Землячка Лесі Українки на Амурі

 

Хабаровська українка Валентина Гринцевич родом з міста Гадяча Полтавської області, з "найукраїнішої" України, як назвала рідний Гадяч велика поетеса Леся Українка. Дівоче прізвище Валентини - Красношапка. Батько її Федір Михайлович Красношапка з села Бодаква сусіднього Лохвицького району Полтавської області (малої батьківщини одного із засновників ОУН Дмитра Андрієвського). У Велику Вітчизняну на фронті познайомився з сибірячкою з Красноярську Марією, але в 1943 році був тяжко поранений, зостався без ноги. Та Марія знайшла свого Федора і стала його дружиною. Валентина, старша дочка в родині Красношапків, народилася в землянці. Ії молодші сестри Ніна та Віра - в недобудованій хаті.

Коли в 1954 році почали селянські садиби обкладати надсильними податками, переїхали в Сибір до родини її матері. Там, у Красноярську, Валентина Федорівна Красношапка закінчила політехнічний інститут за фахом інженера-будівельника. Там же познайомилася з майбутнім своїм чоловіком Юрієм Олександровичем Гринцевичем, з яким невдовзі одружилися і переїхали в Хабаровськ до його родини.

 

Працювала у виробничому, а потім плановому відділи будівельного тресту. Керувала профспілкою треста. Коли запропонували організувати ансамбль, спочатку відмовлялася, а сім років тому хор «Хабаровська вишня» під її керівництвом почав своє довге успішне життя. Тоді й почала спочатку перекладати вірші з російської на українську мову, а потім і писати. Хоча на мою думку, писала і раніше. Валентина - незрадливий багаторічний староста клубу дачників «Урожай». Донька її Тетяна - журналіст, працювала в "Комсомольській правді", останнім часом у тиждневику "Мерідіан", син Дмитро - підприємець. Сама Валентина друкувалася в газеті дачників Далекого Сходу «Сонечко»

В «Хабаровській вишні» Валентина та її подруги співають японським та іншим делегаціям. А те, що вона пише українською мовою, я взнав, коли почув пісню, яку з російської вона переклала на українською.

 

До Спілки пісьменників україномовних авторів у нас в Хабаровську не приймають. Навіть мене скоро виженуть, бо за останні роки пишу тільки українською мовою. Україномовні автори почали друкуватися у нас в регіоні, коли в 1999 році я видав перше число журналу "Екумена". Зараз готую вже 41-ше число цього журналу. В ньому друкую авторів, які живуть на всіх теренах земної кулі, пишучи українською, білоруською, російською і навіть англійською мовами, якщо вони за походженням з СРСР.

 

Олександр ЛОЗИКОВ.

 

lozikov@gmail.com