САВУР-МОГИЛА В ДОЛІ МИТРОПОЛИТА ФІЛАРЕТА

 

Савур-Могила - священне місце нашого народу на східній окраїні української землі. Воно оспівано в усній народній творчості і згадується  ще з часів боротьби нашого народу з різними загарбниками, що зазіхали на українські землі.

У пісні про славного захисника рідного краю козака Морозенка згадується відчайдушна битва козаків із загарбниками.

На краю рідної землі, де височить над полями славетна Савур-Могила, знаходився козацький охоронний пост. Козаки з високої вежі пильно вдивлялися в степ і слідкували за тим, щоб вороги не з'явилась біля кордонів української землі зненацька. А якщо загарбники нападали , то козаки негайно передавали на Вкраїну попереджувальні сигнали - запалювали велике вогнище, що  сповіщало про напад татар чи ще якихось ворогів.

Так трапилося і цього разу. З півдня раптово напали татари і почалася смертельна битва.

То не грім в степу грохоче,

То не хмара світ закрила, -

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, -

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Та сили були нерівними. Загинули всі козаки, а козацького ватажка Морозенка татари захопили в полон. І вирішили вони познущатись над козаком, і призначили йому страшну кару. З нього живого вирвали серце, а потім

Поставили Морозенка

На Савур-Могилу:

"Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну".

Козаки загинули всі до єдиного, виконавши свій священний військовий обов'язок: вони повідомили населення України про напад ворога, запаливши сигнальні вогні, і бились з татарами до останнього подиху.

Народ склав пісню про славного Морозенка і козаків, увічнивши їхній подвиг на віки:

Вся ти єси Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем та сльозами

Та кров'ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, -

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

В історичній пам'яті українського народу образ Савур-Могили набрав узагальненого символічного змісту: ця невеличка часточка землі стала символом героїчної слави захисників рідного краю на прикордонні, священним місцем на сході батьківщини, звідки починається українська земля.

Савур-Могила, неподалік від якої знаходиться село Благодатне, посідає особливе місце у становленні Митрополита Філарета як людини і священика.

 

7 травня по 14 травня 1996 р. на Донеччині перебував Митропо-лит Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Зустрічався з віруючими, правив молебні, зокрема, 12 травня біля пам'ятника Т.Шевченку в Донецьку.

Газета "Донеччина" повідомляла, що "8 травня Його святість відвідає Савур-Могилу...."

13 травня митрополит Філарет сказав по Донецькому телеба-ченню (К61), зокрема, таке: "Я відвідав місця свого дитинства і юності. Я жив недалеко від Савур-Могили і ходив туди молитись. І зараз я відвідав цю святиню нашого народу і молився за всіх загиблих за волю нашої батьківщини".

Такого високого церковного чину ще не було на нашій Савур-Могилі. Ця подія визначна для нашого краю, вона ще раз нагадує нам про високе  символічне значення Савур-Могили в житті нашого народу, вона є національною святинею, оберегом і в прямому і переносному смислі цього слова.

 

Проповідь Святійшого Патріарха Філарета: "Не говори неправди".

 

Дорогі браття і сестри!

Бог дав людям через Мойсея на горі Синай десять заповідей, які мають силу і донині, бо Господь наш Ісус Христос, Який прийшов спасти світ від гріха і смерті, не відмінив заповіді Божі. У дев'ятій заповіді Бог, звертаючись до кожної людини, закликає: "Не говори неправдивого свідчення на ближнього твого" (Вих. 20, 16). Бог заповідав нам не говорити неправди. Але ми так привчили себе до неї, що майже і за гріх її не вважаємо - і совість наша мовчить...   Лжа - дуже поширений гріх. Куди не підеш, всюди знайдеш її. Вона виходить з одних вуст, а проходить через тисячі. Неправду говорять, пишуть, друкують у книгах, читають, розповсюджують через телебачення, радіо, а тепер уже і через інтернет. Лжа проходить через увесь всесвіт. До неї дуже широкий доступ.    Неправда, яку ми часто повторюємо, насамперед вбиває совість, яка спочатку протестує, а потім замовкає. Лжа руйнує сім'ю. Коли чоловік чи жінка, батьки чи діти говорять у сім'ї неправду, то поступово вони втрачають довіру один до одного - і сім'я як така перестає існувати. Зовні вона може зберігати ознаки сім'ї, але, по суті, її вже нема. Сім'я, у якій оселилась неправда, вже не може називатися ні домашньою церквою, ні фортецею, що захищає людину від зовнішніх небезпек у суспільному житті. то може описати і розповісти, скільки шкоди приносить лжа? Вона шкодить і тому, хто говорить її, і тому, хто слухає. Хто говорить неправду - того ненавидять люди. Він живе в безчесті і підозрі, коли просить у борг - йому не вірять, обіцяє - його словам і навіть розпискам не довіряють. І слова неправдомовця викликають підозру, і написане на папері облудне, і клятва нетверда. Неправдомовець іноді говорить правду, але й тоді ніхто не вірить йому. А хто слухає неправду і вірить їй, той - подібний до людини, яка женеться за вітром.  Неправда страшна, коли сіється в сім'ї, між друзями, між окремими людьми, але набагато страшніша, коли розповсюджується в засобах масової інформації. Тоді вона приносить велику шкоду суспільству, всьому народу. Неправда - гірка, але найбільшої шкоди завдає людям і всьому суспільству напівправда, бо вона, подібно до приманки, частіше поглинається людьми недосвідченими і бездуховними. Від чистої і відвертої лжі люди відвертаються і навіть гидують нею, а напівправда діє хитрістю. Часто нею диявол ловить у свої тенета. Напівправда сіє в людях сумнів, який потім приводить до віри в неправду. Зло досягає найбільшого успіху через розповсюдження напівправди. Тому саме її треба найбільше боятися. Лжа руйнує не тільки сім'ю і суспільство - вона роздирає саму Церкву. В основі єресей, розколів і атеїзму лежить неправда. Скільки лжі чують віруючі Київського Патріархату! Нас, православних, називають католиками, неблагодатними, неканонічними, розкольниками. Усе це - відверта неправда. Господь не тільки забороняє лжу Своїм законом, але й іноді суворо карає неправдомовців, щоб страхом утримувати людей від гріха неправди.

У перші часи християнства, за апостолів, віруючі продавали своє майно і виручене від продажу срібло видавали з розпорядження апостолів. Якось один чоловік на ім'я Ананія, домовившись зі своєю дружиною Сапфірою, продав своє поле і приніс одержане срібло апостолам, приховавши частину від проданого. Тоді апостол Петро сказав йому: "Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Ти сказав неправду не людям, а Богові" (Діян. 5, 3 - 4). Почувши ці слова, Ананія упав і відійшов у вічність. Через три години прийшла дружина його Сапфіра, яка ще не знала про смерть свого чоловіка. Апостол Петро спитав її: "Скажи мені, чи за стільки продали ви поле?". Вона відповіла: "Так, за стільки". Тоді і їй сказав апостол: "Навіщо ти змовилась із чоловіком твоїм спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть". Раптом вона впала біля ніг його і вмерла (Діян. 5, 9 -10). Покарання Ананії і Сапфіри за неправду у багатьох викликає страх і бажання тікати від неправди як від вогню. І в той же час серед нас багато й таких, які, дивлячись на безкарність неправдомовців, продовжують іти шляхом неправди. Чи дійсно лжа може залишитися безкарною? Ні, такого не може бути! Навіть якщо й у земному житті неправдомовець не отримає по заслугах, то є вічне життя і Царство Небесне, куди неправдомовець не ввійде. І це буде йому більшим покаранням, ніж за земного життя. Але Господь карає за лжу і в цьому світі. Хто може це заперечити? Багато хто несе покарання, але часто не усвідомлює за що. Іноді ми тяжко хворіємо, навіть невиліковно, втрачаємо майно, приходить одне лихо за іншим. Що це, як не покарання Боже за нашу неправду?

Прожити життя і не згрішити неправдою майже неможливо. Але те, що неможливе для нас, можливе для Бога. Віруюча людина, яка з дитинства виросла в атмосфері правди, органічно не переносить лжу. Там, де живе правда, - і сім'я міцна, і суспільство здорове.  Правдолюбця всі люблять, всі поважають і хочуть мати з ним справу, а неправдивого ніхто не любить, його не поважають, від нього всі відходять. Християнин повинен бути правдивим не тільки тому, що треба зберігати добре ім'я, а головне - тому, що цього вимагає Бог і правда Його. Послухаймо святого апостола Павла, який повчає так: "...відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму..." (Еф. 4, 25). Від цього буде добре і нам, і тим, хто живе і працює з нами. Нехай Господь Своєю благодаттю допомагає нам говорити правду, жити правдою і ходити путями правди Божої. Амінь.

 

Коментар редактора

 

Добре гуторить Філарет про великий гріх доносів на ближнього свого. Але читаю я його проповідь і міркую собі так. Не бог покарав Ананія та Сапфіру, а саме апостоли, бо пожадливість церковників не має меж. І хтось таки настрочив, або нашептав на вухо, що Ананій залишив собі на прожиток декілька грошиків. Ото й вибухнули апостоли нібито божою карою. Спочатку затягли родину в брехливі тенета про всемогучого бога, а потім по жадності своїй і забили бідолах. Коли самі брешуть  про бога, це так і треба, бо інакше чим поживлятися будуть? Є така порода людей, які вміють тільки язиком молотити, солодко пити та їсти. Самі брешуть, а паству свою за брехню вбивають, або спалюють на багаттях. Сьогоднішнє засилля церкви, її поєднання з владою приведе нас до інквізиції. Певно говорив П'єр Бейль: Страх перед богом не виправив жодної людської зіпсованості. Бо брехня породжує брехню. А що стосується заповідей божих, вони були відомі ще в язичестві, задовго до того, як батько-бог прикинувся голубком, щоб зґвалтувати Марію