Кримськими слідами " Сонцепоклонника"

 

Про відомого українського письменника Михайла Коцюбинського написано і відомо чимало. Доля розпорядилася так, що його творчість не знала особливих обмежень у всі часи, ні до ні після смерті… Семитомне видання, численні вибрані твори, вже прижиттєві переклади російською, болгарською, польською,французькою, німецькою, шведською, обов'язкове вивчення в загальноосвітній радянській школі, екранізація його творів тощо..

І все ж запрошення в травні 2011 року до Криму на конференцію: "Михайло Коцюбинський і сучасність" дещо здивувало і приємно порадувало мене, периферійного дослідника - краєзнавця. А те, що відкрилося для мене  нового в біографії і творчості письменника перевершило усі наші сподівання, змусило переосмислити багато що в попередніх судженнях і переконаннях щодо українського дореволюційного письменства, самого Коцюбинського, щодо сучасних суспільних процесів, питань високого, шляхетного і порядного.

Організатори і натхненники літературознавчого захоплюючого зібрання - завзятий ялтинський краєлюб, доктор медицини Володимир Володимирович Навроцький та донецький невтомний пошуковець - літературознавець і вчений педагог Вадим Володимирович Олефіренко. На  Інтернетсайтах з'явилися статті і повідомлення В.Олефіренка, Ю.Доценка та ін. про назрілу необхідність таких заходів. На конференцію прибули як авторитетні вчені дослідники так і аматори літературознавці з Харкова, Запоріжжя, Вінниці, Дніпропетровщини та Донеччини. Прибули відомі широкому загалу: вчений - філософ Володимир Дорошкевич та літературознавець Ігор Купріянов. Їхні батьки, теж відомі вчені - дослідники літератури, свого часу перебували в дружніх стосунках з родиною Коцюбинсьбких, разом із ними долали лихоліття сталінської пори. З повідомленнями виступили  подружжя Любацьких, працівників Вінницького музею М.Коцюбинського про письменника - дослідника життя гуцулів  Прикарпатської Украіни, як "Сонцепоклонника".  Я ознайомив присутніх з маловідомими сторінками співпраці Михайла Коцюбинського і моїх земляків - катеринославців: маститого бібліографа і письменника Михайла Комарова(Комаря) та поета, письменника натхненного українця - просвітянина Миколи Чернявського. З останнім їх зближувало й те, що вони, майже ровесники, свого часу здобули духовну освіту, але обоє присвятили себе світському літературно - просвітницькому життю. Їх об'єднало і прагнення розвивати  творчі сили  молодих майстрів слова, спонукало до спільного видання на початку ХХ ст.. літературних альманахів.Доречі зауважити, що на час перебування М.М.Коцюбинського в Куру-Узені, він постійно листувався зі знаменитим одеситом Михайлом Федоровичем Комаровим.

Отже творча удача звела нас 15 травня 2011 року у прекрасному курортному містечку Сонячногірське ( Куру - Узень ), під Алуштою. Володимир Навроцький аж світився, коли ділився з нами власними відкриттями про перебування видатного українця в Криму, про його роботу в Кримській  "філоксерній експедиції" по рятуванню виноград-ників, про його письменницьку творчість.

В 1895 - 1896 рр. М.М.Коцюбинський крок за кроком  обходив  виноградні плантації, долаючи десятки кілометрів по горах від Сімеїзу до Алушти і далі за Алушту, до Улу - Узень  та Кучук -Узень( Генеральського і Малорічинського )…10 травня 1895р. він оселився в Сімеїзі, згодом огляда виноградники в Ламбаті(це Малий Маяк). В червні він працює уже в Алушті. В листі до Бориса Грінченка  10.07.1896 р. Коцюбинський писав: "Роботи (не так роботи, як ходіння) так багато, що ледве дихаю".  Видно завдяки такому невгамовному "ходінню" проникливий письменник так багато побачив і так сильно написав. І про кримські  захоплюючі пейзажі, і про розкидані  на гірських схилах виноградники та тютюнові ділянки, і про минувшину та побут, соціальні проблеми корінного населення Криму.

Наш земляк катеринославець В. Гегело в листі до М. Комарова оповідав як познайомився саме в той час з Німцевичами, Коцюбин-ськими та О.Кониським а Алупці,  як варили куліш і проводили спільно час  в Хоба - Тубі. А на дворі була ще холодна весна: "старі татри кажуть, що на їх пам'яті не було такої зими і весни". Пізніше видатний український вчений етнограф  О. Кониський напише про творчість письменника: "Любов і краса - це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури".

Бував Михайло Коцюбинський тут, в Криму, і пізніше, з сім'єю, дітьми. Відомо, що в 1904 році, коли письменник знову побував в Алушті, він відвідав і монастир Кузьми і Дем'яна, цікавився його історією і мав намір поступити до нього послушником ( це був слушний випадок написати щось нове - оригінальне, заглибитись в таїни людського буття).

Про нашу подорож до Сімїзу і участь у відкритті відродженого музею М.М.Коцюбинського розмова піде окремо, а поки що зазначу яке  незвичне враження на нас справили хід самої конференції, перегляд експонатів кімнати - музею в приватній садибі ентузіаста і щирого шанувальника літератури Анатолія Редіна. Як і свого часу  Коцюбинського, нас невідворотно захопили і зачарували  гірські лісові масиви, швидкоплинні річки - струмки, серпантинна дорога, навколишня краса, ранкові тумани, квітучі сади, сонячні небесні простори  і, звичайно, море.

 Інші неповторні деталі одвічної природи Криму - це і самі гори,  і невгамовне  "срібне, мелодійне цвірінькання" південного цвіркуна ( кримської цикади, що й сьогодні дошкуляє усе літо своїм прониз-ливим  скрекотом), і те,  як "…в далеких гаях (вночі) тоненьким голос-ком  плаче сплюшка…Сплю …сплю..", як нагадує "табун веселих дельфінів" виводок  бешкетливих бісенят …. Або ось вам класична кримська легенда , причому висловлена однією фразою: " З правого боку горбатою тінню ліг в море Аюдаг і , мов спраглий у спеку звір, припав до води."

 Коли наступного раннього світання, ( після нашої конференції) я вже сам пройшовся покрученими самотніми вуличками Сонячно-гірська, піднявся  до колишнього помешкання Коцюбинського, по суті пережив його враження від побаченого, з'вилися ось ці рядки:

 

Куру - Узень (Ранок в Сонячногірську).

          Рожевіє зоря, тонуть гори в тумані,

Море й небо - суцільна завіса - стіна.

          Вже старий Аюдаг "повернувся" з гуляння,

І навкруг іще все спочива.

Лиш капличка старенька поклони б'є богу!

Поряд Куру - Узень плюскотить по струмку.

І повзе понад морем з Алушти дорога,

Їй не спится , не спится чомусь.

Ще поважний мулла не скликав на молитву,

Не збудився пастух, не зганя череду,

І на морі спокійнім вітрила несхитні…

Я один своїм "царством" бреду.

Пломеніє зоря, і вже гори рум'яні,

Синє море і небо ледь - ледь просвітля.

Вдалині Аюдаг непорушний і тьмяний,

 А навкруг благодать неземна!

. .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .    .  .  .  .  .  .

Тут колись вікопомні народи

Воювали, мирились, плекали добро.

Тут сплелися і рабство й свобода…

І мене в цей куточок чомусь занесло.

 

Тут шляхетний письменник Михайло…

Ось кофейня і двір де він жив.

Випадковість і Доля! Усе незвичайне,

Всіх народів, царів і часів.

 

Хочу зізнатися, що до того, як я написав цей вірш, я творів письменника про

Крим ще спеціально і уважно не читав, отже не міг плагіювати його сюжети. Я просто вгадав ту вранішню пору, коли М.М.Коцюбинський  по роботі зі своєю "командою" тільки розвиднялося вирушали на огляд виноградників. Вони  поспішали завершити  свою роботу до кінця жовтня 1896 року. Напруження  фізичних і моральних сил було неабияке. Зазвичай  їм було не до того аби милуватися  сходом сонця у горах...Згодом я познайомився з цікавими дослідженнями "кримського" життя і творчості М.Коцюбинського, таких авторів як Н.Калениченко, О. Шева, Т.Барская, В.Гуменюк, В.Навроцький, О.Вісич та ін.., з "Легендами  Криму" з передмовою М.Т.Рильського ( вийшло з доповненнями до десяти перевидань) та ін. Вже згодом, відвідавши ці місця у серпні і вересні, вдалося  об'ємніше уявити і перебування письменника в глибокій кримській провінції і його світобачення  (кінця Х1Х ст.), що дуже важливо при визначенні сучасної оцінки значення цього оригінального письменника.

Для дослідника - кримознавця дуже важлива оцінка письменника тогочасної місцевої еліти, розмірковування про деградацію  дворянства, свідчення про існування місцевого театру, про "стару бібліотеку", про соціальні процеси серед місцевого населення, про своє "мореплавство" в Куру - Узені, про оригінальне місцеве вино La Crima Christi, про своє повернення морем до Одеси..(то все буде трохи згодом). А поки що згідно режисерської задумки  нашого організатора і "смотрящого" В.В.Навроцького нас чекало ще не одне диво в "Царстві" Михайла Коцюбинського 15 травня 2011року.

 Хто знайомий з творами письменника так званого "кримського циклу"  

 ( "Посол від кримського царя", "Під мінаретами", "В путах шайтана" та ін.), той відчує  їхню магічну силу особливо на  мешканців Криму. Своєю напруженою працею на виноградниках  М.М.Коцюбинський  і його співпрацівники теж зоставили неабияки теплу пам'ять про себе для всіх виноробів краю. Не дивно, що його добрим словом згадують і сьогодні нащадки Факідових, у яких мешкав Михайлдо Михайлович.

… Володимир Врлодимирович Навроцький розповідав нам і про них, коли ми переходили місточок через Куру Узень, невеличку гірську плюскотливу річечку, яка бере початок  в ущелині Хапхал, коло нинішнього селища Генеральського. (Там теж працювала філоксерна експедиція). Своєрідним пам'ятником краси того краю є найбільший водоспад Криму - знаменитий Джур -Джур. Не побувати там наш "Сонцепоклонник" просто не міг! …

 І ось  цього разу ми поспішали до кав'ярні "Факідових" на "зустріч" з письменником Коцюбинським!

Здавлось, у вихідний день, некурортної вечірньої пори нас там ніхто не чекав. "Ну хоч сфотографуємось на пам'ять біля унікальної споруди, що вціліла з тих далеких днів...вирішили ми". Проте несподівано відчинилися масивні двері і нас зустрів нинішній господар кафе "Гроту - Сьоме небо" Сергій Задорожний, який , виявляється був попереджений  про наш прихід.  Видно так судилося, що старе кафе потрапило до рук цієї унікальної у багатьох відношеннях людини! Керівний працівник виноробного господарства в Малорєченску, з багаторічним стажем, сьогодні  він відомий на весь Крим "винороб"(про це мова піде нижче), Сергій Володимирович зумів перетворити звичайне кафе на унікальний музей кримського виноградарства і, видно, не сподіваючись сам,  створив оригінальний "пам'ятник"  нашому спільному кумиру - рятівнику благодатної лози, Михайлу Михайловичу - відвідувачу цього закладу кінця Х1Х століття. Задорожний зумів зацікавити і мобілізувати на богоугодну справу таких же як і він ентузіастів - майстрів своєї справи. Архітектурне оформлення зовні і зсередини, кольорові склянні вітражі, унікальні археологічні експонати: від грецько - кримських піфосів, давніх знарядь обробітку виноградників, столітньої винградної лози…до сучасної багатої колекції кримських вин і рель'єфної карти їхнього виробництва ( кажуть в його колекції їх аж 270 марок! ). Зазначу, що по оригінальних "бляшанках" - східцях ми піднялися до колишнього помешкання М.М.Коцюбинського, посиділи під старим деревом, де відпочивав письменник і повернулися в стару кав'ярню…  А що буває потім з відвідувачами "Гроту - Сьоме небо" краще за мене  розповість працівниця цього закладу, журналіст за фахом, Юлія Литвинова.

Інтер'єр "Сьомого неба"

Пропоную трохи роздивитися "Сьоме небо" зсередини - не відволікайтесь тільки на пляшки. Якщо втомились, можете присісти на зручні стільці у вигляді винних бочок. А як ні, то придивіться до люстри над головою - це вирізьблене дно такої самої бочки, ще й лампочки на ній горять всередині трьох скляних пляшок. Зверніть увагу і на вікна: зверху вони прикрашені вітражами, які у сонячний день відбиваються різнокольоровою гамою. Віконні ж решітки створені у формі бокалів та виноградних лоз.  Особливої уваги заслуговує другий поверх "Гроту". Воно й не дивно - чим ближче до неба, тим красивіше! Піднімаючись сходами, не забудьте придивитись до карти Криму та до стародавніх пляшок з горілкою; тут знаходиться ще й пушка, яка стріляє тільки вином.

Проходьте далі, будь ласка. Це дегустаційна зала. Зліва від входу ви можете спробувати  будь-яке кримське вино або коньяк. Тож беріть бокал із нектаром (тим паче, що говіркий бармен вже встиг вам налити) і роздивляйтеся далі. Справа від вас на поличках розташовані предмети давнини.

Тепер подивіться перед собою. Ви побачите стіл із 11-тьмя стільцями-бочками (присядьте, будь ласка), а позаду них не намальовану, і не роздруковану, а виліплену (!) карту Криму. Вона - путівник найкращими виноробними заводами Криму. Трохи нижче з правого боку ви побачите довгий стіл, а над ним - справжню виноградну лозу, яка обіймає металеву арку, яку хазяїн "Сьомого неба" називає "сузір'ям бокалу". І не дарма, адже не один десяток крихітних бокалів із лампочками являють собою дивовижний освітлювальний пристрій. Це виглядає так, ніби зірки зі шматочком неба перемістились до "Гроту". А які вікна на другому поверсі "Сьомого неба"! Вони із допомогою вітража передають історію створення напою богів.

Насолоджуючись інтер'єром, звертайте увагу і на дубову стелю у формі бочки, і на заспиртований виноград, і на "Альманах виноробства", і на величезні бокали для вина… Можна цілу книжку написати, щоб описати всю дивовижність зібраних експонатів у цій невеличкій, але такій затишній залі. В "Сьомому небі" можна відпочити душею. Проте ви ще не були на балконі! Він теж незвичайний, а "виноробський" - у  формі бокалу. Тут приємно спостерігати за хвилями моря, смакуючи добре вино у компанії друзів або рідних. Ось тепер, спробувавши вино, ви зрозумієте глибину метафоричної назви закладу "Грот "Сьоме небо", адже грот - це печера, підземелля, а з небом все і так зрозуміло. Тож, випийте бокал напою богів - і підіймайтесь з грішної землі поближче до небес!

Вина, які варто спробувати!

Можливо, ви вирішите не зупинятись на одному бокалі вина, тому я запропоную ті напої, які неодмінно варто спробувати. Свою розповідь я почну з "Сапераві сортового" ("Масандра"), адже саме з цього сухого червоного вина бере початок історія Сергія Задорожного як майстра виноробства. Якщо ви звиклі до пронизливих своєю кислотою "сухариків", то будете здивовані помірністю і м'якістю "Сапераві". Воно освіжає і приємно смакує, особливо із шашликом на природі.

Окремо варто виділити "Калістони", а точніше "Сапераві …", "Каберне", "Бастардо…" і "Кокур Калістон". Усі вони напівсолодкі вина: перші три - це червоні, а останнє - біле. Каллістон - це долина неподалік селища Малоріченське, що межує із Сонячногірським. З грецької  назва долини перекладається як "чудесний", "неперевершений". В кожному з цих вин ви знайдете якусь родзинку: в "Сапераві" - легкість, в "Каберне" - помірну терпкість, в "Бастардо" - насиченість, а в "Кокурі" - незвичайність аромату і післясмаку. До речі, якщо ви - шануватель виключно напівсолодких вин, то не намагайтесь знайти вищеназвані "Калістони" в супермаркеті чи навіть в фірмових магазинах - їх там немає! Виключення складає хіба що Інтернет-магазин "Масандри".

Як можна побувати у "Сьомому небі" і не згадати однойменне вино! "Сьоме небо князя Голіцина" ("Масандра") - це дивовижне біле десертне вино, що нагадує персикове та айвове варення, курагу і ще щось, таке близьке і водночас незрозуміле. Воно заворожує своїм ароматом і дивує смаком. Якщо ви любите солодкі білі вина, то не зможете залишитись байдужими. Походження назви цього напою є місцевою легендою, адже "Сьоме небо" було в колекції самого князя Голіцина - великого цінителя і любителя вин. Від початку хазяїн "Гроту" Сергій Задорожний мав на меті тільки створити місцеве десертне вино. Але, кажуть, що працівники "Масандри", спробувавши його зразок, стверджували, що вино Задорожного дуже схоже на Голіцинське. Звідси й назва.

Навряд чи можна залишитись байдужим і до десертного(!) "Каберне Катерини" ("Масандра"). Терпкуватість та приємна солодкість цього вина в поєднанні дає нам неповторний букет. Де ще ви пробували (чи принаймні чули) десертне каберне?

Найсолодшим у "Сьомому небі" є "Нектар Масандри". Воно є "нащадком" іспанської малаги  Це тягуче десертне червоне вино нагадує варення з інжиру і кизила. "Нектар" залишає по собі довгий приємний післясмак. Найкраще насолоджуватись ним разом із коханою людиною довгим зимовим вечором біля вікна, поза яким дує вітер.

Усі вище названі вина (але це не повний перелік) створив Сергій Володимирович Задорожний. Він стверджує, що неможливо любити один різновид вин і ненавидіти інший - для кожного напою свій час і настрій. І з цим неможливо не погодитись. Влітку приємніше пити сухі вина і шампанське, взимку - десертні; до м'яса - червоні, а до риби - білі. Тож обирати вам.

Хазяїн "Сьомого неба"

Згадуючи про "Сьоме небо", мені хочеться співати, мріяти, любити! Це місце неповторне, і зробила його таким незвичайним лише одна людина - Сергій Володимирович Задорожний. Про себе він каже, що завжди все дуже довго обмірковує, і тільки потім діє. Як на мене, витрачений час вартий того, щоб насолоджуватись результатом, принаймні "Гротом "Сьоме небо" і десятьма марками вин, які створив Задорожний.

Це зараз кожен водій маршрутки і продавець в магазині знає, хто такий Винороб. А ось тоді, 13 років тому, коли він придбав цю будівлю господарського магазину (а колись кав'ярні), навряд чи він сподівався на всезагальне вшановування. Мабуть, і тепер він про це не думає. Сергій Володимирович живе з мріями, постійним рухом, в оточенні людей і вина! Він - "фанатик" своєї справи і горить нею, і плекає її, як немовля. Він - чудовий оповідач! Проживши півстоліття на цьому світі, він і досі залишається дитиною - відкритою, щирою і невгамовною.

Бажаю вам достатньо сил і натхнення, щоб піднятися до "Сьомого неба"! Невже вам не хочеться відвідати "небо на Землі"?

 

Петро Бабець(краєзнавець ), Юлія Литвинова ( випускниця Запорізького   ДНУ, журналіст ) 

Листопд - грудень 2011р. Сонячногірське, Сімферополь,

                              Межова на Дніпропетровщині.