КОМУ СОВІСТЬ СПАТИ ДАЄ?
Василь Стус в Одесі
Осінь 1966 року назавжди запам'яталася мені, бо пройшла під знаком Василя Стуса. Високий, зграбний, привітний, усміхнений - одразу було видно, що це людина без комплексів, з почуттям власної гідності. Ми стрілися у Ніни Антонівни Строкатої і поїхали до університету, на філфак, де Василь мав виступити з читанням віршів. Зустріч та пройшла дуже гарно, струснула місцеве начальство і філфаківських професорів. Читання Василем своїх віршів впливало на нашу підсвідомість, збурювало її - так він гарно умів читати. Подібний вплив мала на нас поезія Миколи Вінграновського, який часто бував тоді в Одесі. "Ось воно, відродження України!" А мені дуже сподобався вірш "Афонські моління", бо я й сам полюбляв гру слів і звукопис, а у Василя просто геніально звучало:
Але хто поверне руки, рухи, радощі нам? Але хто уперто вік рубатиме хащі?
Але хто навикне жити, серце ївши своє? Де ті недоріки, кому совість спати дає?
Жий чи ні - намарне, все намарне, живеш чи ні. з вірою у парі ми й без віри самі, одні…
Я попрохав Василя переписати мені цього вірша. Він це охоче зробив. Я одразу ж запам'ятав його, читаючи знайомим як зразок геніального володіння словом і ритмом. Особливо натискаючи на словах "кому совість спати дає??" Як боялася Василевого слова комуністична банда, є документальне свідчення, знайдене Миколою Роєнком, лауреатом премії Василя Стуса, в архівах ЦДАГОУ, ф.1.04.24, стор. 610, арк.. 153-156. (див. мою книгу "Донька Одеси. Ніна Строката в документах і спогадах. Одеса, Друк, 2005, ст. 283-284) Уявляєте? - "перший" секретар М. Синиця одеського обкому пише "першому" ЦК своєї "партії" П. Шелесту про неправильну поведінку літературного співробітника журналу "Ранок" В.Стуса 16 жовтня 1966 р на зустрічі з членами літстудії Одеського державного університету. Ось слова з "Доповідної":
"Після читання своїх віршів В.Стус розпочав розмову про нібито негативне ставлення в наш час до молодих поетів, що їм не створюються умови для творчої діяльности; згадав, що деяких молодих виключено з Київського університету, і вони не можуть працевлаштуватися, один з них працює сторожем, а інші відірвані від нас. Дізнавшись, що на засіданні літстудії буде присутній В. Стус, на цю зустріч пробралася (слово яке?! - О.Р.) Н.А.Строката - співробітник проблемної лабораторії Одеського мед. інституту, дружина С.Караванського, який зараз відбуває покарання за ворожу націоналістичну діяльність. Після провокаційної розмови В.Стуса вона виступила…, що, мовляв, громадськість Одеси цікавиться долею молодих поетів і студентів, виключених і заарештованих в Києві. Керівник літстудії різко засудив Стуса і Строкату. З нашого (обкому - О.Р.) боку було вказано керівництву університету на необхідність … розбірливого відношення до запрошень на засідання студії представників літератури і мистецтва. Доповідаючи про це, ми маємо за доцільне, Петре Юхимовичу, звернути увагу керівництва журналу "Ранок" на кадри своїх працівників".
Отака Доповідна. Вона дійшла до ЦК. На ній є приписка рукою певне, А. Скаби: "т. Шелесту доповідав". І друга приписка: "Тов. Шелест П.Ю. просить розглянути це питання і внести пропозиції". Що далі було з цією доповідною - невідомо. Але автограф Василя зберігався у мене до арешту. На допитах слідчі носилися з тим аркушем, допитувалися у мене - що воно значить?? Про що це? Що я міг їм сказати - коли їм не дано розуміти поезію такої напруги і такої совісті. Коли вони й були тими недоріками, яким совість давала спати.
Олекса РІЗНИКІВ, двічі репресований за часів Совєтського Союза
|
№ 29 >