№ 27‎ > ‎

КРИМ "ЗАЧИЩАЮТЬ" ВІД УКРАЇНСТВА?

Якщо спочатку творці нового мовного закону ще якось намагалися виглядати правозахисниками, то нині вони вже не в силі приховати свої асиміляторські наміри. З пляшки випущено дуже небезпечного джина, а скільки він ще наробить лиха - одному Богові відомо. Принаймні, істеричні плакати-заклики на сімферопольських мітингах: "Упразднить украинский за ненадобностью" або: "Украинскому языку - статус регионального в Галиции" розкривають усі карти доморощених шовіністів. Якби ж то лише плакатами все обмежувалося - в однодумців Валуєва не відстає і практика… 

Не можна сказати, що всі українці сплять і байдуже спостерігають за новими "віяннями". Ні - пишуть, пропонують компромісні варіанти, протестують проти явних перегинів. Зрештою, навіть "Кака" відверто не забороняє української мови... Якби йшлося про наміри регіоналів якось гармонізувати мовну ситуацію (грішним ділом, припускаю, що за президентства Ющенка хтось у судах почувався некомфортно через мову, або якась севастопольська бабуся могла не прочитати назву ліків українською), то і при новому законі можна багато чого змінювати в кращий бік. На жаль, новин из місць надходять невтішні. Вони свідчать про "гармонізацію"… за валуєвським зразком. І це стосується навіть Криму, де чимало можна було б  зробити для часткової "реабілітації" нового мовного закону в очах українців. Причому, без особливих втрат "для общєго дєла" і з мінімальними протестами з боку російськомовного населення. Кинули б україномовним невелику "кістку" і самі б при цьому нічого не втратили - адже російська домінує практично скрізь. Але на українців у Криму регіонали тепер зовсім не зважають - відбирають останнє. Ось як виглядає механізм поступової деукраїнізації Криму:

 ***

…Дванадцять років тому автор цих рядків був присутній при розмові представників громадськості з освітянами Бахчисарая. Відкриття української школи (точніше, перепрофілювання однієї з чотирьох наявних у місті шкіл в українську), виглядало цілком реальною справою. Проте, трішки не дотягнули тоді бахчисарайські українці до реалізації омріяного проекту, трішки  "не дотиснули" місцеву владу - замість повноцінної школи отримали лише одну україномовну паралель у школі № 4. У ній з 1-го по 11-й класи навчалися українські дітлахи, приблизно по 20 учнів у кожному класі. У цьому році масована пропаганда зробила свою справу: у новий український клас записалося лише 7 дітей. Буквально за годину до початку свята Першого дзвоника директор школи Світлана Фурт вирішила таки відкрити український клас, в якому поки що сім першокласників. Але ж і над нею є начальство… Ще раніше начальник Бахчисарайського управління освіти Михайло Сергеєв заявляв, що на такі "малоформатні" класи район не має коштів. Мовляв, треба, щоб було не менше 30 учнів. Ну, а вже в наш час, після доленосної "Каки"… Самі розумієте. Тепер Світлану Фурт місцеві чиновники хочуть звільнити з директорської посади. Для "назіданія" іншим директорам. Адже пані Світлана зовсім неправильно розуміє "політику партії" - була така чудова нагода не набирати перший український клас! Цим були б створені умови для поступової ліквідації української паралелі в школі №4. А в інших школах їх і до цього не було.

Тут активісти "Українського Дому" забили на сполох. Голова цієї організації Андрій Щекун має двох синів, які навчаються в українських класах, тому можна зрозуміти його неспокій. Бахчисарайці і при Ющенку намагалися донести свою точку зору до столиці: якби відкрили українську школу, то проблем з набором не було б зовсім. Адже багато батьків хочуть, щоб їхні діти вчилися саме в українській школі, а не в окремих українських класах. Он у єдиній українській школі Сімферополя завжди по 5-6 бажаючих на місце! Але якщо столиця не реагувала тоді, то що вже говорити про нинішню владу? І все ж, завдяки газетним публікаціям про бахчисарайську школу №4 тепер говорять навіть мешканці віддалених від Криму регіонів. Ось аргументи небайдужих громадян, які приїхали на Форум видавців у Львові:

                Олекса Різниченко - письменник, Одеса:

 

 ***

-     Свого часу я працював два роки інспектором і перевіряв стан вивчення української мови в одеських школах. Тоді ми поступово збільшували кількість українських шкіл. Довели це співвідношення до 50% на 50%.  І вся Одеса цьому дуже раділа! А те, що закривають українську паралель у Бахчисараї (чи створюють умови для її поступового закриття), є неподобством. Дітям треба знати українську мову, адже вони і надалі житимуть в Україні. У нас в Одесі і тепер, не дивлячись на масовану пропаганду, 52% дітей пішли в українські класи, а 48% - в російські. Скільки б Костусєв не старався, скільки б не догоджав Кремлю, а одесити, все-одно, живуть своїм розумом. Цього він, звичайно, не очікував… А в Криму треба за будь-яку ціну відкрити хоча б по одній повноцінній українській школі на район. А далі їхня кількість повинна тільки зростати - для мене це аксіома.

 

   Анатолій Свідзинський - професор, 

                    доктор фізико-математичних наук,  Луцьк:

 

***

-     Це злочин! Черговий злочин нової влади... Вона тепер настільки дурна, що не розуміє: сама рубає сучок, на якому сидить. Знищуючи українську мову, вона знищує і українську державу. А звідки ж вони будуть смоктати життєві соки? Звідки витискатимуть шалені гроші? Тільки з праці українців, з праці людей нашої землі... Я завжди поділяв погляди бунтівного генерала Петра Григоренка. Він боровся за Крим, за щастя простих людей півострова. А це не лише кримські татари, але й українці, які здавна проживали в Криму. Де вперше наші люди прийняли християнство? В Херсонесі! В Криму дуже гостро стоїть кримськотатарське питання. Колись я мав знайомого кримського татарина, який захистив дисертацію у Москві і попросився до мене на роботу. Я тоді був завідувачем кафедри математичної фізики в Сімферопольському університеті. Якраз і місце було... Коли мої колеги дізналися, що я клопочуся за кримського татарина, то пережили справжній шок. Потім цілий рік згадували і "пісочили" мене на всіх зборах. Мовляв, до чого я, слов'янин, докотився - допомагаю татарину… Ось таке тоді було бачення "гармонізації" міжнаціональних стосунків. Але я таки добився свого, і зараз цю кафедру очолює кримський татарин. Здавалося б, уже час всім кримчанам порозумнішати, але ми знову спостерігаємо рецидиви радянського минулого в Бахчисараї. Це справжнє дикунство! Треба об'єднуватися з кримськими татарами і рішуче боротися за мережу національних шкіл.

                  Дмитро Бондаренко - письменник,

                        Дніпропетровськ:

 

 ***

-     Крим живе дещо відособлено, "відрубно" від материкової України, тому з нього і вирішили почати оці шовіністичні експерименти. Чомусь влада думає, що українське питання можна легко вирішити наказом "згори". Насправді ж, люди навіть на Південному Сході сприймають нові віяння неоднозначно. Зараз в Дніпропетровську спостерігаю нову моду - на вулицях з'явилися люди у вишиванках. Раніше цього не було зовсім! А тепер нерідко можна побачити: йде бабуся і веде з собою онука у вишиванці. І сама також у ній. На День міста я бачив багато дівчат у вишиванках, з віночками. Це були російськомовні дівчата, але ж, бачите - потягнулися до українського… Тому занепаду українства чи якогось фатального "відкату" я не бачу і навіть не прогнозую. Не можу сказати, що дніпропетровці наввипередки побігли до російських шкіл. У нас як була поряд одна російська (там і тепер недобір) і дві переповнені українські, так і зараз є. Непомітно, що настрої батьків суттєво помінялися. Хіба що силоміць почнуть заганяти до російських шкіл - як це було в 60-і роки. Але навіть у нас така політика викличе спротив… А стосовно Бахчисарая скажу так: якщо місцева влада ігнорує бажання батьків, то це нахабне нехтування правами людини. Ігнорування тієї ж Хартії, на яку влада любить посилатися. Може, є сенс визнати українську мову регіональною в Криму і вимагати від влади побільше коштів? Адже українців там набагато більше, ніж 10%. Вони не домінують, але потребують захисту, бо з мовою великі проблеми. Будуть кошти - треба буде зайнятися мережею українських шкіл. Бо у них навіть в умовах Південного Сходу переважатиме український дух. А якщо буде поділ на українські і російські паралелі, то російська неминуче домінуватиме, і дух у таких школах буде російський.

                                  Анна Заклецька, політолог,

міжнародний секретар партії "Україна майбутнього", Київ:

 

***

-     Я переконана лібералка, а нас лібералів чомусь вважають космополітами, хоч це і не так. Я лібералка в тому сенсі, що вважаю: кожна людина має право на свій вибір. Навіть якщо дві людини зробили свій вибір і хочуть навчатися в українському класі (зауважте, на території України!), то треба, щоб такий вибір був захищений на державному рівні. Навіть якщо в даній Бахчисарайській школі до українського класу піде не 20-25 чоловік як було раніше, а тільки 6 чи 7, то й тоді український клас мусить існувати. Звичайно, відкрити українську школу в Бахчисараї було б краще, бо школами набагато важче маніпулювати, аніж класами. Але для початку (особливо, в таких зросійщених регіонах, як Крим) легше відкрити клас, а не школу. Якщо ми почнемо системно підтримувати українські класи в Криму і реально закріпимо право на здобуття україномовної освіти на "найнижчому" рівні, то з часом можна буде перейти і до шкіл. Головне, боротися, бо вороги наші тільки й чекають, щоб ми здалися, опустили руки…

                                   Роман Пляцко, професор,

                        доктор фізико-математичних наук, Львів:

 

***

- Звичайно, з самого початку треба було боротися за створення в Бахчисараї хоча б однієї невеликої української школи. Бахчисарай є символічним містом, історичним центром кримськотатарської культури і своєрідним символом "кримськотатарськості". Українці тут і своє повинні шанувати, і неодмінно долучатися до культури корінного народу Криму. Тобто, як мінімум одна українська школа в місті повинна бути базою як для українського національного відродження, так і для тісного міжкультурного співробітництва. Але на це потрібна воля і вищого керівництва держави, і місцевих освітянських чиновників. А поки що на кожному кроці треба вказувати, що така ситуація, яка склалася в Бахчисараї, є ненормальною. Про кожен такий випадок треба писати, доносити правду до найвіддаленіших куточків України. Завдяки газеті "День" українці дізналися про те, як відстояли українські школи мешканці Донбасу. Цей позитивний досвід повинен надихати і кримчан. Треба сказати, що система русифікації шкільництва існувала не лише в Україні, але й на польських етнічних землях - після поділу Речі Посполитої між Австрією, Прусією і Росією. Варто згадати історичні факти, описані росіянином М.Покровським. Його повість називалася "Блєднов", її опублікували десь у 1892 році. У Івана Франка є ціла стаття, присвячена цій повісті. Петербуржець Покровський не був відомим письменником, але цікаво викладав деякі факти. Повість "Блєднов" була своєрідним політичним памфлетом, спробою пред'явити російському суспільству такі питання, які б не дозволила висловити цензура. Книга користувалася величезним успіхом, за кілька місяців розійшлися кілька тисяч примірників. І щойно тоді цензура вирішила вилучити її з книжкової торгівлі. Адже побачила в "Блєднові" книгу, "небезпечну для інтересів росіянізму в Привіслянському краї". Там, дійсно, детально описувалися механізми інтенсивної русифікації поляків. Після 1863 року Польщу буквально наводнили "обрусителі", діячі, які брутально зайнялися русифікацією підкореної території. Події в Бахчисараї лише підкреслюють, що в менталітеті росіян за 120 років мало що змінилося. Повна "зачистка" від національних мов і культур підкорених народів вважається ледь не нормою. Парадокс полягає в тому, що Бахчисарай - це місто, яке знаходиться на території незалежної України...

                                          Брати Капранови,

                                                      письменники, Київ:

 

***

-     Подібних прикладів тиску на українство буде ще багато. Одним Бахчисараєм справа не обмежиться. А універсальний рецепт протистояння є лише один: гуртуватися! Якби батьки не давали себе залякати по одному, якби гуртувалися навколо української ідеї, якби всі були зосереджені на тому, щоб витримати цей шалений тиск і не дати викорінити останні залишки української інфраструктури в Криму, то був би шанс перемогти. Отже: єднатися і не здаватися! Це рецепт виживання українства сьогодні. А коли ми переможемо і будемо судити всю цю потолоч, то згодяться документи. Суд буде, і на нього не доведеться чекати дуже довго. Тому бажаємо бахчисарайцям мужності, витримки і… хорошої па'мяті. А у кого пам'ять погана - побільше записуйте, занотовуйте, документуйте. Все знадобиться. І кожен з нас повинен навчитися без страху говорити подібним чиновникам  у вічі: "Панове шовіністи, не заривайтеся!"

                                                                                        

                                                          Сергій Лащенко

 

Comments