузях математичної науки, опублі-кував кілька монографій, підручників, науково-попу-лярних праць. Світову мате-матичну літературу попов-нили запроваджені ним мно-гочлени біномінального розподілу - многочлени Михайла Кравчука.
Донедавна існувало кілька версій про те, як закінчилося життя видатного українського математика Михайла Кравчука. Одну з них ще років двадцять тому повідав мені академік Микола Боголюбов. Нібито в 1941 році, незадовго до початку війни, на особисте прохання президента Академії наук України академіка Олександра Богомольця, Михайлові Кравчуку було даровано волю, і він повертався з далеких колимських таборів в Україну. Поїзд уже наближався до Чити, коли доконаного плямистим тифом Кравчука очманілі з ляку пасажири на ходу викинули з вагона. Цю версію підтвердив у розмові зі .мною і колишній начальник дистанції зачізниці, де це сталося. Справді, такий випадок він пам'ятав: прізвище того нещасливця було Кравчук. І мовби професор... Але чи так це? Чи мати підстави інші версії? Сьогодні є можливість документально простежити останні роки життя академіка Михайла Кравчука.
...23 вересня 1938 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР засудила вченого до двадцяти років тюремного ув'язнення й п'яти років позбавлення політичних прав. Вина підсудного мотивувалася, зокрема, його участю в неіснуючій українській націоналістичній організації, диверсійній роботі на культурному фронті. Подальша ж доля Кравчука, щоправда, вельми скупо, але зафіксована в особовій справі, що супроводжувала його по місцях ув'язнення.
У Києві Кравчук після оголошення вироку близько півроку перебував у снецкорпусі Лук'янівської в'язниці. Звідси 17 січня 1939 року він надіслав до Президії Верховної Ради СРСР заяву, в якій писав, що всі його провини були вигадані ним самим або підписані в заготовлених слідством формулюваннях за умов тяжкого морального і фізичного впливу.
«Даремно я доводив слідству свою невинність, - зізнався вчений. - Все одно вийшло так, що офіційно існуюча в 1928-1929 роках академічна група «Молода академія» стала контрре-волюційною... Що я знав про існування нібито якогось повстанського загону на чолі з моїми спільниками по неіснуючій організації.
Під тиском слідства я визнав свою вину і на суді...
Та хоч яка б доля мене спіткала, я хочу цією заявою звільнити себе від тягаря неправдивих свідчень».
Трохи згодом Кравчук надіслав ще одну заяву з Лук'янівської в'язниці про вчинене щодо нього свавілля - Верховному прокуророві СРСР.
Але... Москва мовчала!
Тут, у Лук'янівській в'язниці, і була заведена особова справа в'язня Кравчука за №13954 з навкісним написом на титульній сторінці: «Націоналіст». У справі - форма №2, де, за всіма правилами дактилоскопії, зроблено відбитки пальців і долонь засудженого, вказана особлива прикмета - на правій скроні родима пляма.
Із Києва Кравчука було перевезено до Новочеркаська. У справі є такий документ:
«Розписка дана про те, що мною, черговим по Новочеркаській в'язниці ГУДБ НКВС Костуєвим І.К., прийнято від начальника конвою 227 к/полку лейтенанта Логового М. Ю. в'язня Кравчука Михайла Пилиповича з пакетом № 11954, прибулого в розпорядження начальника Новочеркаської в'язниці ГУДБ НКВС...
15 березня 1939».
Проте новочеркаські тюремники недовго утримували в себе Кравчука. Вже 28 квітня 1939 року, не зваживши на явні серцеві недуги, вкрай підірване енкавеесівськими душогубами здоров'я, він був визнаний придатним до фізичної праці в умовах Крайньої Півночі.
Після такого медичного висновку шлях страдника української науки проліг аж до Владивостока, потім рейсом пароплава «Джурма» - до Магадана. Звідти - ще далі на Північ, у зловісні колимські золоті копальні.
У справі, яка прибрала №238943, збереглася карта обліку робочих днів Кравчука у найсмертельншюму, колимському таборі Мальдяк. Зазначено, що з 1 липня до 1 жовтня 1939 року він працював тут 46 днів, 46 - пропущено - етапи. Працював вибійником. Тут же трудова характеристика: до роботи ставлення погане...через серцеві напади.
Можна тільки уявити, що то була за робота в'язнів у колимських умовах, коли морози сягали шістдесяти градусів, а щоденна норма гірника становила півтори тонни породи. Навіть за царату, у Нерчинську, каторжанин добував її не більше півсотні кілограмів.
Звичайно, із хворим серцем Кравчук не міг довго протриматися в забої. Міокардит спричинив набряки ніг, і 26 березня 1939 року він був визнаний табірними медиками непридатним до фізичної праці з подальшим етапуванням на «23км».
Але й полегшена праця, давалася взнаки. Змучений безнастанними хворобами, відчуваючи близький кінець свого життя, Кравчук 16 серпня 1940 року втретє звернувся до Москви - цього разу до Голови Верховного Суду і Верховного прокурора СРСР. Уже не в заяві, а в скарз він рішуче заперечив причетність до сфабрикованих злочинів, які нібито він вчинив, описав фізичні й моральні тортури, застосовані до нього під час слідства, висловив своє ставлення до блюзнірського судового вироку.
«Я був приголомшений тими дикими обвинуваченнями, - писав   Кравчук.   -   Але   численні   нічні   допити   під   прямим фізи-чним виливом, зокрема повне позбавлення сну упродовж одинадцяти діб, робили своє. Остаточно зламали мне погрози: в разі відмови взяти на себе нездійснювані злочини - заарештують і знищать мою сім'ю».
Закінчувалася скарга такими словами: «Стан мого здоров'я звільняє мене від особистої зацікавленості в перегляді моєї справи. Проте відновлення істини важливе само собою. Через те я прошу переглянути її, піддавши мене, якщо необхідно, новому слідству за умов, що дали б уникнути неправдивих свідчень».
Але Москва мовчала!..
6 червня 1941 року Кравчука було звільнено від робіт у гірничому управлінні, а 23 лютого 1942 року як інваліда направлено на стаціонарне лікування. Проте було вже пізно...
І у справі №238943 підшито два акти. Перший - про смерть в'язня Кравчука. Ось що в ньому значиться:
«13 березня 1942 року окремий табірний пункт, інвалідний.
Ми, що нижче підпивалися, нач. ОТП інвалідного т.Нікітін В.М., лікар т.Красовська Т.М., представник (нечітко) Іваницький, представник (нечітко) Кузиєцов склали цей акт про те, що
Н.І.П/б - Кравчук Михайло Пилипович.
Рік і місце народження - 1892, Польща, с.Човниця Луцького повіту.
Національність - українець.
Соц. стан - службовець.
Місце проживання - м.Київ, вул..Енгельса., №21, кв.23
КИхМ і коли засуджений - в/с Війсь. Кол. Верх. Суду СРСР28.ІХ. №*р.
Ст..УК 58 - 20 -58, строк 20 н/н 5 років.
Інші прикмети - на правій скроні родимка.
Час і місце смерті - 9 березня 1942 р. в лікарні ОТП інвалідного.
Діагноз - авітамігнозняй ентероколіт, субкомиенсов. Порок серця, нефрозо-иефриг.
Другий акт-про поховання небіжчика:
13 березня 1942 року ОТП інвалідний
Ми, що нижче підписалися, черг.комендант т. Кузнєцов, нач. санчастини т. Красовська Т.М.,табстароста в/з Борисов склали цей акт про те, що 13 березня ц.р. похований померлий 9 березня в/з Кравчук Михайло Пилипович о.с.№238943 заритий на глибині 1,5 м. головою на захід від командировки 1250 м. на північ...»
Останній аркуш у справі №238943 - ще одна форма №2 - відбитки пальців рук померлого Кравчука . Очевидно, тільки дактилоскопічні відбитки, зроблені у Лук'янівській в'язниці, і родима пляма на правій скроні дати можливість встановити, кого ж викреслити із живих у багатомільйонному списку сталінського ГУЛАГу.
Боже! А не було ж на той час Кравчуку й п'ятдесяти років! Скільки міг ще зробити він для розвитку вітчизняної і світової науки! Де поділися навіть ті математичні висліди, які він здійснив у нестерпних каторжних умовах і передав табірному начальству? Де той ОТП інвалідний і та «командировка», щоб знайти могилу вченого? Адже їх там, у вічній мерзлоті, не копали? Напевне ж, для поховання прислужився відпрацьований штрек!
Одна втіха - похований головою на Захід! На захід - до рідного Дніпра, матері -України!
Ото і все, що заслужив всесвітньо відомий український академік у радянської влади!