Європа в пошуках нового плану:

чи знайдеться місце для України

 

Лідери ЄС усвідомили, що для виходу з кризи їм необхідна чітка узгоджена політична та економічна модель нового Євросоюзу. Від того, яким шляхом далі піде Старий Світ, залежать і європейські перспективи України В той час як Німеччина закликає до макси-мальної фінансової дисципліни, а Великобританія пропонує скоро-чення витрат бюджету ЄС зі збереженням широких національних повноважень, президенти Єврокомісії та Європейської Ради вбачають головний шлях до виходу ЄС з кризи у русі до федералізації. Обриси нової Європи Європейський Союз розпочав активний пошук нової моделі власного майбутнього. Практичними інструментами її вироблення є реформи. Для розвитку і втримання ініціативи в процесі реформування ключові політичні фігури ЄС розпочали презентацію власних пропозицій. Зокрема, президент Єврокомісії Ж.М.Баррозу у представленій в Брюсселі доповіді оголосив про необхідність зміни основних договорів ЄС для успішного проходження крізь кризу довіри. Центральним елементом змін в плані Баррозу визначено системний і всеосяжний економічний і валютний союз. Введення євробондів як спільних боргових зобов’язань передбачено одним з інструментів виходу з економічної кризи, однак він наражається на жорстке неприйняття Німеччини. Ж.М.Баррозу Жозе Мануель Баррозу Ключова структура ЄС з вироблення і втілення економічної політики вважає доцільним у найближчій перспективі зосередитися на поміркованій податковій політиці, стимулюванні економічного зростання, консолідації національних бюджетів і врегулювання боргових проблем. Вкотре зі сторони Єврокомісії лунають наміри втримати під контролем зростання безробіття (яке в проблемних країнах подолало позначку в 20%). Цікавою є спроба посилення фінансового контролю через створення додаткового контролера діяльності найбільших 6000 банків в ЄС. Водночас, наміри Єврокомісії зміцнювати фінансово-економічну дисципліну з одночасним поглиб-ленням солідарності виглядають дещо утопічно через об’єктивне загострення відносин між країна-членами ЄС на ґрунті розподілу фінансування. В цілому пропозицію президента Єврокомісії можна охарактеризувати як план централізації фінансово-економічної системи Європи, що неодмінно призведе до перетворення ЄС на федерацію з єдиним політичним центром. Вочевидь, Ж.М.Баррозу лобіює інтереси брюссельських євробюрократів в майбутніх Сполучених Штатах Європи. Допомагає закріпляти домінуючу роль брюссельської бюрократії і президент Європейської Ради Г.Ромпей, який на конференції щодо обрисів майбутнього розвитку ЄС відкрито виступив за відміну прямого обрання президентів Єврокомісії і Європейської Ради, що повинні відбутися у 2014 році. Г.Ромпей переконує, що «занадто широка» демократія у виборі провідних лідерів ЄС може виявитися контрпродуктивною. Це практично прямо увійшло у конфлікт з колами національних еліт «старих членів Євросоюзу». Зокрема, Група з майбутнього Європи (до неї входять: Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Голландія, Польща, Португалія та Іспанія) щодо наступного обрання президента Єврокомісії запропонувала свій план. Він полягає в тому, що кожна політична партія висуне свого провідного кандидата для виборів в Європарламент, який одночасно і змагатиметься за посаду президента Єврокомісії. Національні еліти прагнуть влити в брюссельську бюрократію «свіжу кров», яка повинна надати нової динаміки процесам в ЄС. Герман ван Ромпей Герман ван Ромпей Крім того, на думку Г.Ромпея, одна з причин нинішньої кризи криється в культурно-цивілізаційних відмінностях. Президент Європейської Ради чітко виокремлює психологічні особливості Півночі і Півдня Євросоюзу, що впливає майже на рівний поділ самого ЄС на країн-донорів і країн-споживачів, передусім, у фінансовій сфері. Геополітична перспектива Європи В цілому можна зазначити, що нині Євросоюз переживає болісний період внутрішнього реформування, який значно ускладнився нинішньою фінансово-економічною і борговою кризами в Європі. Майбутнє єврозони залишається під питанням. Компроміси в фінансово-економічній сфері, яка є головною в ЄС, вичерпані і надалі 500 мільйонів мешканців країн Євросоюзу перебувають в заручниках політичної мудрості лідерів Німеччини, Франції, Великобританії, Італії та інших ключових європейських держав. Складається враження, що ЄС стоїть перед двома шляхами. Перший – дезінтеграція з поверненням до ширших повноважень національних держав, введення обмежень в Шенгенській зоні і поступовим звуженням єврозони через вихід з неї Греції, Іспанії, Португалії та можливо інших учасників. Другий – централізація з перетворенням Євросоюзу на федерацію. Брюссельська бюрократія отримає ще більше повноважень, а головне – право фінансового контролю над бюджетами всіх країн-учасниць єврозони та ЄС. Цей шлях буде ще боліснішим за перший і вимагатиме більших зусиль через більший спротив зі сторони національних держав. На цьому шляху і можливі втрати нинішніх країн-учасниць, які не погодяться зі значним звуженням власних суверенітетів. Першій в цій групі стоїть Велика Британія. Близьку до Британії позицію обіймають і скандинавські країни-члени ЄС. Швеція і Фінляндія теж активно виступають за скорочення центрального бюджету Євросоюзу, не бажаючи поступатися національними суверенітетами на користь Брюсселю. Однак, наразі схоже, що і Г.Ромпей, і Ж.Баррозу все ж ставлять на федералізацію Європи, підштовхуючи її до другого шляху. Успішне проведення процесу федералізації ЄС може стати ефективною геополітичною і стратегічною моделлю виходу з кризи. Саме з оновленого Євросоюзу може розпочатись нова хвиля укрупнення геополітичних та економічних об’єднань держав в регіонах – в Південно-Східній Азії (на базі АСЕАН), на Близькому Сході (ядро – держави Перської затоки), в Латинській Америці (МЕРКОСУР) і в Євразії (російські ініціативи Митного Союзу та Єдиного економічного простору з перспективою створення Євразійського Союзу). ЄС може задати координати нової геополітичної картини 21 століття. Світова політика, швидше виграє від федералізації Європи, ніж програє, оскільки Сполучені Штати Європи потенційно мають принести значно більше стабільності і добробуту, ніж постійний конфлікт інтересів національних держав. Українські можливості На тлі жорсткої внутрішньої дискусії в ЄС, увага до України зі сторони більшості країн Європи залишається на мінімальному рівні. Країни, які найбільше лобіюють інтереси України в ЄС (Польща і Литва) намагаються не допустити повне припинення діалогу між Києвом та Брюсселем. Відтак, розвиток двосторонніх відносин поставлено на мінімальну швидкість і наступними моментами діалогу стануть саміт Україна-ЄС (наразі орієнтовна дата січень-лютий 2013) та саміт Східного Партнерства у Вільнюсі восени 2013 року. Але для підтримки діалогу від України в ЄС чекають хоча б мінімальних рухів в сторону демократизації, запровадження європейських цінностей і норм. Імітація цих реформ вже нікому не потрібна. Про це нещодавно було заявлено і на зустрічі єврокомісара з розширення і політики сусідства Ш.Фюле з дипломатами в Парижі. Зокрема, вимоги Великобританії, Франції, Нідерландів, Швеції, Данії, Італії та Іспанії щодо виконання Києвом низки політичних умов перед підписанням Угоди про асоціацію свідчать про прагматичний підхід більшості членів ЄС до України. Герман ван Ромпей, Віктор Янукович та Жозе Мануель Баррозу Герман ван Ромпей, Віктор Янукович та Жозе Мануель Баррозу Сценарії розвитку самого Євросоюзу відкривають різні можливості і перспективи перед Україною. У випадку децентралізації ЄС і збереження широких повноважень національних держав – Україна виграє більше тактично. В конфедеративній Європі буде значно легше будувати відносини з пріоритетним країнами-членами ЄС (передусім, Німеччина, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Польща і Чехія). Вимоги зі сторони ЄС до України ймовірно будуть менш жорсткими, але перспектива членства в Євросоюзі стане практично примарною. Внутрішня криза в ЄС, що у разі децентралізації Європи затягнеться на невизначений період практично «заморозить» процес розширення, зупинившись на Балканах. Водночас, Україна зможе поглиблювати діалог з ЄС через Східне партнерство і Угоду про асоціацію, шанси підписання якої зростуть. У разі вдалого лобіювання ключовими європейськими чиновниками плану федералізації Євросоюзу, що розпочнеться через посилення контролю над економічним і валютним союзом, Україна отримає більше переваг в довгостроковій перспективі. Федеративна Європа з одним центром в Брюсселі означатиме для України активніший розвиток економічних відносин, включаючи перспективи підписання, ратифікації і запуску Зони вільної торгівлі. Водночас, централізований ЄС ставитиме жорсткіші політичні вимоги до України і очікуватиме хоча б їх часткового вдоволення для поглиблення діалогу. Перспектива членства України в ЄС після 2020 р. залишиться, але вона означатиме інтеграцію України вже в нову Європу з добровільною відмовою від частини свого суверенітету. Не виключено, що взамін Україна не отримує права помітно впливати на основні рішення всередині ЄС, оскільки до цього часу єврочи-новники вже можуть згорнути прямі вибори керівництва ЄС. Чи збережуть українці бажання інтегруватися в такий Євросоюз – інше питання.                Роман Рукомеда, політичний експерт

 

 

Спільна дитина,

час народження якої вже настав

 

 Цими днями багато уваги прикуто до засідання Ради ЄС у закордонних справах 10 грудня, під час якого, як очікується, мають бути ухвалені певні рішення щодо подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС. Не виключно, що вони стосуватимуться також перспективи підписання Угоди про асоціацію. Наразі держави-члени ЄС працюють над проектом відповідних Висновків Ради ЄС у закордонних справах щодо України. Попри інколи суперечливі повідомлення у пресі, ми не очікуємо, що з боку ЄС будуть висунуті будь-які нові передумови для підписання Угоди. Скоріше йдеться про те, щоб зробити всім відомі загальні та розпливчасті критерії зрозумілими, більш відкаліброваними та досяжними. У цьому зв’язку ми сподіваємося на конструктивність та зваженість держав-членів ЄС. Переконаний, що питання укладення Угоди – це не місце для взаємної торгівлі чи обміну ультиматумами. Тим більше, коли йдеться про взаємовигідний двосторонній документ стратегічного значення, що побудований на основі крихкого і складного компромісу. Угода про асоціацію – наша спільна дитина, час народження якої вже прийшов. Водночас, повертаючись до передумов, зазначу, що не тільки європейська, але й українська сторона також має нагальні побажання щодо розвитку двосторонніх відносин. Зокрема, нам би хотілося побачити врахування інтересів України та Східного партнерства в цілому при формуванні Багаторічної фінансової перспективи ЄС на 2014-2020 роки, надання Україні макрофінансової допомоги ЄС, оскільки ми вже виконали всі технічні умови. Серед термінових питань порядку денного –– ратифікація стороною ЄС посиленої двосторонньої Угоди про спрощення видачі віз. Було б добре, якби ЄС враховував інтереси України при формуванні політики щодо будівництва нових проектів у сфері газопостачання (зокрема, «Південного потоку»), виходячи із членства в Договорі про Енергетичне Співтовариство. Ми також очікуємо на більш активну позицію ЄС у питанні модернізації газотранзитної системи України. Але ми не висуваємо жодних ультиматумів та передумов, оскільки шкала пріоритетів нам чітко зрозуміла. Подекуди доводиться чути від представників інституцій та держав-членів ЄС сумніви щодо справжнього бажання української сторони поглиблювати відносини. Такі припущення не можуть не викликати почуття обурення. Склада-ється враження, що наші партнери залишають поза увагою і базові законодавчі акти України щодо стратегічного значення євроінтегра-ційного курсу, і думку більшості українських громадян, які виступають на користь інтеграції України до європейської спільноти, останнім яскравим прикладом чому стали результати парламентських виборів, коли більшість отримали політичні партії, що базуються на проєв-ропейській платформі. Не говорячи вже про те, що Україна постійно чітко і недвозначно висловлюється за якнайшвидше підписання і початок імплементації Угоди про асоціації з ЄС, про запровадження безвізового режиму, про спільну з ЄС розбудову енергетичної безпеки. Мені щиро хотілося б, щоб Брюссель так само демонстрував свою послідовність та щирість намірів до поступової інтеграції України до ЄС. Для мене такими критеріями є, в першу чергу, безумовне укладення Угоди про асоціацію, визнання перспективи членства України в ЄС, усунення дискримінації та вибірковості при видачі шенгенських віз громадянам України.        Костянтин Єлісєєв, Представник України при ЄС

Глибока старість нам не загрожує

 

За прогнозами експертів, через 10 років в Україні проживатимуть 36-38 млн. чоловік, а якщо негативна демографічна динаміка збере-жеться, то через 50 років українців залишиться 8-12 млн. Як передає кореспондент УНІАН, про це заявила голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров`я Тетяна БАХТЄЄВА, виступаючи сьогодні на комітетських слуханнях «Здоров`я - 2020: основні принципи дер-жавної політики України у сфері формування здорового способу життя і профілактики неінфекційних захворювань і шляхи її реалізації». За її словами, за останні 15 років населення України скоротилося майже на 7 млн. чоловік - з 52,2 млн. до 45,6 млн., що «зіставно з населенням таких країн, як Данія, Грузія, Фінляндія, Норвегія». «Якщо в 1970 році жителі України і країн Європи в середньому жили близько 70 років, то сьогодні наші люди живуть на 10 років менше, ніж жителі Європейського Союзу. Україна посідає 150-те місце серед 223 країн світу за показником середньої тривалості життя», - сказала Т.БАХТЄ-ЄВА. Вона зазначила, що аналіз демографічної ситуації в Україні свідчить про те, що на відміну від більшості європейських країн, населенню України «не загрожує глибока старість», тобто у віці 80-85 років і старше. «Величина цього показника в нашій країні дуже скромна. За його рівнем Україна посідає 34-те місце в списку 43 європейських держав, США і Канади. Така демографічна ситуація зумовлена високим рівнем захворюваності населення, лідируючі позиції в структурі якої займають серцево-судинні, онкологічні захворювання, цукровий діабет і хронічні респіраторні захворювання. Також Т.БАХТЄЄВА зазначила, що сьогодні Україна щорічно втрачає більш як 700 тис. своїх громадян, причому третину з них становлять люди працездатного віку, разом з тим смертність населення в Україні становить 15,2, а в країнах – членах ЄС 6,7 на 1000 населення. «Рівень смертності чоловіків працездатного віку в Україні перевищує аналогічний показник навіть в країнах, де валовий національний продукт в 4-6 разів нижчий, ніж у нашій країні», - відзначила Т. БАХТЄЄВА.

Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/475819-bahteeva-lyakae-scho-cherez-50-rokiv-ukrajintsiv-bude-8-milyoniv.html