Письменники "Межівської сторони" на  перехрестях української літератури

 

1. Після зруйнування Запорізької Січі наш степовий край став заселятися найрізноманітнішим населенням з усіх усюд. Проте козаки старожили - осадники залишилися своєрідними законодавцями місцевого самоврядування, господарських стосунків, сімейних традицій. І головне тут продовжував жити невмирущий дух козацької вольниці, свободи і непокори. Ловиш себе на думці: "Чому кожне наше козацьке хліборобське село дало Україні чи то відомого письменника чи поета, художника чи композитора, науковця - академіка чи державного діяча?"

   Не виключення і наша сільська глибинка, де півні співають на три області. А взагалі Межівський район, Дніпропетровської області - історична межа Павлоградського, Бахмутського, Олександрійського і Маріупольського повітів з 1811р.

   Наша Новопавлівка ( куди ввійшло село Підгородня) дала світу історика Кіндрата Дубину ( директора інституту історій АН УРСР в 1964-1967 рр.), Академіка А.Клименка, міністра охорони здоров'я А. Романенка

(Чорнобильської доби), художників А. Гнілова та Бобенчика… письменників Т.С. Сулиму-Бичихіну, В.О. Мисика, В.П. Іванисенка, Я.І. Давиденка, І.О. Тараненка та інших.

   Із села Володимирівки - письменник Михайло Нечай, художник Сергій Пущенко, журналіст - Михайло Пудла, поет і педагог Володимир Касьяненко. Село Слав'янку і хутірець Крутоярівку прославили письменник - літописець шахтарського краю Сава Божко, історики Микола Мацегора і Костянтин Пізняк ( Поздняков) і т.д. Буде якось не коректно не згадати видатних радянських функціонерів чи військових, вихідців з нашого краю. Це Володимир Юхимович Семичасний, колишній очільник комсомолу України і ВЛКСМ, при Микиті Хрущову Голова Держбезпеки СРСР, а після замісник Голови ради міністрів УРСР (Межова), Зоц  - радник останніх президентів і прим'єрів у Кремлі (похований на цвинтарі рідного села Наталівки), Петро Падун, генрал , родом з села Володимирівки іт.д.

Отже, тема цього повідомлення дуже широка і через це доведеться обмежитися тільки кількома важливими штрихами.

2. Не дивлячись на те, що за останні десятиліття написано не одну монографію, захищено чимало докторських і кандидатських дисертацій ( на літературознавчі теми), з'явилося сотні статей, де висвітлюється творчий і життєвий шлях Аркадія Казки, Сави Божка, Василя Мисика, Сергія Борзенька і інших, ми до сьогодні залишаємося на старті дослідницької краєзнавчої роботи, серйозного вивчення як творчого доробку так і особистих життєвих шляхів нашого славного письменства. Репресії сталінської доби, голод, поневіряння торкнулися і наших майстрів слова, а також їхніх рідних, які на довгі роки "забули" і"втратили"  пам'ять, не залишивши писаного місцевого літописання.

   Ми приміром, знайдемо у Вікіпедії українського письменника Григорія Яковенка. Його теж вважають родом з Межівщини. Про нього нічого не відомо після арешту в 1935 р. Вочевидь рідню письменника треба шукати в сусідній Петропавлівщині, де є село Катеринівка. Хоча і на Межівщині прізвище Яковенки дуже поширене. Але сучасне покоління не має своєї "глибокої" пам'яті.

3. Особливо хотілось зупинитись на творчій діяльності тих письменників - земляків, чиї долі перетиналися з відомими українськими митцями: Миколою Чернявським, Михайлом Коцюбинським, Христиною Данилівною та Христею Олексіївною Алчевськими, Павлом Тичиною, Миколою Зеровим, Володимиром Сосюрою, Остапом Вишнею та ін.

А) Сулима Тетяна Степанівна ( в заміжжі Бичихіна) (1863-1931) - призабута українська письменниця, драматург, актриса, педагог і громадський діяч, ("Межівська сторона".-с.467) родом з Новопавлівки, з селянської родини. В деяких літературознавчих розвідках пишеться: "Семенівна".Закінчила пансіонат в Харкові, де її життєвий шлях перетинався з Христиною Данилівною Алчевською, організатором українського шкільництва, видатним педагогом, визнаним освітяними тогочасної Європи.

Окрім Х. Д. Алчевської на її творче становлення вплинули Яків Щоголів, Дмитро Яворницький, Данило Мордовець, Євген Чикаленко та ін. Вона спілкувалася  з Оленою Пчілкою, Олександрою Єфименко, М.Старицьким, Л.Сабініним , Г. Борисоглібською та іншими діячами театрального світу. Нажаль їхні творчі стосунки далеко не досліджені

Активна діячка Катеринославської просвіти (1905 - 1921 рр.), Тетяна Сулима тісно співпрацювала з багатьма відомими діячами культури і мистецтва як дореволюційного часу так і радянської доби. Її відома п'єса "Дячиха" багато разів ставилася в Катеринославі, Харкові, Києві, Саратові, Тамбові, Ростові-на-Дону, Самарі. Часто вистави проходили за безпосередньою участю автора, відомих акторів.

В 1913 році 25 річчя творчої роботи Т.С. Сулими широко вшановувалося  в Катеринославі. В радянський час, в 20-х роках вона продовжувала драматичну діяльність в робітничих клубах Дніпропетровька, серед молодих аматорів.

До вивчення біографії і творчості письменниці - драматурга зверталися Ф.М. Білецький (Бористен. - 1993-. № 2), А.М. Поповський , Н. Є.Василенко, краєзнавець М. Чабан (Дніпропетровськ), письменник І.С. Костиря (Донецьк) та інші. Багато чого в житті письменниці вдалося уточнити, проте в цілому ще немає розгорнутої картини її життя і творчості. Друкуватися почала в 80-х роках Х1Х ст.в Харківських та Катеринославських часописах ("Южный край", "Степь", "Рідний край", "Дніпрові хвилі", "Село" та ін..(Див. у Н.Є.Василенко). Обдарованою творчою людиною був і чоловік Тетяни Степанівни, згадується і її мати - педагог, проте ймовірніше то була її свекруха.

Нещодавно мені вдалося зустрітися з Сулимою А.Ф. - шахтарем пенсіонером, який у нас є найближчим родичем Тетяни Степанівни . Він показав родове гніздо свого прадіда на березі р. Солоної, повідомив про те, що десь в кінці 20х років письменниця виїхала (?) до Новосибірська. Пошуки тривають. На старому новопавлівському цвинтарі є могила Уляни Степанівни Сулими,( дати життя: 1870 - 1901рр.) Можливо це молодша сестра письменниці. Звертає увагу мармуровий обеліск, вірніше його залишки. Виготовлений десь в Італії, прекрасна статуя зникла в роки громадянської. Зберігся лише витіюватий напис. Відомо, що сини Т.С.Сулими - Бичихіної  навчалися за кордоном. Цікаво пошукати як їхні сліди, так і сліди  ймовірних дітей Уляни. Можливо і камені заговорять….

Б) Аркадій Васильович Казка (1890 - 1929), педагог і поет, родом з Чернігівщини, в роки громадянської війни волею долі опинився на Катеринославщині і зокрема в благодатній Новопавлівці…Вчителював у Підгородянській школі, де поряд проходив битий шлях на станцію Межову, через с.Слав'янку на Павлоград. Його поезії того часу: "Буря", "Зорі", "Сарай" та ін. віддзеркалюють поетичний стан знаменитого чернігівця на нашій землі.

   Головне, що він зумів передати допитливим Підгороднянським дітлахам, серед яких був  Василь Мисик, божу поетичну іскру.

   Спостерігаючи творчий злет свого учня у Харкові, куди Аркадій Васильович навідував пізніше, в 20-х, продовжуючи свої товариські стосунки з Павлом Тичиною, Василем Мисиком він створив збірку віршів "Васильки" ( присвятивши її своєму талановитому учневі).

Для нас Межівчан особливо приємно, що Аркадій Казка Причастився до великого літературного слова на " літ. Суботах" у М. Коцюбинського, бував у нього у м. Вінниці і передав усе те нащадкам.  (Див. Дергачова  О. Автореф. канд. дис. Про А.В.Казку).

В) На перше післяреволюційне десятиліття припадає творчий злет селянського хлопця з Новопідгороднього Василя Олександровича Мисика (1907 - 1983). "Червоний шлях" надрукував першу поезію Василя, коли йому сповнилося 16 років (Костюк Г…С.328). А в 1927 р. вийшла його збірка поезій "Трави" ( "Вапліте"). Дев'ятнадцятирічний поет увійшов в коло визнаних митців: П.Тичини, М. Хвильового, М. Бажана, М. Рильського… Про тогочасні роки згадував сучасник - Г.Костюк. Про В. Мисика і розстріляне відродження писав В.Петров. В останній свій приїзд до Ялти ( 10 - 16.08.2011) я відшукав цікаві матеріали про участь В.О. Мисика в Керченській операції 1942 року. Полон, втеча, довгі роки реабілітації… А перед цим в 1935р. незаконний арешт, 5 років ВТТ, робота в колгоспі.

Унікальні спогади про земляка - поета переповідають живі свідки його творчих злетів, поневірянь. Жителі села Миколаївки згадували, як в літню обідню пору Василь Олександрович, бувало, забереться під гарбу і перекладає Омара Хайяма, Сааді, Роберта Бернса інших поетів - класиків. Там написані його "Перший сніг", "Перед жнивами"… А колишній голова колгоспу "Росія" І.Я. Лутицький згадував, як уже в 60-х, по дорозі до Дніпропетровська "здивував" В. Мисика та його супутника, поета Демерджі, своїм трьохгодинним декламуванням на пам'ять Шевченкових Гайдамаків ( є і зараз такі унікуми в наших селах!).

 Напередодні 105 річниці поета - земляка, в березні - квітні 2012 року по школах району були проведені літературні читення та зустрічі з сучасними місцевими майстрами слова, зокрема в Богданівській ЗОШ (тут у селі в повоєнних 40-х і жив та працював у колгоспі поет - вигнанець), укладено ювілейну поетичну збіро"Садки зелені квітнуть навесні"(Донецьк. -2012). А перед цим нам вдалося підготувати пісенну збірочку поетів - земляків з промовистою назвою: "Ще теплі роси" - по заголовку одного з віршів В.О.Мисика.

 

 Василь Мисик

 

    Ще теплі роси

 

Ще теплі роси, ще в полях просторих лягла імла,

А осінь прошви жовті в осокорах  вже почала.

 Прошила спершу чисницею в листі  лиш де-не-де -

 І що не день мережки золотисті рясніш веде.

 І що не день чіткішають могили, сіріє луг.

 Дикі качки - в траві шорсткій лишили легенький пух.

 І пухом тим ворушаться у лузі -    вогкі вітри.

 Убрали хати зігнуті бабусі - руді яри.

 В очах у них  і тоскне погасання, і жажда жить.

 А осінь рання  спішить, спішить.

 

 Музика Алли Тишковець, викладача   Межівської школи естетичного виховання, уродженої новопавлівчанки.

 

 

 

 

 

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Г) Впродовж 2010-2011 рр. на Межівщині, в сусідніх Добропільському та Красноармійському районах широко відзначилася 110-а річниця письменника - страдника Сави Божка (1901-1947), підготовлено до перевидання роман " В степах" ( постаралися дружківські ентузіасти), проведено наукову конференцію за участі провідних літературознавців Донбасу ( В.В. Олефіренко, І.Я. Ярошевич, П.Є. Гайворонський, Н.Г. Божко, Н. Лапушкіна та ін.). В обласній і місцевій пресі ці події широко висвітлювались , а на донецькому радіо ( редактор - ІринаЧерніченко) проведено серію передач про письменника. Розкрито нові, раніше невідомі, моменти взаємин з О. Вишнею, В. Сосюрою, М. Чернявським, із односель-цями - земляками та ін. Ще живі племінники письменника В.Й.Божко (М.Київ), Є.Й.Божко(м.Першотравенськ) та ін.. Саме в їхній родині брата Йосипа зростав і осиротілий Сава. Віталій Йосипович пригадав унікальні моменти своєї останньої зустріче з дядьком у 1946 році . Він, тоді курсант-випускник Миколаївського військового морського училища, приїхав у гості до сестри Валентини і дядька Сави у м. Димитрово, де письменник змушений працювати на шахті чорноробом і з останніх (фізичних і моральних) сил боровся з шахтною корумпо-ваною адміністрацією… Потім вони заїхали в Красноармійськ до рідні, потягом добралися до станції Добропілля. А далі пішки, через село Добропілля, степами, так майстерно зображеними в романі, через кладочку на річці Бик (доречі і сьогодні є та кладочка) прийшли у рідне село Крутоярівку. Саме тут вечорами з місцевою молоддю співали пісень Сава з другом Володькою Сосюрою. Тоді чи не вперше зазвучала як пісня його поезія: "Коли поїзд у даль загуркоче..". Саме тут за цією вікопомною кладочкою ходили на полювання молодий прозаїк Сава і його побратим письменник - гуморист Остап Вишня. І саме сюди востаннє ішов голодної весни (26.04.1947р.) знесилений Сава Захарович Божко до батьківської домівки…не дійшов. Ховали усією сільською громадою, поминали хто чим міг.

Д/ Нинішній 2012 рік в літературному плані для нас "ювілейний"  іще ось чому.

В 1927 році народилися ще три письменники Межівщини : Вікор Панасович  Іванисенко (1927 - 1997),Григорій Якович Мельник (1927 - 1990.) та Яким Іванович Давиденко.(1927 - …  )

 Віктор  Іванисенко народився в сім'ї сільсього вчителя. В громадянську, кажуть, той конюхував у Нестора Махна. Коли ж незгодний з чимось полишив повстанців ті тричі пробували спіймати і покарати … Село не видало любимого учителя. Так він і зостався вірним односельчанам. Я бачив машинописний текст перекладу роману Єжи Енджиєвича "Світанок Генія" В.Іванисенка - дарунок батькові.

 В Київському  архіві - музеї літератури і мистецтва зберігаються  слідуючі його рукописи і матеріали:"2011.ІВАНИСЕНКО В. П. Ф. 769; оп. 1; од. зб. 93; 1940-1997 рр.

Рукописи В. П. Іванисенка. Літературознавчі праці: "До проблеми типологічної характеристики національного стилю", "Ідейно-художні при-нципи стильової спільності" (1970), "Актуальні проблеми сучасної новеліс-тики", "Художнє багатство літератури соціалістичного реалізму" - проспект [докторської дисертації на тему "Розвиток стилів української радянської поезії] (б/д); книга літературно-критичних нарисів, статей, портретів, есе "Від "надбудови" до "перебудови" (1991); статті: "Будова ліричного вірша" (1961), "Поет Андрій Малишко" (1962), "Методологічні проблеми літературознавства" (1964), "Світле свято думок" (1965), "Талант бути мужнім" (1966), "Ціна правди" (1967), "Будівники і герострати", "Грани оптимизма" (1968), "Ідея часу", "Живий Володимир Самійленко", "Леонід Первомайський", "Михайло Драй-Хмара" (1968-1997), до "Літературної енциклопедії" - "Білозерська Надія Олександрівна", "Дніпрова Чайка", "Єнджеєвич Єжи" та ін. ([1987-1988]), "Віддайте дойчмарки бабі Марії!", "В обіймах смерті", "Скресання" ([1980 і-1990-і рр.]); "Розстріляним ходжу по Україні", "Уроки творчого життя", "Щедрий ужинок" - передмови до 7-го тому видання творів Л. С. Первомайського, збірок поезій А. С. Малишка, В. С. Швеця [(1968)]; літературно-критичні нариси: "Виховати душу", "Обзор украинской советской литературы", "Як слово наше відгукнеться" [1982-1990-і рр.], б/д); спогади про І. О. Світличного, В. С. Стуса (б/д); рецензії на романи: Р. В. Андріяшика "Люди зі страху", К. Я. Басенка "Життя прожити", О. Т. Гончара "Собор", В. Л. Кашина "Тайники розкриваються вночі", повість Л. М. Письменної "Хочете прожити двісті років?" (1955-1969), збірки поезій О. І.

 Підбірка матеріалів про В. О. Мисика, зроблена, М. Таран-Мисик, вдовою письменника (спогади В. О. Мисика, списки перекладів, біографіч-ні матеріали) (після 1983), Г. А. Нудьгу (автобіографія, спогади літерату-рознавця) (1991, б/д); спогади, статті Г. Г. Єжелова "Важка ноша таланту", "Перше відрядження", "Заблукали в трьох соснах" (1984-1994) та ін. зібрані матеріали.

Відгуки О. І. Білецького, М. З. Шамоти на праці В. П. Іванисенка "Ук-раїнська радянська поема повоєнного періоду (1946-1956)" та "Народження стилю" (1957, 1964), рецензія А. І. Кацнельсона на збірку статей В. П. Іванисенка "На відстані серця" (1957, 1964, б/д).

Фотографії В. П. Іванисенка, індивідуальні 31 (1949-1994), в групі з дружиною, сином, онуками 10 (1940-1995), вчителями с. Новопавлівки, де народився В. П. Іванисенко, та учнями школи, де він вчителював 2 (1951, 1972), з М. С. Вінграновським, Є. П. Гуцалом, В. Г. Дончиком, В. Г. Дроз-дом, Л. М. Коваленком, А. С. Малишком, Ю. С. Мельничуком, Б. І. Олійником, Гр. М. Тютюнником, В. О. Шевчу-ком, однокурсниками, працівниками УРЕ 15 (1959-1994). Всього 58.

Групова фотографія М. С. Вінграновського, Є. П. Гуцала, В. Г. Дрозда, Гр. М. Тютюнника, В. О. Шевчука та індивідуальна Г. А. Нудьги 2 (1967, 1992)…" Все це зберігається для допитливих нащадків і ще чекає свого вивчення.

      Григорій Мельник Яким Давиденко вийшли із межівської районної газети "Зірка". Перший впродовж чверть століття очолював  республіканське Укртелерадіо… похований в рідній межівській землі. Я.Давиденеко перебрався на Полтавщину, де й зайняв достойне місце радіожурналіста та письменника - гумориста.

4..Говорячи про перспективи вивчення " Межівського літературознавства" хочу обмежитись таким прикладом. Переглядаючи " Архів - музей українського мистецтва", я звернув увагу на Фонд 479, де зберігаються матеріали і документи Терентія Германовича Масенка (1903 - 1970) - українського письменника і поета. Серед них записи думок про поезію В.О. Мисика, спогади пор їхню поїзду до Середньої Азії в 30-х роках. Не менше вразило його багаторічне листування і дружба ще з одним "межівчанином", письменником і військовим журналістом Сергієм Борзенком ( 1954 - 1967рр.) І саме тут зберігаються статті ще про одного нашого письменника - земляка, випускника Межівської середньої школи Володимира Вільного. Пригадується вірш Володимира Микитовича: " Поїзди ідуть на Межову" (1995). Тільки за період з 1949-1959 рр. фронтовик, редактор столичних часописів, В. М. Вільний видав вісім книг - чотири поетичні і чотири публіцистичні. Ці всі збіги далеко не випадкові. Адже ми знаємо, що Терень Масенко був давнім другом нашого незабутнього Сави Захаровича Божка. Він встиг опублікувати цінні спогади про товариша, сприяти поверненню доброго імені Крутоярівського письменника…Це сюжети для майбутніх монографічних досліджень, куди вплітаються і двадцяті роки українського відродження, і редагування газети "Кордон" в Кам'янці - Подільському (С. Божко, його перша дружина Н.Л. Забіла, В.Кундзіч й інші), лиховісні 30-і роки і т.д.

      Ще один перетин доль письменників - земляків: Василь Мисик та Сергій Борзенко. Мати С.Борзенка вчителювала у нас на Межівщині, вочевидь  була особисто знайома з  учителем - колегою Аркадієм Васильовичем Казкою. А її син Сергій  письменник -початківець з Харкова дістав рекомендацію до спілки письме  від поета Василя Олександровича Мисика, учня А.В.Казки. В післявоєнний час  вже визнані столичні письменники Сергій Борзенко та Володимир Вільний (Свободний), чимало зробили для реабілітації незаконно і несправедливо репресованих українських письменників, зокрема Сави Захаровича Божка, Аркадія Васильовича Казки та Василя  Олксандровича Мисика.

6.Слідуюча  краєзнавча перспектива - це відродження пам'яті на місцевому рівні. Система багато чого знищила аби перервати пам'ять поколінь. Вона доклала чимало зусиль аби укорінити "безпам'ятство" та байдужість серед молоді. Серед сучасних офіційних літературознавців укорінилися формалізм і штампованість образу митця, видатної людини - напівбога. Втрачено моральну значимість кожної особистості - наших земляків - попередників.  На стінах висять портрети класиків Української літератури… А земляки, школярі не знають, що отам в розваленому приміщенні старої школи свого часу викладав літературу такий же класик Аркадій Казка, друг і соратник Павла Тичини. Що існує авторитетна літературна премія їхнього земляка Василя Мисика і сучасні поети та письменники гордяться , коли її отримують. Що не "святі горшки ліплять", що наші талановиті попередники закликають сучасну молодь на творчість і натхнення!

                             

Рекомендована література:

1.Бабець П.М.Письменники Межівської сторони(Пам'ять жива) //Макеевский рабочий. - 2012. - лютий.

 2.Дергачова О.С. Поезія Аркадія Казки та її місце в літературному процесі перших десятиліть ХХ ст..//Автореф.дис.канд. філолог.наук. - Івано - Франківськ, 2003.

3.Доценко Ю.Т.Божа іскра Сави Божка (до 110 роковин)//Україна козацька. - 2010. -№11. - с.14 - 15.

4.Костиря І.С. Межівська сторона.Книга про письменників - земляків. -Донецьк, Каштан, 2003. - 580 с.

5.Костюк Г. Зустрічі і прощання. - У двох томах. - К., 2006. - Т.1. -719с.

6.Його ж: М.Зеров, П.Филипович, М. Драй - Хмара //Київські неокласики. -К.: Факс, 2003. -с.193. - 236.

7.Література Придніпров'я/ Навчальний посібник. - У двох томах.

  Т.1.Аліванцева О.В., Василенко Н.Є. - Дніпропетровськ, 2005. - 767с.

 Т.2.Мазуренко І.В., Мартинова С.М. - Дніпропетровськ. - 2005. -742с.

8.Олефіренко В.В. Мої зустрічі із Савою Божком (До 110 річниці з дня народження письменника)//Донеччина. - 2011. - 6. 07.

9. Петро Межівський. Літературні обжинки //Донеччина. - 2011. - 22. 03.

10.Хитрук В. Василь Мисик / Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1987.

 

Резюме

Дане повідомлення присвячене важливому питанню літературного краєзнавства, унікальній сільській глибинці - "Межівській стороні", звідки родом вийшов не один десяток письменників, журналістів, художників, вчених різних напрямків і т.д.

Серед них найбільш відомі - Сава Захарович Божко (1901-1947) - один зз перших радянських романістів-літописців трудового Донбасу, неперевершений лірик і перекладач світової поетичної класики - Василь Олександрович Мисик (1907-1983), Віктор Панасович Іванисенко (1927-1997) та інші.

До видатного українського літературного жіноцтва належала письменниця і драматург Тетяна Семенівна Сулима-Бичихіна (1862-1931).

В плані вивчення поставлені стосунки письменників-земляків із такими відомими літераторами як Михайло Коцюбинський, Микола Чернявський, родинами Алчевських, Косачів і т.п.

Характерною рисою діяльності наших талановитих земляків є їх кришталево чистий доробок і спротив тоталітарній бездуховній системі.

Нажаль радянська доба притупила козацький свободолюбний дух серед наших численних сьогоденних майстрів пера. Вони мешкають і працюють у Києві, Дніпропетровську чи Донбасі на теле-, радіо, в часописах і т.п.

Залишається сподіватися на достойне продовження талановитої "Межівщини".

            П.Бабець, смт. Межова, Дніпропетровщина.

 

:

З сучасної межівської поезії..

 

                        В  НЕЗАЛЕЖНІЙ  УКРАЇНІ...

            

                В незалежній Україні у вибори грають:

                Мізки пудрять, лапшу ліплять

                Й празника чекають!

                Оті ситі й безсоромні "Злодії в законі",

                Недоторкані святоші, ласі й до розбою.

                Мілліарди  між собою українські ділять,

                Сподіваються ще трохи...грошей і свавілля.

                Темний бізнес відмивають, мораллю торгують,

                Брешуть скрізь з телеекранів й над "бидлом" панують!

                От і зараз захотілось Свого Президента,

                Щоб усе як у людей: Уряд й девіденти.

                Щоб нарід свій грабувать, усе по закону!

                Змієнят своїх плодить й возить за кордони.

                                     *     *     *

                 На блошиних  перегонах "мічені " блошата:

                 За грошики поскакають як дурні лошата!

                 За останні двадцять років все ті ж самі блохи,

                 І ніхто з них не зламав шию, а чи ноги.

Лиш "кусаються "та п"ють кров Вкраїни-неньки!

І про неї верещать, аж в"яне серденько.

 Гендлярі паршиві в пейсах "Матір"ю" торгують.

 Знають , вражі, що люд простий їм не подарує

 Оті дачі і гектари й офіси в столицях!

 За які такі заслуги? Дати б їм по пиці.

 Знають покидьки, що люд мовчить й не відніме

 Ті  "хатинки" у Карпатах чи заморські вілли.

 А вони пороз"їдали свої хижі "рожі".

 Все "бідніють", скиглять й пруться в депутатські ложі.

 Від виборів до виборів, усе , бач , Їм мало!

 У Спікери , в суд Верховний...Чорти б їх побрали!

 На Бігбордах харі  ті ж, що й в минулі роки:

 Юльки, Вавки і Вітьки, " Інни" - й Тягнивбоки!

 Ось і  "Заяча губа" баньки витріщає,

 Новоспечений Месія Блага обіцяє!

       Та який він сам хороший, правильний й надійний...

 "А де взяв ти стільки грошей? "(бреше людям , підлий).

 Підставний Василь десь взявся, а Петруха КРАСНИЙ,

 Знов в КОМУНУ закликає і приватну власність

 Хоче у дружків відняти і бомжам віддати:

 Всі Фабрики і заводи , і панські палати!

 Було колись панували Козаки в країні!

 І Богдан був...і Мазепа, і тяжка РУЇНА.

  А потім знов москалики все повіднімали!

 Отака то Незалежність, було... та пропало.

 Була колись справедливість...лікарні й колгоспи,

 Й комуністів міліони. Де ж воно ділося ?!

 Покидали партбілети, розікрали дітям.

 Тільки ферми зруйновані й місяць в небі світить.

 І співає Петрик Красний, та ніхто не вірить...

 Повернути історію, бачте, він безсилий.

 

 *  *  *

Гавниш, Шуфрик і Кавалок - "українців" в нас немало!

 Чорноволи , Чорновецькі і германи , і турецькі -

  "Іноземці" всі "достойні", як ті Зваричі "пристойні":

  Один, правда, без освіти, другий "посівальник" битий!

  А який у нас Піскун - прокурорський "потаскун"!

  Він не згірший Луціянта, без звання ,  міліціянта.

 Омельчнеко й Мельниченко, що з касетами Моменти

 В пресу все передавали й Стару владу "викривали"?!

 Поки Пукач не спіймався, дуже довго ж він ховався!

 Але й досі про Гонгадзе ми не відаємо правди.

 Пудрить мізки людям влада, скрізь панує підлість й зрада

 Скільки вошей розплодилось, й ламізину б не хватило,

 Щоб усих передушити й світ від погані звільнити!

 Помаранчеві блошата , сині й білі комашата:

 Всі в одне перемішались , .засмерділи і прокрались -

 Крок єдиний до смішного, і не вдієш тут нічого.

 Мілліони сплюндрували і на цвинтар "одіслали".

 Хто ж їм це усе пробачить? Нема Бога! Не інакше.

 Бо тоді б і суд був божий. Ну а ми, ну що ми можем?!

 

 *  *  *

 В Україні Незалежній у Вибори грають!

 З-за Бугрів й з-за Океанів "Друзів" закликають.

 Юлька з Путіним сусідським в Криму, в жмурка грають

 про дружбу споконвічну моляться й співають.

 Про старі борги нафтові позабуть "готові".

 У Криму той вражий Путін , й справді, як удома !

 А грузинський кум Вітьку "Рекламу" клепає.

 Шустер-Лайфу, на каналі, блага обіцяє!

 "Що не будуть наші менти хабарів вже брати,

 Сядуть злодії у тюрми й стануть всі багаті.

 Треба тільки, щоб ті руки, "що не крали" й далі

 Потихеньку багатіли... й нами керували!

 Навіть Бацька білоруський в Києві з"явився.

 Так і хочеться подумать:"Чим він поживився"?

 Із одного гнізда хлопці,  князі - шестикрильці 

 І в пуху вже очевидно в обох у них рильця!

 Привіз Віті сябер з Мінська марлеву пов"язку.

 Закликає не боятись "свинячу" заразу!

 Про свинячий та пташиний нас застерігає:

 "Ти не бійся , сусід Вітя , усі про це знають

 Для чого ота вакцина й грип каліфорнійський.

 То все Юлькини піари, мілліард потрібний!

 Скоро в вас свиней поріжуть, здохнуть і корови,

  Отож й сказу в вас не буде, згадай моє слово."

 Як так будеш керувати,  як в останні роки,

 Україна - твоя ненька у ср.. - і  глибокій

  Вся опиниться , нівроку, й тоді не до грипу

 Буде твоїм українцям, Президент двуликий!

 А поки й американці посла засилають

 І той спішно нашу мову на ходу вивчає.

 Піроженко аж сміється, яка то удача!

 Наша доля українська, як той хвіст собачий!

Хоч погладять , а хоч кістку кинуть час від часу.

Чи в ЄЕС, чи в НАТО приймуть  й підкинуть "заразу".

 Отаке то наше щастя, доля українська -

 Рабська доля і холуйська, віками незмінна!

 Роздає подачки Юля - гостинці прем"єрські.

 Колись так і Кучма - Люда по Вкраїні перлась.

 А "заморську" Катеринку, бачте, обікрали:

 Сотні тисяч - все пропало! Наче й не бувало...

 Чоловік хоч і "Гарант" й гроші все шукає!  

 З благодійних отих фондів (добре десь ховають!)

 Може, кажуть, прпигодяться на вибори нові...

 Та забудь вражина - Вітя думать про це знову!

  А нарід дрібний й нікчемний, як ота Параска!

  По собачи в очі блима й жде панської ласки!

  Поки люд такий нещасний про себе так дбає,

  Поки й доля Українська кращого не знає!

  Прийдуть нові холуєнки: президент й прем"єри,

   Хтось собі відхопить фишку й змурує кар"єру!

  Хтось в Криму прихопить дачку як отой наш Бойко,

   Бо не шельф йому потрібний, а"тюремна койка"!

   Будуть люди проклинати...й "забудуть" як Кучму.

   Довго - довго нам чекати й місить гнійну кучу.

   В незалежній Україні у вибори грають,

   А народ німий й безсилий ще чогось чекає!

 

 

                       БРОВКО ЧУГУЯНСЬКИЙ

     

PS: Цей матеріал було озвучено на минулорічній міжнародній конференції 16 вересня 2012р. в Алушті (Крим). Доповідь прозвучала  на круглому столі   - зібранні в пам'ять видатних діячів російської та української культури Бекетових - Алчевських, зокрема Христини Данилівни Алчевської у якої навчалася наша Тетяна Степанівна Сулима.  Але  сама стаття не увійшла до опублікованих матеріалів.  Вважаю за потрібне ознайомити з нею  широкого україномовного читача.

                                                     З повагою, Петро Бабець

 

Славний син Поділля Степан Руданський і Крим

     (До 150 -річчя його переїзду в м.Ялту.)

 

                                                     Лобачова Ксенія Ігорівна,

випускниця Ялтинської УВК "Школи-ліцею" № 9. /науковий керівник, учитель української мови та літератури Овсійчук Валентина Адамівна/.

 

1.Видатні земляки з Вінничини…

Степан Васильович Руданський(1834 - 1873) і Михайло Михайлович  Коцюбинський (1864 - 1913), видатні діячі української літератури, народилися на Поділлі, починали свій освітянський шлях по духовній лінії, обоє навіть навчалися в одному й тому Шаргородському духовному училищі. Ймовірно Михайло Коцюбинський там вперше і почув про свого знаменитого земляка - лікаря і поета. А коли сам працював у кримській філоксерній експедиції (1895 - 1896рр.) цікавився і долею українських митців, що побували в Криму, зокрема А.Метлинського і С.Руданського, мандрував його лікарняними маршрутами, відвідав Сімеїз, Алупку, Ялту, Алушту та інші місця, зустрічався з місцевими старожилами, які ще могли пам'ятати шанованого в свій час лікаря. В той час рідні С.В.Руданського обновили пам'ятний знак на могилі поета. ЇЇ могли відшукати і відвідати  такі українські шанувальники творчості Степана Руданського як О.Кониський, Є.Чикаленко, М.М.Коцюбинський, О. Німцевич з дружиною, брати Симиренки, В.Гегело та інші відомі відвідувачі Криму і Ялти.

2. Життя Степана Руданського в Ялті

Як і багатьох інших діячів культури, Степана Руданського привела до Ялти хвороба - туберкульоз легень . Український поет-демократ Степан Васильович Руданський  у 1861 році закінчив  Петербурзьку медико-хірургічну академію і прибув у Ялту, де  був призначений "Городовим лікарем"  Ялти .(2)

Ялта молодого лікаря, талановитого поета, зустріла нерадісно. Важко було знайти роботу. Після довгих поневірянь Руданський, нарешті, поступив на посаду земського лікаря з мізерною платнею - 200 рублів в рік . Як єдиному земському лікареві на увесь Ялтинський повіт (а він включав сучасну Ялту(1), район Алушти, Балаклави і частково Бахчисарайський) йому часто доводилося виїжджати у віддалені села - по бездоріжжю, в сніг і в сльоту. З перших днів роботи Руданський здобув у повіті щиру повагу. Адже Степан Руданський фактично був чи не першим вітчизняним дипломованим лікарем на цих епідемічно небезпечних південних просторах, з високою освіченістю й вимогливістю до себе щодо виконання своїх суспільних обов'язків - як водночас міського, повітового та повітового та портового карантинного лікаря. Його практичний шлях на теренах медицини дуже складний .

Поет жив у будинку по вул. Бульварній( тепер Ф. Рузвельта), потім на Севастопольській, пізніше - на Дерекойській (тепер вул. Руданського) (3) .

 Мешкав також  і у будинку голови Ялтинської міської управи Пономаренка на вулиці Севастопольській. Будинок, у якому жив та помер Руданський - вул. Ігнатенка, 18, (4) значиться, як  два будинк-меморіальний, двоповерховий, та приєднаний до нього чотирьохповерховий (5). В останні роки життя він займав дві кімнати у будинку Болотникова по вулиці Єлизавети (нині Комунальна, 16). У Ялті Руданський зустрічався з відомим актором М. С. Щепкіним, якого він лікував, письменником і вченим А. Метлинським, видатним українським істориком і письменником            

М. Костомаровим.

З ім'ям поета пов'язано декілька важливих подій у місті: він був ініціатором будівництва нового міського ринку, в гирлі річки Дерекойки. Подарував місту частину своєї землі під будівництво фонтану і свердловини для постачання міста водою.

 Поет придбав славу авторитетного знавця кримської старовини. Руданський цікавився і сам брав участь в археологічних розкопках, що проводилися тоді в Таврії.

Плідно працював Руданський як письменник в Ялті. Збирав місцеву розповідну прозу, яка надалі була опублікована у збірці М. Драгоманова. Склав збірку "Копиця пісень" з нотами .

Він зробив замальовки і опис старовинного кладовища біля гори Аю-Даг. Незмінною пристрастю поета був фольклор. Відразу ж після приїзду в Крим , він збирав усні оповідання і спогади про недавню Кримську війну.

У Ялті він склав збірку українських народних пісень з нотами, записаними ним самим. Цікаво відмітити, що в рукопис увійшли і декілька оригінальних текстів, створених поетом в Петербурзі, які очевидно, на той час отримали популярність в народі. У ялтинський період Руданський писав оригінальні художні творіння.

 Руданський помер 3 травня 1873г. від туберкульозу. Його поховали в Ялті на Массандрівському кладовищі, недалеко від того місця, де дзюрчав фонтан, споруджений на землі, подарованій поетом улюбленому місту.

Він жив не заради себе, а за ради Ялти: лікуючи людей,  пишучи твори, борець за життя, справедливість. Його дуже шанували за чесну і безкорисливу роботу, мешканці міста  навіть обрали його почесним мировим суддею округу. Під час епідемії холери, яка вибухнула в Криму 1872 року, був призначений карантинним лікарем. Тоді ж виступив проти князя Воронцова та графа Мордвинова, захищаючи права простих людей. Руданського мало не звільнили з роботи, почала прогресувати давня хвороба. Дев'ять місяців тривала боротьба з хворобою, поки вона не перемогла .

3. День пам'яті Степана Руданського

Третього травня 2011р. на Полікурівському кладовищі зібралися ялтинці і гості з Вінниччини, щоб пом'янути ялтинського лікаря, співомовця, громадянина Степана Руданського.

150 років тому в Ялту прибув він із Петербурга, працював повіто-вим лікарем, а у вільний час писав співомовки - гумористичні вірші.

Десятикласники нашого ліцею побували на зустрічі з правнучатим племінником С. Руданського Олексієм Васильовичем Боржковським, лауреатом премії ім. Степана Руданського. Разом з ним на могилі діти посадили тюльпани, привезені з батьківщини поета. Зустріч закінчилась спільним виконанням пісні "Повій, вітре, на Вкраїну".

Світла пам'ять про Степана Руданського буде жити в серцях молодих ялтинців .

 На зустрічі з правнучатим племінником С. Руданського Олексієм Васильовичем Борковським ми дізналися про  життя і творчий шлях його славетного предка .

Олексій Васильович Боржковський - підполковник медичної служби, лікар вищої категорії, популяризатор життєвого та творчого шляху свого родича.

Вперше про свого пращура Степана Руданського Олексій почув від батька Василя Васильовича, свого часу одного з найкращих ветлікарів і діагностів в Україні. Ім'я поета в родині шанувалось. На комоді в кімнаті зберігались мушлі, привезені з Ялти, де Степан Руданський обіймав у свій час посаду міського лікаря, його годинник, однак після ночівлі в домі чоловіка, що назвався "представником органів", безцінна для сім'ї реліквія зникла. Василь Васильович в окрему папку з написом "Степан Руданський" дбайливо складав світлини, газетні вирізки й інші матеріали, а на всіх сімейних святах і тоді, коли в домі збиралися гості, у слушну хвилину підводився батько й розпочинав співати пісню "Повій, вітре, на Вкраїну" й без паузи продовжував гімном "Ще не вмерла України". Співали всі, а Олексієві здавалося, що це одна пісня й усі слова належать Степанові Руданському .(5)

Олексій Васильович, не раз прямуючи на стажування як військовий лікар до великих міст, завжди знаходив час побувати і в архівах. Дуже цікавий щодо цього знайдений  "Формулярный список Ялтинского городового врача Степана Руданского. Подан Врач. отделению 21-го июня 1870 г.".

- Дійсно, варто навести за оригіналом, декілька рядків вельми цікавого документа: "Колл. асессор Степан Васильев сын Руданский. Ялт. город. врач. 37-ми лет. Вероисповедания православнаго. Имеет орден Станислава 3-й степени. Сын священника Подольской губернии Винницкаго уезда села Хомутынец Василія Иванова сына Руданского. Окончив курс медицинских наук и выдержав испытание на степень лекаря и звание уезднаго врача в Императорской С.-Петербургской Медико-хирургической Академии 18 июля 1861 г., согласно ходатайству той-же Академии по причине страдания грудных органов назначен Медицинским Департаментом М.В.Д. городовым врачом в Ялту 1861 г. Августа 1-го".(5)

4. Чому досі  немає в Ялті пам'ятника Степану Руданському?

Наше життя коротке. Його можна порівняти з великою кількістю речей. Біблія, приміром, порівнює життя людини з парою, що з'являється на невеликий період часу, з травою, яка  швидко в'яне, або із звуком, який пролітає повз нас і на миті захоплює нашу увагу.

У нас  тільки одне життя, і ми не можемо його прожити безглуздо і необдумано. Ми не можемо займатися справами, які не приносять користі ні нам, ні іншим. Час занадто дорогоцінний, щоб присвячувати його "нічогонеробленню"  або здійсненню порожніх і безглуздих вчинків.           

Саме так прожив своє життя Степан Руданський. Він допомагав людям, скількох вилікував, був суддею, знаходив час для творчості. Він зробив великий вклад на соціально-економічне життя міста Ялти.

      Ми дізналися, що Хомутинська сільська рада Калинівського району на Вінниччині підняли питання про зведення на вул. Руданського в Ялті пам'ятника . (Див.Додаток 1) Ми уважно дивились на цей документ і повністю згодні, що ця людина заслуговує на те, щоб про неї згадували, віддавали дань справедливої поваги.