Шановні читачі!

Вам пропонуються вірші Івана Йосиповича Бардабуша. Народився він  в 1924 році на Холмщині. Це іконні землі українців, які по рішенню Сталіна були віддані Польщі. Тому українці, зо там жили, були переселені здебільше на Волинь, яка знаходиться поряд. В тім числі й родина Бардабушів.

Іван Йосипович є учасником Великої Вітчизняної війни. Ходив у розвідку за язиками. Після війни працював в школі вчителем фізкультури та праці. Його дружина Євгенія Павлівна викладала в школі математику.

Зараз подружжя Бардабушів мешкає  в селі Озеро Ківерцівського району  Волинської області.

В цьому році 20 серпня Івану Йосиповичу виповняється 90 років . Побажаємо йому ще багато років життя і міцного здоров'я.

Василь Андрійчук,

Колишній учень Івана Йосиповича та Євгенії Павлівни.

 

Отакі ми українці

 

Одні кажуть: тяжко жити стало.

Інші кажуть: не біда - ще є хліб і сало.

Одні кажуть: Україну треба будувати.

Інші кажуть: до Росії треба приєднати.

Одні кажуть: демократам треба владу дати.

Інші кажуть: комуністів треба обирати.

Одні хочуть церкву свою мати.

Інші кажуть: російську визнавати.

От такі ми українці, гнемось в різні боки,

Через те ми і бідуєм, й кризи в нас глибокі.

А якби всі воєдино стали розуміти,

Що Вкраїна - наша мати, а ми її діти.

І що матір свою треба захищати і любити,

То відтак щасливо і заможно могли б ми жити.

                                                                           31.10.1998 р.                

Будьмо, браття, ми єдині!

 

Незабаром президента будем обирати.

Послухайте, люди добрі, що маю сказати.

Оберімо патріота, дбайливу людину,

Щоб він ревно вболівав за нашу країну.

Щоб, як гетьман, в руки взяв булаву.

Служив вірно Україні на добро і славу!

Придивімось до народів, які процвітають,

В президенти демократів вони обирають.

Нам Шевченко заповів ще в часи царату,

Щоб й ми мали Україну вільну і багату,

Щоб у нас вино лилося аж по самі вінця,

Щоб ми мали Вашингтона свого українця.

Будьмо, браття, ми єдині від роду до роду,

Покажім, що ми нащадки козацького роду!

6.01.1999      р.

 

Лебідь, рак і щука

 

Україно, Україно! Ти мати - ми діти,

Чи ж довго ми будем ті кризи терпіти?

Коли чесно зароблені пенсія й зарплата

Будуть вчасно видаватись для сестри і брата?

Є родючі чорноземи, працьовиті люди,

То коли вже той добробут обіцяний буде?

Обіцяли нам багато наші кандидати,

І ми дружно обирали їх у депутати.

Тож давайте, депутати, разом із народом

Будем йти єдиним шляхом, а не різним бродом.

Обігнали нас поляки, чехи, прибалтійці,

Всі країни на Заході, німці та австрійці.

А тепер, щоб їх догнати, нескладна наука -

Лиш позбутись нам синдрому:

"Лебідь, рак і щука".

А щоб краще жити стали,

Розцвітай наш рідний край,

Боже наш ти милостивий, єдність нам подай!

30.01.1999    р.

 Усе розтягнули: від машин - до шпиці

 

Ой, як мило, ой, як любо весну зустрічати,

Свою власну землю мати, на пій працювати.

Не за грами та копійки робитимуть люди,

А все те, що земля вродить, нашим, власним буде.

Не потрібні нам контори, ні роздуті штати,

Бо селяни самі вміють краще працювати.

В сорок восьмім у колгоспи людей заганяли,

Золотії тоді гори людям обіцяли:

"Будете трудитись дружно і завзято -

Писати вам будуть трудоднів багато."

Трудодень - це штука вельми хитрувата,

Бо ніхто не знає, яка буде плата.

"По осені курчат рахують" - голова сказав,

З трибуни він у клубі ще й таке додав:

"Як зберемо урожай зернових багатий,

Тоді поміркуєм про вашу зарплату.

Але вже і зараз можу обіцяти,

По півкілограма на трудодень дати.

Звісно, це зарплата зовсім малувата,

Та при комунізмі буде вам доплата.

Двадцять років швидко, як день, пробіжить

І при комунізмі ми почнемо жить!"

До вісімдесятих бігли ми стрілою.

Раптом партія сказала: "Прийшли до застою".

Круто повернула вона кермо

І урочисто заявила: "Не туди йдемо.

Щоб нам у халепу не потрапить знову,

Треба починати всім перебудову".

Але замість того, щоб про людей дбати,

Стали вельми спритно усе грабувати..

Уже розтягнули від машин до шпиці,

Для нас залишили порожні полиці!

Відтоді ми стали з нуля починати,

Вільну Україну з трудом будувати.

На жаль, в Україні діють вражі сили,

Які чинять шкоду нашому народу.

Та щоб не чинили труднощі і скрути,

З вільної дороги нас не звернути!

30.03.1999 р.

 

Вірю в майбутнє

 

Весно люба, весно мила, швидше розцвітай.

Цьогорічним урожаєм збагати наш край!

Хай в нас буде хліба вдосталь, всякої пашниці,

Щоб мали з чим в кишенях ходить до крамниці.

Щоб в нас фабрики й заводи всі запрацювали,

Наші люди в закордонах праці не шукали.

Бо в людей таке буває, звісно, в тих, хто нижче,

Дуже часто в їх кишенях буйний вітер свище.

Розумію, не так легко добробут творити,

Але вірю у майбутнє: будем краще жити,

Запрацюють воєдино ліві, центристи й праві,

Відтак дружно заживемо у щасті і славі.

Бо ті труднощі і кризи через те бувають,

Що у верхніх ешелонах злагоди немає.

"Де згода в сімействі..." - з пісні то слова,

Щасливі там люди, блаженна сторона..."

24.04.1999

 

Слава тобі, Чорноволе!

 

У березні роковину будем відзначати,

Про людину-патріотахочу нагадати:

Вячеславе Чорноволе, славний ти козаче,

За тобою, вірний друже, душа наша плаче.

Ти боровся за Вкраїну та за її волю,

Твоя смерть нам завдала великого болю.

Літ п'ятнадцять ти страждав в гулагах,

Сибіру, Та про вільну Україну не втрачав ти віру.

По-справжньому любив ти Батьківщину,

І для неї працював весь час до загину.

Слава тобі, Чорноволе, і твоїй родині,

Що так вірно послужив Ненці-Україні.

Жаль, в майбутньому не зможеш вже сказати:

"Воістину сильна і багата Україна-мати.

Сильна і багата, слава скрізь дзвенить,

Так воно ще буде. Бог нам так велить.

Вперед, патріоти! Будьмо ми єдині!

Навіки слава, слава Україні!

29.01.2000 р.

 

Будуймо Україну із завзяттям!

 

Родом я із Холмщини.

Мав я там землю й хату,

І садок біля хати,худобу рогату.

А щоб землю обробляти, зерном засівати,

Довелося, люди добрі, пару коней мати.

А щоб хліб був, і до хліба, батько й мати вчили:

"Щиро землю слід любити" - вони говорили.

Та відтак ще добавляли: "Най в любую пору

Не зазнаємо ніколи ми голодомору."

Тракторів, комбайнів тоді ще не мали,

Але землю із завзяттям усю обробляли.

Було б її ще більше - люди говорили, -

То ми б із любов"ю вчасно обробили."

А як здорово й корисно босоніж ходити,

Біля Бугу із росою травицю косити!

Я пишаюсь холмщаками, адже пам'ятаймо,

Що в Холмі народився Грушевський Михайло.

Він був першим президентом Неньки-України.

Жаль, тоді не зупинили ворожі лавини -

Дивізія Муравйова хвацько наступала,

Омріяну незалежність нашу зруйнувала...

Та, нарешті, нам усміхнулась доля, браття,

То ж будуймо Україну, на славу, із завзяттям!

24.08.2000р.

 

Кожна мова дуже гарна

 

Червона калина схилилась над водою,

У задумі і мріях шепоче з вербою.

Пригадує батьківську сумну розмову

Про нашу рідну материнську мову.

Як сини і дочки її зневажають

І суржиком, звично, вони розмовляють.

Замість слова "так", вимовляють "да",

Замість "це дрібниці" кажуть "єрунда".

Замість "так би мовити" кажуть "так сказать",

А дехто ще добавляє - "кузькіну мать".

Слово "бляха" дуже часто включають в розмові.

Отакий він "діалект" в українській мові.

Кожна мова дуже гарна, приємна, барвиста.'

Якщо вона материнська, без суржиків, чиста.

 

Молімось до Бога рідною мовою

 

Віра в Бога так необхідна народу,

Вона учить чесно жити від роду до роду.

Святі Заповіді Божі велить поважати,

Щиро ближнього любити, батьків шанувати

Хто по правді, без вагань,

Бога в серці має,

Тому він у нагороду добро посилає.

Та молитись нам до Бога слід на рідній мові,

А відтак він допоможе у щасті, здоров'ї.

Рідна мова в літургії дітям зрозуміла,

її вперше вчила ненька наша мила.

Бо як мовою чужою молитись народу,

"То молиться дух наш, а розум без плоду".

Так сказав Павло Апостол літ багато тому

В посланні до коринтян, у Письмі Святому.

 

 

 

Ми сини і доньки незалежної держави

 

Живу на білім світі сімдесят дев'ять літ,

Був колись я молодим, а вже старий дід,

Пригадую іноді молодість свою,

Як було нам тяжко на війні в бою.

Гуркотіли кулемети, гриміли гармати,

Істікали кров'ю, падали солдати.

Вони захищали в запеклім бою

Від навали окупантів Вітчизну свою.

І, нарешті, довгожданний мир настав.

День Дев'яте травня святом пролунав.

І, можливо, було б добре, якби не диктат,

Що поглинув Україну зі сходу до Карпат.

Повсюдно почали "ворогів" шукати,

Ешелонами в Сибір людей виселяти.

Ой, багато горя зазнав наш народ,

За триста з гаком років кабальних угод.

Та доля не цурається козацької слави,

Гордімося -

Ми сини і доньки незалежної держави

 

Гордимося славним земляком

 

Біля річки Конопельки старовинне є село,

З давніх-давен Човниця називається воно.

Біля річки, на пагорбі, хатина стояла,

А в хатині люба ненька сина колисала.

Із натхненням до науки син зростав,

Згодом славним вченим, академіком він став.

У математиці досяг Він світових вершин,

І велич його визнали багато країн.

В розквіті сил сталіністи дорогу перекрили,

Вислали на Колиму, де його і вбили.

Хтось спитає: "А за що? За яку провину?"

А за те, що він любив неньку-Україну!

І гордяться човничани своїм земляком,

Славним сином України Михайлом Кравчуком!

 Золотий ювілей

 

Півстоліття тому я з Женею зустрівся,

Покохали ми друг друга, відтак й оженився.

Спочатку в нас не було ні двора, ні хати,

Довелося на квартирі в людей проживати.

Іноді ми сумували, думали, гадали.

Згодом власну хату спільно збудували.

В ті часи лелеки також не дрімали,

Вони нам на радість дві доньки дарували.

Рік за роком, слава Богу, вони підростали.

В школі добре вчились, батьків звеселяли.

На жаль, синів не було в нас ніколи,

Зате маємо два зяті - славнії соколи!

Дочекались любих внуків, внучок і правнуків...

І за ласку, допомогу щиро дякуємо Богу!

 

Тяганина в різні боки веде нас до скрути

Байка

 

Лебідь, рак і щука біля річки нараду відкрили.

Обговорили ряд питань і таке рішили:

"Годі, браття, воза в різні сторони тягати,

Нам пора вже врешті-решт людський розум мати

Тяганина в різні боки веде нас до скрути,

Ми повинні лиш вперед воза тягнути."

Раптом щука улесливо спитала наздогад:

"А хто із нас виляв хвостом і воза тягнув взад?"

Рак візразу здогадався, що про нього мова,

Підгабав він хвіст під себе і попросив слова.

На репліку щуки в мене відповідь проста:

"Давно відомо, що риба гниє з голови, а не з хвоста.

" Від почутих слів лебедя за живе заділо,

Витягнув він шию вгору і промовив сміло:

"Що з воза впало, то вже пропало, бодай не казати,

Нам потрібно у труді темпи наростати.

Покладіться ви на мене, сестри і брати,

Раніше я не знав, тепер знаю, куди нам пливти".

Від радості у щуки надія назріла. Вона сказала:

"Це крок вперед від слів до діла."

Чи збудуться щучі мрії, майбутнє покаже,

А поки що пливи, рибко, куди лебідь вкаже.

 

Нашу гірку історію не слід забувати

 

Сімдесят років вже минає,

Розповідають старожили,

Відтоді, як українців голодом морили.

В ті часи при владі були сталіністи,

Довели селян до жаху - не було що їсти.

Мій дядько Петро на Полтавщині проживав,

В тридцять третьому у муках з голоду вмирав!

В армії Будьонного воював за владу народу,

За те він отримав голодну смерть у нагороду.

Хоч ми люди роботящі, чорноземи маєм,

На жаль, вже не вперше голодом страждаєм.

В сорок сьомім зі Сходу на Захід люди приїздили,

Вони були голодні, виснажені, поїсти просили.

Нашу гірку історію не слід забувати:

Голодомори, Колиму, Крути, Куропати...

Отже, любі українці, будьмо ми єдині,

Вміймо себе захистити у власній країні!

 

Наша молодість була затьмарена війною

 

Вісімдесят років вже минуло, та я ще живу,

Хоч багато друзів нема вже наяву.

Розгубились мої друзі дорогами війни,

Жаль, що не дожили до старості вони.

Наша молодість була затьмарена війною,

В боротьбі за незалежність з вражою ордою.

Багато в битвах полягло воїнів- богатирів,

Зі сльозами на очах їх чекали матері.

І так через століття сліз, страждань, негод,

Здобув незалежність український народ,

Збулась омріяна доля нашого народу,

Віками він боровся за свою свободу.

Тепер нам треба чесно працювати,

Україну будувати, труднощі долати.

Про народну мудрість слід не забувати,

Щоб у хаті було чисто - "сміття" вимітати.

Бо як у вулику трутні будуть переважати,

Меду не чекай, його не будеш мати.

Повсякчас нам, браття, треба розуміти,

Як у власній хаті порядок творити.

Для нас тепер шлях єдиний звершень і змагань,

Прискорити вхід в Європу без сумніву й вагань.

 

Як були ми молоді

 

Як були ми молоді, то звечора і зранку

По радіо нам казали:

"Кладіть гроші в "Ощадбанку".

Злодії їх там не вкрадуть, у вогні не згорять,

А на старість для вас буде велика благодать!"

Наші люди, довірливі, ощадніше стали жити,

Щоб на книжку час від часу гроші положити.

Рік за роком час біжить, старість наступає,

Селяни в "Ощадбанк" - по гроші, їм кажуть: - "Немає".

Як немає? Ми ж на них так тяжко працювали!

Худобу годували, в Ківерцях на базу здавали.

З бази ешелонами в Ленінград відправляли,

А там їх з апетитом люди споживали.

Гроші за худобу на руки нам не давали,

Лиш в "Ощадбанк" СРСР їх перерахували.

Як відомо, Росія правонаступницею СРСР стала,

То нехай би вона нам вклади повертала.

Ех, якби то наші владці про вкладників подбали

Та сміливо про борги Росії нагадали.

А якщо це Україна повинна вклади повертати,

Так, пора вже, владці! Скільки можна чекати!                                                

Там могила мого батька, рідная земля

 

Холмщино, Холмщино, тужу я за тобою,

І Ти в моєму серці, повсякчас зі мною.

Мене там народила ненька моя мила,

Там моє дитинство, юність моя зріла.

Там мені знайомі стежини над Бугом,

Де ходив і бігав я зеленим лугом.

Там моя оселя - луки, ліс, поля,

Там могила мого батька, рідная земля.

Земля, полита потом, лишилась на Холмщині,

Втрат ніхто не компенсує, заподіяних мені.

Гірка наша доля, холмщаки-трударі

Двічі нас переселяли імперські главарі.

В першу світову війну за царських часів,

Переселили до Росії українців-холмщаків,

Вони там не прижилися, - розруха, голод і війна,

Повернулись на рідну землю майже всі сповна.

В другу світову війну за сталінських часів,

Переселили на Україну славних холмщаків

Отаке-то, українці, ужитті буває,

Коли нарід власної держави не має.

А тепер ми маємо незалежну державу,

То ж творімо усі разом і волю, і славу!

19.06.2004 р.

 

Оберімо патріота, дбайливу людину

 

Важлива подія в Україні назріває,

Наш народ у жовтні президента обирає.

Оберімо патріота, дбайливу людину,

Щоб він ревно вболівав за нашу країну.

Щоб, як гетьман, в руки взяв булаву.

Служив вірно Україні на добро і славу!

Придивімось до народів, які процвітають,

В президенти патріотів вони обирають.

Нам Шевченко заповів ще в часи царату,

Щоб і ми мали Україну вільну і багату.

Щоб у нас вино лилося аж по самі вінця,

Щоб ми мали Вашингтона свого українця.

Будьмо, браття, ми єдині від роду до роду,

Покажім, що ми нащадки козацького роду!

Голосуймо одностайно за надійного сина,

За лідера партії "Наша Україна"!

 

В єдності - сила народу

 

Українці, любі друзі. Ви світ здивували.

На майданах, об'єднавшись, правду відстояли.

Помаранчевий колір символом революції став,

Фальсифікацію і брехню на виборах подолав.

Патріотичні гасла стали скрізь лунати:

"Ми єдині, нас багато, нас не подолати".

Мирним шляхом в боротьбі здобули свободу,

Бо ми славні українці козацького роду.

Ми вже не байдужі, ми всі патріоти,

Доля України - це наші турботи.

Свідомість українців з кожним днем зростає,

А це значить, наш народ труднощі здолає.

Здолати потрібно те, що ворогує,

Не будує Україну, а тільки руйнує.

Вірю у майбутнє, у мудрість народу,

В боротьбі і праці примножим добробут і свободу.

Від півночі до півдня, від Карпат до сходу

Козацькому роду не буде переводу,

Бо в єдності - сила нашого народу!

Новообраним Президентом я горджуся,

За перемогу на виборах Богу помолюся.

28.01.2005р.

 

Загазоване повітря

 

Як заїхав я до Луцька.

Господь, Твоя воля!

Скрізь машини, всюди люди.

Відсутнє роздолля.

Машини їдуть і гудуть,

Гази виділяють,

А ті гази людям

В носи попадають.

Люди мружать очі.

Чмихають носами.

Боже милостивий,

Змилуйся над нами:

Як таким повітрям дихати будемо?

Звісно, передчасно

На той світ підемо.

- Загазоване повітря шкідливе. -

Мовить старенька людина,

Та є жахливіше лихо:

Чорнобильська руїна!!!

Навколо атомні працюють,

Кожна електрику постачає.

Атомна під Києвом в руїнах

Радіацію шкідливу виділяє!

Тисячі кілометрів зі сходу

Поїзд їхав справно,

Машиністи раділи.

Як доїхали до Львова,

Цистерни вшкереберть полетіли!

Не дай, Боже:

Під Києвом чи під Львовом

Лукавий подібне заподіє,

Остаточно стане ясно,

Звідки вітер віє!

 

В небі журавлі летіли

 

Весна рясна настала.

Природа оживає.

Сонечко яскраво світить.

Життя розквітає.

Прилетіли лелеки,

Журавлі співучі.

- Кру-кру! - проспівали.

З вирію летючи.

Вони лиш на зиму

Від нас відлітають

А весною: "Кру-кру!"

В Україну повертають.

Хоч у них немає

Компаса й освіти,

Проте добре знають,

Куди слід летіти.

Хоч у них немає під дахом хати,

Для них Україна -

Люба ненька-мати.

Приємно дивитись,

Як в небі журавлі пролітають

Попереду лиш одного

Ведучого мають.

Ведучого вони поважають,

Йому довіряють.

Злагоджено, воєдино

Труднощі долають.

Журавлі не переходять

До іншого стада

В них немає перебіжчиків

І відсутня зрада.

Вони славні та єдині.

Сумніву немає,

Бо в єдності сила

Волю здобуває.

В небі журавлі летіли:

"Кру-кру", - співали.

Вони нам для роздумів

 

 

 

Працюють дружно і завзято

 

Живе і селі Гайове працелюб Василь,

Прапрадід його чумакував, їздив в Крим по сіль.

Бувало, як поїде - тижнями його нема,

Аж нарешті з сіллю додому повертає.

Працював прапрадід в полі зранку до ночі,

Любив землю і дружину, її карі очі.

А Василь, його нащадок, теж не ликом шитий,

Трудиться у поті чола, вельми працьовитий:

- Земля наша - рідна мати, вона нас годує,

Щедро дарить тих плодами, то вміло працює.

Дружина Василя також працьовита,

Хороша на вроду, лагідна, не сердита.

Працюють вони злагоджено, дружно і завзято,

Є в них хліб і до хліба, і живуть багато.

В господарстві шість гектарів орної землі,

Худоба, свині, пасіка, мед і сало на столі.

Василь жартує: "Не дай, Бог,

Совєти куркулем назвали б.

Звісно, на білі ведмеді мене репресували б".

- Як ти скрізь встигаєш? -Іван його питає.

А він руки показує, та й відповідає:

"Якщо такі руки людина буде мати,

Вона встигатиме усьому лад дати".

Отакий Ящук Василь живе в Гайовому,

Розсудливий, цікавий, до роботи бравий.

 

Журиться і сумує Україна-мати

 

Плоди Помаранчевої революції розцвітають,

Про здобутки і невдачі люди розмовляють.

Здобутки могли б бути повсякчас і нині.

Якби позбутись корупції і тіні.

Владці поки що не в змозі усьому лад дати,

Відтак журиться й сумує Україна-мати!

Сусіди, наші друзі в Європі розкошують,

Браття-українці на місці тупцюють.

Одні до Європи на словах крокують,

Інші, протилежно, на Схід плазують.

Хто за двома зайцями ганяє,

Той жодного не спіймає.

Саме таку істину усвідомили поляки,

Славні прибалтійці, чехи і словаки.

І нам, українцям, слід так розуміти,

Не гаючи часу, в Європу вступити.

02.2006р

 

І нам слави не втрачати

 

Дві тисячі шостий рік у вікна стукоче,

Дід Мороз, усміхаючись, вітати нас хоче.

Українці! З Новим роком Вас вітаю,

Щастя, добра і здоров'я від душі бажаю!

Хай в Новому році Бог про Вас подбає,

Україна, рідна мати, рясно розцвітає!

І нам, працелюбам, слави не втрачати,

Засукавши рукави, плідно працювати.

Головне - в Новому році про вибори подбати,

Вірних синів і дочок до парламенту обрати.

Обрати потрібно патріотів Батьківщини,

Тих, хто боровся за славу і волю України.

Обирати треба тих, хто за народ дбає,

Розбудовує державу, добра їй бажає.

Як новообрані депутати злагоджено запрацюють,

Покращення добробуту громадяни відчують.

На щастя, на здоров'я Новий рік зустрічаймо,

Випиймо по чарці, один одного вітаймо!

11.2006р.

 

Майбутнє покаже, яка доля чекає Україну

 

В честь Майдану ураїнці річниці відзначали,

Під час першої - раділи, в час другої - сумували.

Під час першої - скрізь збори, виступи лунали.

Під час другої річниці розгублено мовчали.

Про причини і поразки люди шепотіли:

"Бо, всі, бач, гетьманами бути захотіли.

Після виборів базікали, сумні, невеселі,

Поділити не змоглися крісел і портфелів".

Диво з див, сумний який-бо помаранчевий кінець:

Бо здобутки на Майдані верховоди звели нанівець.

Самі себе застерігали, про помилки говорили.

І прийшлося як до діла, на ті ж граблі наступили.

Ось таке сумне й болюче в Україні лиш буває,

Коли в самого керівництва єдності немає.

Тепер до влади "регіони" прийшли на зміну,

І майбутнє лиш покаже, що чекає Україну.

24.02.2007р.

 

Наша славна Україно

 

Україно, наша ненько,

Дорога ти нам, рідненька,

В тебе мова солов'їна,

Наша славна Україно.

Молода ти ще роками.

Лиш шістнадцять тобі літ.

Мозолястими руками

Здобувалась, лився піт.

І народ твій, Україно,

Перешкоди подолав,

Щоб вся твоя родина

И ти незалежною була.

Хоч молода, та повнолітня,

Життєвий досвід маєш ти.

Із кожним роком розквітаєш

І досягнеш своєї мети.

Мужній і розвивай ти крила,

Державо наша, Україно,

Тобі будемо допомагати:

Старанно вчитись й працювати.

Щоб ми, вкраїнські твої діти,

Жили в достатку й за законом.

Щоб працювали в Україні

Не наймитами, за кордоном.

Бо твій народ трудящий, щирий,

Співучий, добрий і слухняний.

Дай, Боже, жити нам у мирі

З тобою, Вкраїно, багряна.

15. 10. 2007 р.

 

Отака нам, українці, плата.

 

Протягом століть загарбницькі

війни у світі виникали.

Запорізькі козаки Україну

від загарбників захищали,

за цариці Катерини козаки

з турками воювали.

Імперські загарбники

Запорізьку Січ зруйнувкпи.

Козакам на Запоріжжі жити

заборонили

Запорізьких козаків

на Кубань пересилили.

Та нащадки козаків

не цураються свого роду!

На Кубані понині лунають

пісні українського народу!

Цар Петро захисників

Батурина на Кубань не висилав.

За супротив царизмові

батуринців закатував!

Біля п'ятнадцяти тисяч

батуринців у місті проживало.

Після нещадних катувать

батуринців в живих не стало!

Патріоти України під Крутами воювали.

Від навали окупантів Київ захищали.

Та сили Муравйова значно переважали.

Захисників Києва жорстоко вбивали!

З червоним стягом визволення

Ківерець і Луцька від фашизму відзначали.

З червоним стягом у Луцькій тюрмі

біля двох тисяч українців розстріляли.

Сто тридцять два мілярди вкладів українцям

Росія заборгувала.

Повертати - зась!

Хоч правонаступницею СРСР

Росія себе назвала.

Німеччина осторарбайтерам

за працю гроші повернула.

Росія мовчить, про повернення

вкладів українцям забула.

Отака нам, українці, плата від нашого сусіда -

старшого брата!