Кавказ
                        Искреннему моєму Якову де Бальмену

Уривок

За кого ж ти розіп’явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини… чи може,
Щоб ми з тебе насміхались?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, ікони.
І ставники, і мірри дим.
І перед образом твоїм
Неутомлегнниє поклони.
За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі підносять
З пожару вкрадений покров!!

Просвітілись! Та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажєм! Тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми мурувати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті, —
Всьому навчим; тільки дайте
Свої сині гори
Останнії… бо вже взяли
І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! Друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму, — нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою —
Мої думи аж до тебе…
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш…
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.

Де Бальмен, Яків Петрович — російський художник, загинув на Кавказі під час походу царського війська проти черкесів.