Про дві несхожі демонстрації у Москві

«...и две России глянут друг другу в глаза:

та, что сажала, и та, которую посадили»

                           Анна Ахматова

 

Щойно переглянув фото з двох мітингів у Москві, що пройшли у Москві 4 лютого. (Перший - проти Путіна, другий - за), і згадалися мені пророчі слова Анни Ахматової, сказані після XX з'їзду КПРС: «Теперь арестанты вернутся, и две России глянут друг другу в глаза: та, что сажала, и та, которую посадили». Чому така поралель спала на думку? Та тому що просто дивлячись на обличчя людей, навіть не читаючи гасел і транспорантів, можна безпомилково впізнати з якого мітингу фото. Маємо у Росії дві роздільні групи, дві ідеї, дві лінії духу. І що важливо, прослідковуються вони через усю її історію, починаючи від Івана Грозного, Петра І, Миколу І, більшовиків, і в нинішній Росії. Є Росія Пушкіна і є Росія Малюти Скуратова. Є Росія Миколи І, і Росія Федора Достоєвського. Була ліберальна опозиція з «Колоколом» інтелігента Олександра Герцена, і кривава револю-ція «державників» Леніна-Сталіна-Троцького. Був застій генсека Леоніда Брежнєва з прожектами Андропова створити психиат-ричний ГУЛАГ на сотні тисяч осіб, і був незламний тихий голос протесту акадеіка Андрія Сахарова. Був МОСХ і були бульдозені виставки нон-конформістів. Продовжувати далі? Був Муравйов, той що вішав, і той Муравйов-Апостол, що ішов на шибеницю.

 

Завжди було дві Росії: та що саджала, і та що сиділа.

 

Іноді здавалося грань між двома Росіями стиралася, майже зникала. Ось, скажімо, у 60-х, 70-х роках минулого століття. Здається тихий був час, здавалося б - хто сидів, хто саджав? Але ось щойно перечитав «Московські повісті» геніального російського письменника Юрія Тріфонова, дії в яких відбуваються саме в згаданий час у Москві, з московською інтелігенцію, і зрозумів усю велич цієї книги. За побутовим конфліктом комуналки чи тісної московської квартири невпинно і незаперечно(!) виникає конфлікт двох Росій, двох духів, двох ментальних систем, двох ієархій цінностей. Цей конфлікт я визначив як конфлікт інтелігенції і напів-інтелігенції.

 

Фрідріх Ніцше у «Веселій науці» сказав: «Мы, философы, не вольны проводить черту между душой и телом, как это делает народ, еще менее вольны  мы проводить черту между душой и духом». Так от, в кожній повісті непомітно, але наполегливо, Тріфонов художніми засобами проводить думку: інтелігенція має глибоку історично укорінену традицію інтелектуального спротиву системі, духовної боротьби за внутрішню свободу. За нею стоїть дух, що її веде, що є невіддільним від її душі, від її інтуітивних прагнегь. Згідно Тріфонову, передається ця традиція на сімейному рівні, існує як родовий досвід, з усіма можливими паралелями спротиву попередніх поколінь. Затверджена ця традиція й на рівні культури, в ідеях, ідеалах, дискусіях і ідеології. Інтелігенцію від напів-інтелігенції відрізняє належність до духу, до наскрізь-поколінної і поза-часової традиції уміння-бути-собою, захищати свою духовну суть, боротьби за свободу. «Умираю, а ногой дрыгаю», каже архетипальний інтелігент-письменник-народник Іван Прижов, що жив, писав і боровся у 19 столітті, і що став точкою історичної і моральної опори для тріфоновського героя повісті «Долгие проводы». Саме наявність духу - духу спротиву самодер-жавству та рабству, за ствердження вільної, освіченої, жертовної, самоорганізованої спільності громадян - ось що є водорозділом, що ділить героїв трифоновських повістей. «Ищите да обрящите», ніби кажуть перші і прагнуть з'єднати собою історію Росії, заповнити своїм духом незагойні рани російської історії. Сліпо, нечутливо, дивлячись під ноги, ідуть другі, шукаючи конкретної життєвої мети - комфорту, кар'єри, влади. Не можна сказати що вони не мають аналогів історії Росії. І не можна сказати що ці, другі, не відчувають єдності в групі, чи не мають своїх прославлених вождів - історичних чи сучасних. Але душа їх не з'єднана з їх історичним духом, і про це ясно свідчать їх озлоблені, глумливі, часто агресивні «квадратні» обличчя. Це ті в термінологіх Ніцше «нижчі» (в противагу до «владарних»), для яких за словами Фрідріха Ніцше, заперечення чужого є їх «творчим» актом, оскільки на справжню творчість, на справжню громадську мужність, на позицію і на жертву вони не здатні. Це чеховські герої Фірси з п'єси «Вишневий сад», для яких саме страшне слово - «воля».

Не приведи Господь в історії Росії настане час, коли тисячі новітніх Павліків Морозових кинуться писати доноси, розкуркулювати, валити церкви, зсилати конвоєм на Північ, стріляти по Лубянкам у потилицю, маршом муравйових іти на Київ, проголошувати голосом Вишинского смертні вироки на відкритих політичних процесах. Діяти рознуздано, зп'яніло, остервеніло, по-звірячому, колективно, без всякого відчуття особистої відповідальності, без зв'язку із своєю нацією і предками, лише тому що був «наказ партії», чи посилаючись на право «вєлікой нации», або на «рєволюціонноє учєніє», або «інтернаціональний долг». Впізнаєте з історії? Наші часи в чомусь нагадують застійні 70-ті, і саме тому твори Тріфонова знову перечитуються як актуальні і дають ключ до підводних течій російського суспільства, де творча особистість знову протистоїть обездуховленій масі озлоблених, але одночасно, підгованих з бюджету «совків».

Перегляньте знімки двох демонстрацій і переконайтеся у цьому. Є дві Росії: та що ще не сіла, і та що вже готова писати доноси на - як зазначено на трансаорантах - «померанчевих хомячків». «Если хомячок не сдается - его уничтожают!», - ось це буде логічним гаслом нового етапу для маси ніцшеанських «нижчих», якщо раптом у Кремлі вирішать що момент настав...

Виникає питання: яким шляхом піде російська історія після виборів? Чи буде після виявленого на виборах розділення двох Росій нава-«стара» російська влада натравлювати сліпий озлоблений натовп на інтелігенцію?

Наведу таку паралель. Останні 15 років я живу і працюю у Торонто. А попрередні 14 років я прожив у Москві, і бачив власними очима і Перебудову і серпневий путч 91-го року, і реформи Бориса Єльцина, і навіть переворот Хазбулатова-Руцкого. Так от, останні років десять з Ірану в Канаду емігрує їхня інтелігенція - журналісти, правозахисники, гуманітарії, інженери, люди освічені, з ліберальними незалежними поглядами, представники середнього класу. Люба нація могла б пишатися таким квітом. А якби ви бачили, якими прекрасними є жінки Північного Ірану, між іншим, в чомусь подібні до слов'янок. Мова іде на десятки тисяч осіб на рік, які могли б скласти окрасу любої нації. Кого не спитаєш - кожен був хоч раз затриманий Стажами Революції (аналог радянського КДБ чи путінського ФСБ).Таким чином, режим іранських мул вже десять років свідомо (!) видавлює з країни національну інтелігенцію на Захід. З єдиною метою - забезпечити існування власного режиму.Той факт, що і через 100 років після падіння режиму мул Іран відчуватиме брак талановитих творчих людей їх не обходить. Вони кроять націю у формі власної диктатури, використовуючи як інструмент власну напів-інтелігенцію, корпус Стражів Революції (корумпованих донощиків і катюг). Це приклад наших днів, трагедія сусіднього нам древнього народу, що на одну мить повірив у диктатуру.

 

Чи піде колишній підполковник ФСБ В.Путін шляхом іранських мул? Відповідь на це ми отримаємо вже в цьому році.

 

А хто такий Путін? Звичайний напів-інтелігент. Лише одна цитата, де він в ролі прем'єра публічно наводить слова Антона Дєнікіна про те, що відносини України і Росії - це внутрішня справа Росії, свідчить багато. Лише напів-інтелігент міг захопитися Дєнікіним як політиком. Мінімальне знання історії вказує на Дєнікіна як на політика негнучкого, поганого стратега, доктринера, який погубив справу Білого руху, постулюючи непрохідну тезу про «єдину і недєліму». Не зміг генерал Антон Дєнікін домовитися про союз із гетьманом Павлом Скоропадським, його природнім союзником у боротьбі з більшовиками. Саме Дєнікін влаштував на Півдні України репресії проти селян, які й призвели до успіху повстання Нестора Махна в тилу Добровольчєской армії. А далі - крах наступу Добровольчєской армії на Москву і кінець Білої справи. Щоправда, раніше інших зрозумів, що потрібно емігрувати, що справу програно. Де ж тут талант політика? Все що знайшов Путін у Дєнікіна - це демагогічне і зверхнє проголошення «єдіной і нєдєлімой». Погодьтеся, доволі застаріла концепція як на наші часи, коли на місті «недєлімой» ясно постали аж п'ятнадцять незалежних держав, які зовсім не збираються повертатися в лоно Росії. Тому для політика «найкращий» спосіб нахамити сусіднім державам, це саме зробивши комплімент Антону Дєнікіну.

 

Від себе додам, що свого часу з великим задоволенням прочитав журнальну публікацію спогадів генерала, що мають назву «Очерки русской смуты». Безперечно чудовий белетрист, зміг передати біль за розтерзану Вітчизну, героїку Зимових походів, думки про втрачену Росію, аналіз того чому так сталося. Але белетрист і політик - різні якості. Лише панів-інтелігент не розрізнить цього.

 

А ось прогноз на майбутнє - дух спротиву російської інтелігенції - дух Пушкіна і Герцена - не задушить ніхто. Нині Путін зустрівся не з окремими представниками «розсерджених ліберальних середовищ», а з духом спротиву інтелігенції, який років десять дрімав, а нині знову явив себе в повну силу. Дух цей був у Росії останні 200 років. Я не думаю що кремлівським володарям вдасться з ним домовитися, чи то реєструючи партії, чи давши дозвіл обирати губернаторів за «підрахуйською» системою Чурова. Не за косметичним ремонтом прийшов цей дух, і заспокоїться він лише тоді, коли побачить у Росії демократію за європейськими мірками. Так що спокійного життя колишньому підполковнику ФСБ, і за сумісництвом міліардеру, Володимиру Володимировичу Путіну не передбачається...

 

Із зустрічі Бориса Нємцова з російськомовною аудиторією Торонто

 

Сьомого лютого відбулася довгожданна зустріч опозиційного політика Росії Бориса Нємцова із російськомовною аудиторією Торонто. Нагадаємо, подія була запланована на 31 січня, але Москва тоді вирувала демонстраціями опозиції - і зустріч відстрочили на тиждень.

Відтак, центр Bernard Bethel Centre на вулиці Steeles Ave., в районі, де мешкає численна єврейська російськомовна громада. Зал на 300 осіб - повний, люди стоять у проходах.

Борис Нємцов виступає у звичній для нього неформальній манері спілкування, не проголошуючи вступної промови, натомість відразу починає відповідати на репліки аудиторії. Цікаво, що перше питання - про Юлію Тимошенко. Відповідаючи, російський політик зазначив, що хоча пані Тимошенко за характером аферистка, та все ж за ґрати втрапила апріорі не через газову угоду. Головний мотив: високий політичний рейтинг леді Ю, котрий значно перевищує президентський. Власне тому, українську екс-прем’єру варто вважати політзеком.

Далі політик Борис Нємцов зосередився на двох останніх мітингах, що пройшли у Москві 5 лютого. Перший мітинг - опозиції - і «проти» Путіна. Другий - на Поклонній горі - «за» нього. Політик запевняє: на протестному мітингу було більш як 120 тисяч громадян - прихильників демократії. Офіційна ж влада, лукавлячи, заявляє про якихось 35 (тисяч).

Гасла опозиційного мітингу: «Не пустимо Путіна в Кремль!», «Відмінити результати виборів 4 грудня - і вкрадені 13 мільйонів голосів!», «Відставка голови ЦВК Віталія Чурова!» та «Свободу політзекам!»

Продовжуючи тему мітингу на Поклонній горі, Борис Нємцов заявляє, що на нього зібрались із півсотні тисяч громадян, яких влада організовано й заздалегідь привезла автобусами з кількох реґіонів Росії. Цікаво, що нині діюча російська верхівка відмовилася від вживання символіки їх «кишенькового» провладного руху «Наші», певно, усвідомивши їх «підмочену репутацію» в очах російського суспільства, - відзначає політик Нємцов. Мітинг опозиції став більш потужним, а головне, не «театралізованим», а справжнім. Адже громадяни брали у ньому участь, висловлювали свої політичні погляди й громадянську позицію не з примусу, а з доброї волі. На відміну від примусового провладного мітингу.

Прикметно, що захід опозиції фінансувався за рахунок громадських грошей, через систему пожертв WebMoney, що існує на сервісі Yandex.ru. Тільки на останній із мітингів було зібрано 100 тис. ам. дол., середня ж пожертва -10 ам. дол. За збір коштів у народному русі відповідальна пані Ольга Романова.

Борис Нємцов дав портрет сучасного російського опозиціонера - учасника мітингів. Це представник середнього класу, котрий має незалежний від державного бюджету дохід, квартиру, авто, може собі дозволити відпочинок, скажімо, у Єгипті. До того ж , він є частиною інтернет-товариства. Він людина успішна, задоволена життям, але виступає проти корупції, яку помічає на кожному кроці. Помітний прошарок середнього класу існує лише у двох містах Росії - Москві та Санкт-Петербурзі.

Борис Нємцов також торкнувся порушень під час виборів у Державну Думу, що відбулись 4 грудня. Тоді діяла ціла система фальсифікацій. Спланованих і попередньо детально розроблених. По-перше, урни були непрозорі, а тому опозиція справедливо вважає, що частина бюлетнів могла бути вкинутою ще до початку голосування. По-друге, дані протоколів виборчих дільниць до серверу ЦВК вводилися з порушеннями, і на це - сотні підтверджених фактів. По-третє, суди відмовлялися приймати скарги на порушення виборчих процедур.Так, в Нижньому Новгороді було поцуплено 100 тис. голосів, втім місцеві суди не зареєстрували жодної скарги від спостерігачів.

Чому в Росії знялася хвиля протестів проти Путіна? Та ще й, здається, раптово, на пустому місці? - На ці питання Борис Нємцов відповідає так. За останні роки в російському суспільстві імідж Володимира Путіна змінився на протилежний. Спершу його сприймали як нового прогресивного політика - патріота, енергій-ного, молодого, активного. Нині цей імідж змінився на імідж «ліде-ра Партії жуліков і воров» («Партії шахраїв та злодіїв»). Таким політичним метаморфозам сприяли, зокрема, оприлюдненні в Інтернеті викривальні документи щодо фактів корупції у близькому оточенні Путіна. Скажімо, такі як: «Путин-итоги», «Путин-корруп-ция». Загалом, - за словами Бориса Нємцова, - у «путінській Росії» виграли такі «категорії» нувориш. По-перше, члени дачного кооперативу «Озеро», де Путін, будучи чиновником пітерської мерії, мав дачу. По-друге, друзі й колеги з часів «славного» Ленінград-ського КДБ, зокрема, генерал Чемізов та віце-прем'єр Сєчін, який свого часу був розвідником у Анголі, а також віце-прем'єр Іванов. До речі, у нинішньому керівництві «Газпрому» чекістська «фракція» також помітна. До неї, скажімо, можна віднести олігарха Коваль-чука, за яким - і контроль над «Газпромбанком» і над телеканалом «НТВ». І, нарешті, по-третє, це - колишні працівники Санкт-Петербур-зької адміністрації, зокрема, голова «Газпрому» пан Олексій Міллер.

На відміну від більшості росіян, - коментує опозиціонер Борис Нємцов, - Прем'єр-міністр Путін разом із Президентом Мєдвєдєвим мають доволі таки непогані статки. Серед яких - двадцять «царсь-ких» палаців та п'ять не менш розкішних яхт. Політичне кредо Путіна: друзям - усе, ворогам - закон. Загальні активи клану Путіна - майже 140 млрд. ам. дол.!

На питання, що ж громадянам Росії робити і вже сьогодні, і в недалекому майбутньому, - Борис Нємцов відповідає:

1) добитися нових виборів і провести їх не за правилами чекістів, а за нормами, прийнятими у європейському цивілізо-ваному світі;

2) ніяких захоплень будинків опозицією! діяти виключно законними, конституційними методами; не розв'язувати Путіну руки до репресій;

3) тим часом, нарощувати мирні протести; вже на весну досягнути чисельність мітингів та демонстрацій у Москві до півмільйона громадян! Протести мають бути мирними та конституційними;

4) примусити владу виконувати прописні істини Російської Конституції: зупинити цензуру, повернути чесні вибори та чесну політичну конкуренцію.

До того ж, йдучи етапами політичного процесу, необхідно добиватися круглого столу між владою та опозицією, як це було у Польщі. На цей поступ, - за словами Бориса Нємцова, - піде не менш як 2-3 роки. «Треба націлюватися на марафон», - зазаначає політик.

У опозиційному русі нині - такі політичні сили: «Яблоко», «Лєвий фронт», «Солідарность» тощо. За результатами соціо-логічних опитувань нині серед симпатиків опозиції переважають такі політичні погляди: 70% - мають ліберальні погляди, 20% - ліві, 6% - націоналісти, громадян фашистських поглядів серед опозиції немає. Взагалі-то, 6% громадян, що підтримують націоналістичні ідей, - то стан речей, характерний і для сучасної Європи, - зазначає Нємцов.

Якщо ж 5 березня, на президентських виборах, ЦВК «намалює» Путіну 75% підтримки, вибух протестів зірве Росію, буде конфронтація суспільства, що не бажано. Взагалі, сценарії революційних змін російською опозицією не підтримуються, оскільки Росія вже вичерпала свій ліміт кривавих революцій, - ділиться пан Нємцов.

На питання: чому мовчить російська провінція? - політик відповідає, що у глибинці ще не визріло розуміння важливості політичного моменту. Але ж спочатку йде авангард, за ним - усі інші. Як протестні події у Москві набиратимуть обертів, провінція також не пастиме задніх.

У відповідь на питання щодо сучасних російських олігархів, Борис Нємцов, як приклад, згадав олігарха Тимченка. Той нині мешкає у Женеві, і податки також платить за кордоном. Наразі пан Тимченко - зі згоди Путіна - на Захід продає 40% російської нафти, а це - 100 млн. тон на рік. Журнал Forbes оцінює статки олігарха у 7-12 млрд. ам. дол. Борис Нємцов згадав, ЯК починав свою кар'єру пан Тимченко. «Звісно», у мерії Санкт-Петербургу, а його начальником тоді був… знайомий вже нам Володимир Путін. У той час, на початку 90-х, Пітер долав часи продовольчих дефіцитів. Аби у місті-мільйоннику вирівняти ситуацію із нестачею продуктів харчування, тодішня мерія доручила В.Путіну продати Заходу запас кольорових металів, а на виручену суму закупити харчі. Панове Путін і Тимченко - і насправді - розпродали цінного кольорового товару на суму 75 млн. дол.. Але ж дивним чином, харчі у Петербург так і не надійшли! Отож, як з'ясовується, «бізнес» Путіна і Тимченка «ефективно працював» від самого початку. Про це у своєму відомому звіті писала депутат Лєнсовєта, професор Марина Сальє.

На запитання із зали, чи, справді, російський бюджет стає дефіцитним за умови ціни на нафту, меншою аніж 120 ам. дол. за барель, Борис Нємцов відповідає, що - справді. І ситуація б була зовсім загрозливою, якби не той факт, що за часів міністра фінансів Кудріна до Стабілізаційного фонду «поклали» 500 млд. ам. дол.. І саме завдяки цьому бюджет Росії - на щастя - може залишатися бездефіцитним ще тривалий час.

На важливе запитання про корупцію у Росії, опозиційний політик навів кілька промовистих цифр. А саме що стосується безсоромного розкрадання Держбюджету. Скажімо, будівництво одного кілометру дороги - на загал - у Москві коштує 100 млн. ам. дол. Олімпіада ж у Сочі обійдеться бюджету в астрономічну суму - 35 млд. ам. дол.! Із цих сочинських грошей, - за словами нині чинної російської влади, - 8 млд. ам. дол. - то кошторис дороги довжиною у 45 км. Іще 1 млд. ам. дол. коштуватиме газопровід до Сочі. Для порівняння: Олімпіада у Ванкувері коштувала 2 млд. ам. дол. «Отож і рахуйте, - сумно жартує російський політик, - що Олімпіада у Ванкувері для вас, канадців, обійшлась майже у безцінь!»

На запитання, який імідж Росії провадить Путін за кордоном, Борис Нємцов відповідає, що особисто у нього багато сумнівів стосовно адекватності антиамериканської риторики російського Президента. А ще - щодо виголошених Президентом Путіним месіджів і щодо підтримки ядерної програми Ірану, і щодо позиції Росії стосовно Сірії. Уся ця риторика наносить шкоду Росії на міжнародній арені.

Одним із інформаційних проектів Путіна названо телеканал 'Russia Today', який, власне, створює викривлений імідж Росії. «Нам потрібні добрі відносини із Україною, Білоруссю, Кавказом та Америкою», - наостанок резюмує політик.

На питання російських громадян, за кого їм голосувати на виборах 4 березня, опозиційний політик, поклавши руку на серце, відповідає, що це - якщо абсолютно чесно - не матиме значення, бо вибори вже на старті є фальшованими! Жодного реального кандидата від опозиції не було зареєстровано, та й сумнозвісний голова ЦВК Віталій Чуров так і не відправлений у відставку!

Що ж тоді робити? Невже ігнорувати вибори? Ні, - рішуче зауважує політик, - на вибори йти обов'язково! І викреслити із списків усіх кандидатів. Стратегічна мета - добиватися Круглого столу та нових чесних виборів, як у Державну Думу, так і на посаду Президента. Лише такий розвиток подій дасть багатостраждальній Росії легітимну владу.

На запитання, яка вірогідність, що Путін розпочне репресії проти опозиціонерів після виборів, Нємцов відповідає, що така вірогідність, насправді, існує, але зауважує, що особисто він за всіх обставин не залишить Росію, і надалі боротиметься за демократію і виступатиме проти революційного сценарію подій.

Варто зазначити, зустріч відбувалась у теплій атмосфері, бажаючих поставити запитання було багато. Наступного дня Борис Нємцов вирушив до Оттави, де в парламенті мав відбутися банкет на його честь.

Головні ж події нас чекають уже найближчим часом. І то - у Росії. Очікувано - 27 лютого - має відбутися чергова масова демонстрація опозиційних сил. Президентські вибори також не за горами - 4 березня. Нагадаємо, російський «підрахуй» недарма отримав в народі ім'я - «волшебнік Чуров». Отже, чекаємо на політичні чудеса!