НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

"МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ І СУЧАСНІСТЬ"

місто Сонячногірськ,

 (Алушта, Крим)

 

 

З М І С Т

1.Вадим Оліфіренко. Про першу науково-практичну конференцію "Михайло Коцюбинський і сучасність"

2.Петро Бабець, Надія Костянець. Кримськими слідами Сонце-поклонника.

3. Володимир Алтухов. м.Донецьк.  Творчість М.М.Коцюбинського непомітно, але неминуче допомагає людині ставати дюдиною.

4.Петро Бабець смт.Межова. Земляки - "Січеславці" в літературній долі Коцюбинського.(творчий "тріумвірат": Михайло Комаров, Михайло Коцюбинський та Микола Чернявський).

6.В.В.Навроцький. Козача віха XVІІ століття в горах Південно-бережжя.

7.Олександра Вісич.  Лицар кримських  виноградників.

 

Матеріали доповідей і повідомленьучасників Першої науко-практичної конференції "Михайло Коцюбинський і сучасність"

 

Вадим Оліфіренко

кандидат педнаук. Літературний  критик.

Про Першу науково-практичну конференцію "Михайло Коцюбинський і сучасність" у місті Сонячногірську (біля Алушти)16 травня 2011 року.

 

Конференція відбулася  у відродженій нещодавно кімнаті-музею  Михайла Коцюбинського у приватній садибі  підприємця А. Редіна у Сонячногірську за активної участі й ініціативою Всеукраїнського Товариства сприяння відродженню літературних музеїв М.Коцюбинського в Криму.

 

 ТОВАРИСТВО є громадською організацією, утвореною 3011 року у м. Ялта, що  добровільно об'єднує людей небайдужих до літературних надбань українського художнього слова, зокрема до  увічнення пам'яті видатного українського письменника-класика Михайла Михайловича Коцюбинського і ставить за мету:

1.Відродження у смт. Сімеїз музею Михайла Михайловича Коцюбинського.

2.Пропаганду творчої спадщини М.М.Коцюбинського у Криму, в Україні і в українській діаспорі серед дорослого населення і дітей.

3. Широко залучати  до поставленої мети пресу, Інтернетвидання та інші засоби інформації.

Головою Товариства став Навроцький Володимир Володимирович, доктор медичних наук, Ялта.

Секретар Товариства Оліфіренко Вадим Володимирович, доцент Донецького національного університету, кандидат педагогічних наук,  літературний критик,письменник, м. Донецьк .

 

Членами Оргкомітету Товариства є

"      Доценко Юрій Іванович, журналіст, член Національної Спілки письменників України, кореспонт загальнонаціональної газети Українського Реєстрового Козацтва  "Україна козацька",   м. Донецьк;

"      Білецький Володимир Стефанович, доктор технічних наук, професор Донецького Національного університету, головний редактор аналітично-інформаційного журналу "Схід", Голова "Українського культурологічного центру" та Донецького відділення НТШ, м.Донецьк;

"      Нецвєтов Максим Вікторович, кандидат біологічних наук, доцент, викладач Донецького національного університету, старший науковий співробітник Донецького ботанічного саду., м.Донецьк;

"      Оліфіренко Світлана Миколаївна, Відмінник народної освіти України, вчитель-методист, вчитель ЗОШ№117 м. Донецька;

"      Лозиков Олександр Олександрович, письменник, видавець-редактор громадсько-художніх і політичних журналів "Экумена", "Далекосхідна хвиля", м.Хабаровськ;

"      Петро Бабець, історик, краєзнавець, смт. Межова Дніпропетровської обл.

"      Рашпіль Наталія Іванівна, відповідальна за вивчення української мови в Криму, Кримський інститут підвищеня педагогічної кваліфікації  м.Сімферополь;

"      Кононенко Юрій, головний спеціаліст Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, М.Київ;

"      Шульга Ігор Іванович, кандидат історичних наук, доцент кафедри "Історії Вітчизни та культури" Саратовського державного політехнічного університету. Голова Правління Саратовської регіональної громадської організації "Український культурно-просвітницький центр "Родина". Головний редактор Інтернет - проектів "Жовтий Клин", Саратов;

"      Роджерс Алла, мистецтвознавець, Вашінгтон (США).

 

        Відродження музеїв Михайла Коцюбинського (м.Сімеїз і м. Сонячногірськ) стало складовою частиною життя багатьох людей доброї волі в Україні і за її межами.

Найважчий тягар у відновленні музеїв взяв на себе ялтівчанин, доктор медичних наук Володимир Володимирович Навроцький. Він постійно підтримує контакти з владою Ялти й Сімеїзу: разом з керівництвом Навроцький вирішує питанняматеріального порядку, де взяти кошти і як їх доцільно витратити в оформленні стендів музею та інтер'єру приміщення.. тощо. Він людина немолода, але його можна часто бачити на вулицях Сімеїза, безпосередньо на вулиці М.Коцюбинського, де й розташовується відновлюваний музей, хоча сам Володимир Володимирович мешкає у великій в Ялті.

   Навроцький Володимир Володимирович (нар. 1928, Полтава) - український вчений, доктор медичних наук, професор, громадський діяч. Голова Всеукраїнського товариства пропаганди діяльності і творчості М.М.Коцюбинського.

У 1946 році вступив до Харківського медичного інституту, який закінчив з відзнакою в 1953 році і був направлений на роботу фтизіатром в санаторій Шарівка Харківської області. У 1954 році Міністерством охорони здоров'я України був переведений на роботу в Ялтинський протитуберкульозний диспансер, де зробив перші свої наукові публікації. У 1958 році, вступив до аспірантури Київського НДІ туберкульозу, звідки перевівся в аспірантуру Ялтинського НДІ туберкульозу. З 1962 року науковий співробітник цього НДІ. У 1963 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук на тему "Деякі питання діагностики та особливості перебігу туберкульозу первинного періоду у дорослих в умовах Південного берега Криму".

У 1975 р. захистив докторську дисертацію в центральному інституті туберкульозу (м. Москва) на тему "Комплексне санаторно-кліматичне лікування хворих деструктивними формами туберкульозу легень при застосуванні антибактеріальної терапії".

Навроцький  В.В. Брав участь з доповідями у багатьох союзних, республіканських з'їздах фтизіатрів, пульмонологів, надавав методичну допомогу фтизіатрична служба республік Союзу.

Проводив і продовжує проводити активну роботу, спрямовану на збереження санаторної мережі Криму, унікального Півден-нобережного курорту для лікування хворих країн СНД і з цією метою опублікував понад 100 статей, листів, звернень, в тому числі на адресу Президентів Росії, Україні, Криму.

Після виходу на пенсію продовжує роботу в медичному кооперативі, опублікував кілька книг з пропаганди здорового способу життя та застосування з лікувальною метою природних природних чинників.

        Палко пройнявся проблемою відновлення музею Кцюбин-ського і ще один ялтівчанин, колишній інженер Мирослав Петрович Мисяк, який очолює сьогодні громадську організацію Всесвітньо-українського патріотичного об'єднання "Корона" .

        Мирослав Петрович заявляє, що місцева влада смт Сімеїз зробила лише перший крок відновивши меморіальний будинок-музей Михайла Коцюбинського. Його відкриття планується 15 травня 2011 року. Наступні кроки мають бути ще важливішими, Мисяк М.П. пропонує :  1. Відновити роботу Сімеїзської міської бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського. 2. Надати Сімеїзській середній школі ім"я Михайла Коцюбинського. 3. Щорічно, в травні, проводити культурно-мистецьке свято: "Весна Михайла Коцюбинського в Сімеїзі", у дні свята проводити літературні Коцюбинські читанняч, конкурси серед учнів та студентів Криму тощо. Певно ,що така с спрямованість пропозицій М.П.Мисяка надає ідеї відродженнямузею Михайла Коцюбинського в Криму важливого державницького змісту. Слово тепер як за керівниками установ культури та освіти Криму і, напевно. всієї України.

Отже, справа з відродженням музеїв видатного українського письменника зрушила з місця: відроджуються кімнати-музеї М.Коцюбинського  в Сонячногірську й Сімеїзі, проведена Перша науково-практична конференція "Михайло Коцюбинський і сучасність".

 

 

 Петро Бабець, історик - краєзнавець, Дніпропетровщина,

Надія Костянець, Завідуюча екскурсійним відділом турис-тичного бюро "ВІЗИТ", працівник музею М.М.Коцюбинського в м.Сімеїзі.

  

   Кримськими слідами "Сонцепоклонника".

(До відродження музею Михайла Коцюбинського в Сімеїзі)

1. Культурно - просвітницький діалог Криму і материкової України в радянські часи спромоглося закарбувати пам'ять про кримський період життя і творчості класика української літератури М.М.Коцюбинського. В 70-і роки минулого століття були відкриті меморіальний музей Коцюбинського та бібліотека його імені в м.Сімеїз. На жаль, в умовах державно - політичних перетрубацій останніх десятиліть,  втримати такий солідний рівень не вдалося. Так сталося, що на будинку в Сімеїзі  збереглася  тільки музейно - охоронна дошка…

І от 16. 05. 2011 р. група делегатів Сонячногірської конференції "Коцюбинський і сучасність" вирушила до Сімеїзу аби прийняти участь у відкритті відродженого музею письменника. Ініціював нашу поїздку ялтинський невтомний краєлюб Володимир Навроцький, який наполегливо сприяв завершенню реставраційних робіт, спілкувався з організаторами музею, зокрема з М.Г.Макаренком, О.В.Куликовою, Н.М.Костянець, представниками місцевої влади. Не зайве нагадати, що серед поважних гостей були столичні літературознавці, працівники АН України В.О.Дорошкевич та І.Т.Купріянов: їхні батьки були близькими до родини Коцюбинських, а як вчені - дослідники літератури чимало зробили для дослідження та популяризації творчості письменника ще в радянські довоєнні часи..

На автобусній зупинці  нас чекав ще один учасник - ялтинський журналіст, краєзнавець і правозахисник Мирослав Мисяк.. Коли ми розібралися  і відшукали маленький охайний дворик музею, розпочалася урочиста хвилина. З привітанням   господарям: громадськості Сімеїзу, присутнім вчителям і учням, звернувся директор Вінницького музею М.М Коцюбинського Федір Любацький.  Перерізавши, як годиться, червону стрічку ми всі піднялися на веранду і до кімнат музею. Саме тут в 1911р. разом із сім'єю мешкав і відпочивав незабутній Сонцепоклонник. Працівник щойно відкритого музею Надія Костянець ознайомила присутніх з етапами  зростання творчості митця, з зібраними у експозиціях фото-репродукціями. Вона слушно зауважила,  що подібні заходи є важливим етапом на шляху становлення нашої національної культури .

Володимир Навроцький з задоволенням відмітив  успіхи місце-вого краєзнавства, розповів про певні перешкоди і труднощі в роз-в'язанні окремих питань і насамкінець представив гостей зібрання.

Ігор Терентієвич Купріянов, який свого часу не тільки плідно працював на ниві вітчизняного літературознавства (десятки біографічних статей про письменників в УЛЕ, монографії про поетів Криму тощо), разом зі своїм другом В.О.Дорошкевичем пішки пройшли понад усим узбережжям Криму, дослідили його істороико-літеравтурні місця. В короткому виступі він не міг висловити усього багатства почуттів; зовнішньо незворушний , ніби  своєю присутністю підкреслював значимость тогоденній події. Адже заради цього літературознавець прилетів зі Сполучених Штатів.

В доповіді Мирослава Мисяка зазначалися гіркі моменти  в долі Сімеїзького музею, в понищеній бібліотеці ім..М.Коцюбин-ського, плачевні факти сучасного Кримського літературного краєзнавства( музей Лесі Українки, Український дім,

Будинок, де працював і жив Степан Руданський,  довгобуд Ялтинської україномовної школи і т. п.)

Готуючись до конференції "Михайлои Коцюбинськтий і сучасність" Донецько -Дніпропетровська делегація(Бабець П., Бичкарьова С.) провела ретельну підготовчу роботу, аби  зібрати докупи і відродити коло Катеринославських друзів і соратників по перу Михайла  Михайловича. Зокрема це стосується  таких відомих в тогочасній літературі  імен - як  Михайло Комаров( проживав в Одесі), Ольга Косач Кривенюк(сестра Лесі Українки), В. Гегело, Петро Єфремов (Катеринослав), Микола Чернявський (мешкав у Херсоні), Євген Чикаленко та Ін. Ці матеріали в популярній формі були подані для широкого загалу шанувальників української літературної класики в місцевих і обласних часописах ("Донеччина", "Макєєвский рабочий", "Україна козацька", "Далекосхідна хвиля" та ін.). Нам вдалося підготувати і провести  дві науково - краєзнавчі конференції в м.Добропіллі (вересень 2010р. та січень 2011р.), перша - присвячена  825 - річниці походу князя Ігора, оспіваного в "Слові о полку Ігоревім", друга - соратнику Михайла Коцюбинського : "Микола Чернявський у вінку українського культурного відродження". Було видано два збірника матеріалів в започаткованій серії  "Україна краєзнавча":  "За рідний край, за рідну землю..".- Вип.1 -Межова -Добропілля, 2011. - 94 с; "Славимо рідний край"( Упорядники зб: Бабець П. та Бичкарьова С.).  - Вип. 2. -Добропілля, 2011, - 160 с. В останньому відзеркалено не тільки основні здобутки творчого письменницького доробку  Апостола українського розстріляного відродження, Миколи Чернявського (страченого ненависною беріївсько-сталінською системою в 1938р.), а й  напрацювання  вчених і аматорів - краєзнавців у переосмисленні значення таких імен як Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Михайло Комаров, Микола Чернявський та ін., їх вагомого доробку для сучасності (освітні заклади,книгозбірні, мистецько - просвітницька діяльність тощо.)

Про все це хотілось поділитися і мені у своєму виступі, спираючись на ті нехай і невеликі пізнання у такій благодатній темі як: видатні митці України і Крим.

 Узяти для прикладу "Кримський цикл" поезій М.Чернявського, створений у кінці 20-х років двадцятого століття (через 20 років після відвідин Криму М. М. Коцюбинським). За цей час Микола Федорович  видав спогади про своїх близьких по духу і перу Бориса Грінченка та Михайла Коцюбинського. Як міг продовжував письменницьку і просвітницьку діяльність, брав участь у виробленні нового українського правопису(20-і рр.),  видав власне десятитомне зібрання творів…і свідомо пішов "на Голгофу", відстоюючи націо-нальні принципи в літературі, ті, які вони проголошували на початку ХХ ст..разом з М.М.Коцюбинським.

В урочистий момент відкриття музею М.М.Коцюбин-ського(третього в Україні), перед зацікавленою аудиторією хотілось поговорити про перспективи подальшого дослідження  "Кримської доби" творчості  як самого письменника, так і кола його однодумців і соратників: М.Чернявський, Є.Чикаленко, Леся Українка (чотири листи до М.М), В. Німцевич, О.Кониський й ін..

Саме в Криму зустрілися і познайомились письменник М.М.Коцюбинський і видатний український культурно-освітній діяч Олександр Кониський( 1836 - 1900). (раніше вже цитувався лист В.Гегело до М.Комарова(травень 1896р.) про цю зустріч).Саме в цей час Олександр Кониський створив декілька літературних творів - оповідання "Ранок в Алупці"( відгомін своєї праці над життєписом Т.Шевченка) та поезії, що увійшли до циклу "Скорботних пісень" ( вид. ЛНВ.-1898). Саме в Сімеїзі, в 1895р. написано вірш "Біля моря в Криму":

 

Дрімає море , вітер спить,

Суворі гори сном повиті;

Німує пишний кедр; мовчить

І лавр, немов журбою битий.

І тьмяно, сумно круг мене.

Осіння хмара, ніч панує,

Листок ніде не шелехне,

В пустім тумані все німіє…

Отак густа неволі сила

Своєю тяжкою рукою

Мене покрила, сповила,

Немов сповивачем нудьгою.

                                         (Цит. за С.Кочерга)

Певно точно переданий настрій людини, перейнятої болями свого поневоленого народу, підсилений власними хворобами( поет тяжко хворів на сухоти). Все витримано в класичному стилі "краси і величності" природи Криму: "суворі гори", "пишний кедр", "лавр… журбою битий". Для порівняння наведу свій вірш - захоплююче враження від побаченого в Сімеїзі глибокої осени 2011року.

 

 В Сімеїзі

 

Казковий  край, якби тебе не бачив,

Ніколи б не повірив в цю красу.

Усе життя я, певне, був незрячим

І скільки змарнував свого часу!

 

Тож, бачте, усміхнулась й мені доля

І ось я тут - і чари навкруги!

Це - мить в Раю, але й цього доволі,

Щоб позабуть про втрати і борги!

 

Де не поглянь - зеленим оксамитом

Безжурно тішиться скеляста ця земля.

Тут пломеніють в різну пору квіти,

І все милує зблизька чи здаля!

 

Ловлю миттєвосмтей безгрішне чарування,

Коли маршруткою спускаюся згори.

То море блисне, то гурські провалля..

І я лечу, не знаючи куди!

Вгорі Айпетрі згорда поглядає,

Туди, де впав у море Аюдаг,

Де Ялта понад берегом гуляє

І женихів міня серед розваг!

 

Богиня - Діва хвилі розтинає,

На сонці груди ніжаться тугі.

Кохання звабного і забуття чекає,

Отож сюди хоч раз в житті прийди!

 

Поглянь униз, на хвилі бірюзові

І не тамуй від страху свою хіть!

Скоріш пройди стежиною стрімкою

Й від пристрасті нехай душа згорить!

 

Казковий край, якби тебе не бачив,

Ніколи б не повірив в цю красу!

Прекрасна мить - тепер я знову зрячий

І все це в своїм серці збережу!

30 січня 2012р.

 

А того жаркого травневого дня ми трохи притомилися неблизькою звивистою дорогою, напруженною, хоч і доброохотною участю  в урочистостях відкриття музею. А невгамовний Володимир Володимирович вів нас  доріжками, протоптаними  видатними людьми минулих століть по Сімеїзу ( про незліченні маси простого люду, що трудився тут і створювавав навколишню рукотворну красу якось несправедливо забувається). Серед них був і наш незахищений, але сильнодухий "Сонцепоклонник".

Навколо нас з шляхетною  погордою стояли прекрасні палаци і маєтки, квітли  і набирали сили екзотичні  паркові рослини - ендеміки, деякі з них були висаджені ще до появи у цих місцях М. Костомарова, О.Кониського, М.Коцюбинського, чи інших знаменитостей , що побували тут. Ми пройшли, знаменитою своєю унікальною прямизною, кіпарисовою алеєю… вдихали озонове повітря навколишніх ялівців, захоплююче оглядали руїни середньовічного монастиря, милувалися незвичним скелястим берегом, морськими пейзажами, стежкою, яка вела вниз до крутої скелі "Діва". На її вершечку  юрмилася невеличка групка туристів; добратися ж туди можна по крутій ступінчатій доріжці ( здається там є і металеві перила чи трос ). Але бажання ні в кого із нас не виникло поспішити тією стежкою . Притомлені, ми скоріше думали про кількагодинну дорогу в Сонячногірськ, яку ще треба було витримати аби спочити вдома. І тому така пайка дивовижних краєвидів, історичних достопам'ятностей  виявилася нам завеликою, не перетравною. Ми автоматично "доковиляли" до автобусної зупинки, впхалися в салон заповненої вщент маршрутки, доїхали до Ялти і похапцем розпрощалися з дорогим "гідом" В.В.Навроцьким, хоч той був не проти пригостити нас іще ялтинськими щедротами (цього б ми просто не витримали).

Другого дня ми дивувалися незвичній витривалості нашого "смотрящого", адже дой днями переніс хірургічну операцію, та й вік мав за вісімдесят. Ми виконали свою  "музейну" місію, краєчком ока заглянули в безмірну красу кримської природи,  історії, спробували осягнути традиції місцевих людей. Їх ми зустрічали  на автобусних зупинках з пропозицією житла,на місцевому базарі, коли поспішали повз  передвечірні крамнички, біля сувенірних кіосків. В.В.Навроцький запитав у однієї продавчині коли з'являться цьогорічні сувеніри  з ялівцю, чи ще якого місцевого унікального дерева. Коли смерком під'їздили до Сонячногірська шофер  вправно і відносно спокійно під'хав до зупинки (водії маршруток часто ведуть себе неадекватно серпантинній небезпечній звивистості доріг і, намагаючись показати свою вправність, викликають тільки приховану несимпатію до себе). На місцевому пляжі гриміла музика, спокійне плюскотливе море відсвічувало незбагненними вогнями - відблисками повного місяця, вуличних ліхтарів і рухливих фар неспокійних машин, які проскакували повз нас на Рибаче, чи назад до Алушти. Сувенірні крамнички на Вишневій вже були зачинені, а продуктові ще працювали, аби ми змогли розжитися там вечерею.

Коли в листопаді місяці 2011 року я завітав на вулицю Коцюбинського - 2 в Сімеїзі, Надія Михайлівна Костянець  детально поділилася своїми музейними проблемами і планами, розповіла про унікальні пам'ятки  краю, в тому числі і астрономічні, адже Сімеїз - центр вітчизняної астрономії(в космосі десь блукає мала планета Сімеїз).  Я почув і побачив багато цікавого про природно -історичний куточок - Скелю "Кішку", про середньовічний монастир на березі моря, про першу астрономічну обсерваторію. Тоді я попрохав Надію Михайлівну підготувати змістовний матеріал по Сімїзькому краєзнавству. Вона як багаторічний працівник

"Кримського туризму" опрацювала цікаву літературу про історико - заповідні місця, відвідала їх, систематизувала важливі аспекти  і виділила найцікавіші моменти. Отож пропонуємо окремі фрагменти такої цікавої краєзнавчо - дослідницької роботи:

2. …Куди б не поглянути - така краса, що дух перехоплює! Велетенською стіною стоять гори, на схилах буяє зелень, серед якої виглядають островки сірого каміння. По долинах і пагорбах плетуться виноградні лози і збігають до самого моря. А море… Море - безмежно-блакитне, переливається і міниться під сонцем, полонить і зваблює, не відпускає. Це - кримський берег, благословенне таврійське узбережжя! Воно чарує красою і екзотичністю пейзажів, аристократизмом камінних силуетів і розлогих крон, бентежить душу слідами минулого.Не кожному випадає щастя сходити цю землю, спізнати її, виміряти кроками таємні закутки, відчути серцем і збагнути розумом, навіки покохати, а ще майстерно змалювати її вроду.

Щасливі миті мав Михайло Коцюбинський, бо саме його "…доля закинула…аж у Крим…".Сталося це у травні 1895 року, коли письменник приїхав сюди на роботу у складі філоксерного комітету.

Кримська весна запала в душу лагідним сонцем, свіжими барвами, п'янкими ароматами, а перше кримське літо письменника принесло багато вражень. Жив і працював у Сімеїзі, Кастрополі, Кучук-Кої, Кекенеїзі, поблизу Ялти. І хоч щоденна праця на вино-градниках відбирала багато сил, та все ж оточуюча краса борола втому, надихала його, чуйного до всього прекрасного, малювала в уяві образи, пізніше майстерно виписані в художніх творах.

Михайло Михайлович не раз тонув "В глибоких долинах, зелених од винограду і повних сизої імли…" ("На камені"). Ходив там, де "…мало не з-під ніг, збігали вниз по кам'яних горбах плантації тютюну й винограду. Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги, розкритої до читання…" ("В путах шайтана"). Ці живі образи кримської дійсності такі ж яскраві і у творах письменника, додають їм особливого колориту.

Захоплювало письменника і кримське море. "Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо…", "…невинне і чисте, як дівчина, в сліпучо-блакитних шатах, з низкою перлів-піни на шиї, радісно осміхається до берега, і пеститься, і тулиться до нього, немов кохаюча істота."("В путах шайтана"). Михайло Михайлович відчував, як "Море дихає, свіжий солоний віддих його шелестить листвою, пестить обличчя, бадьорить груди." ("В путах шайтана"). Він бачив, як "…воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосхилом, чарувало й вабило у свою чисту, теплу і радісну блакить…" ("В путах шайтана").

Можливо, саме таким, ніжним і ласкавим, запам'яталося море письменникові, коли разом із нареченою Вірою Устимівною подорожували в урочище Святої Трійці, спускалися на самий берег моря, ходили на виноградники в Кекенеїзі, де працював Михайло Михайлович. Спогади про той щасливий день стали для них незабутніми, бо саме тоді, 24 вересня 1895 року, Михайло Михайлович та Віра Устимівна не лише милувалися красою узбережжя, а й дали одне одному слово: поєднати свої долі назавжди. Через рік, знову будучи в Криму, Михайло Михайлович писав до Віри Устимівни, своєї дружини, про те, скільки в душі поезії від тих прекрасних спогадів!

І місця  тут надто гарні. На мисі Трійці ще й досі зберігаються залишки середньовічного укріплення Кучук-Ісар, а біля самого моря, на місці середньовічного поселення, тепер стоїть маяк. У 19 столітті ці землі належали генералу Феодосію Дмитровичу Ревіліоті, командиру Балаклавського грецького прикордонного батальону, створеного ще за часів імператриці Катерини другої для охорони узбережжя. Була облаштована приваблива садиба, яка мала назву дача "Свята Троїця".Така назва поширилася і на найближчі околиці. Ще у 1830-і роки були закладені сади і виноградники. Виноградники маєтку були майже єдиними виноградниками на Південному березі Криму, що давали прибуток своїм володарям. Виноградні плантації були добре доглянуті, знаходились вище старого шосе біля татарського села Кекенеїз.

На час перебування там Михайла Коцюбинського садиба Ревіліоті була покинутою, розпроданою частинами з торгів у 1886 році, але ще добре виднілися залишки будівель, неогороджених фруктових садів. Про це відомо з путівника по Криму М.Голов-кінського за 1894 рік. Та й виноградники очікувала лиха доля - чудові плантації постраждали від філоксери.

Не пощастило й виноградникам Кастрополя, що з 1893 року належав інженеру-технологу Миколі Івановичу Первушину, спадкоємцю Московського торгового дому І.А Первушина. Виноградні плантації Первушина займали всього 3 десятини землі. Їх і оглядав М.М.Коцюбинський влітку 1895 року з метою виявлення грізного шкідника. Вражені філоксерою виноградники хазяїн не став відновлювати, а вирішив будувати кліматичний курорт. За короткий час, в основному, у Нижньому Кастрополі, М.І.Первушин побудував дев'ять двоповерхових будинків, службові приміщення та ін. Хорошу рекламу курорту щорічно давав путівник по Криму А.Безчинського, у якому акцентувалися всі зручності курорту. Особлива увага зверталася на чудовий парк з рідкісною і цінною рослинністю. Таким став Кстрополь через кілка років після перебування там Михайла Коцюбинського.

А за часів письменника в Кастрополі добре зберігалися старовинні будови, які належали ще попереднім власникам місцевості - Дємидовим і Толям. Деякі з них дожили і до сьогодні. Наприклад, у Верхньому Кастрополі привертає увагу симпатичний будинок старої кладки з підпірними стінами, де за свідченням старожилів, мешкали виноградарі та ті люди, які працювали на  виноградниках. Можливо, там жив і Михайло Михайлович під час роботи в Кастрополі.

Напевне, що пейзажі Кастрополя і захопили, і вразили письмен-ника своєю красою і неповторністю, і залишили в творчій уяві мальовничий спомин, поетичний слід.

І досі величним бастіоном стоїть у Кастрополі над морем Чорна скеля, з її вершини  відкривається незбагненна картина: морська далечінь від самого Сарича аж до мису Кекенеїз, а позаду неприс-тупні укріплення гір, мов фортеці, укриті зверху плоскогір'ям яйли. На схилах вікові дерева фісташки, дуба, можжевельника(ялівця), кущі ладанника, іглиці, жасмину. Гордо тримаються сонячні асфоделіни, п'янким ароматом огортає чабрець. Усе, як і було…

Щасливий, хто пізнав цей "рай",серцем і душею пригорнувся до нього, зігрівся його променистим сонцем, став щирим сонцепоклонником!...