Поет, хужожник, мислитель

Народився Тарас Шевченко в с. Моринці (тепер Черкаська обл.) у сім’ї покріпачених селян. Рано зазнав лиха і горя, про що свідчать його автобіографічні твори. Наймитував та навчався грамоти у сільського дяка. Знання життя народу, нерозривний зв’язок із ним були тим ґрунтом, на якому сформувався світогляд генія. Ставши згодом уславленим художником і поетом, він ніколи не поривав зв’язків із народом. Своєю творчістю Т. Шевченко завершив процес становлення нової української культури й разом з тим почав нову епоху в її історії. Творчо освоївши здобутки попередньої й сучасної йому української, російської, польської, а також західноєвропейської культур, він як геніальний поет і художник створив такі ідейно-мистецькі цінності, які спрямували не лише літературу, а й всю українську культуру на шлях справжньої глибокої народності.
Титанічна сила національного феномену Тараса Шевченка випромінюється далеко поза межі літератури й мистецтва. Наділений від природи могутнім талантом, він виявив у собі найхарактерніші риси українського генотипу, синтезував тисячолітні набутки своєї питомої культури, увібрав силу духу багатьох поколінь свого роду. Т. Шевченко, як воістину народний творець, успадкував таланти й духовні риси давнього, життєздатного, вільнолюбного й велико-душного народу, ціле життя якого, від минувшини до будучини, український геній устиг звідати за свій короткий вік і виявити це у пророчо-поетичному слові — «І мерт-вим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє».
Т. Шевченко — один із найсовісніших митців на Землі. Його чесне, неегоїстичне слово як плід чистого серця звернене і до свого народу, і до всіх народів одночасно. Воно викликає в людині світле співчуття, співпереживання, спонукає до взаємодопомоги. Сам Т. Шевченко високо проніс людську гідність у неволі й на волі, серед простого люду й у великосвітському товаристві, чим цілковито уособив високоморальну українську етнічну сутність. «Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, — є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи», — таку проникливу соціокультурну характеристику дав Т. Шевченко своєму народові.
Так, як Тарас любить свою землю — Україну, можна любити тільки неню. Тому так пронизливо-щиро, з нещадно-болючим докором та благанням звертається він до всіх своїх земляків, аби кожен серцем осягнув свою землю, пройнявся духом рідної мови й збагнув духовну сутність історичного життя свого народу.