Все життя йдем до батька Тараса. Або наше бачення шевченкового ювілею. (До 200-ліття великого Кобзаря) Зібрав, обробив і надіслав Петро Бабець. смт.Межова,. Дніпропетровська обл. Україна. 52900.
Щоб сьогодні не говорили і не писали наші близькі "недобро-зичливці" про Україну - Малоросєю, про нашу бездуховність, що наш національний світоч Тарас Шевченко "мужичий бездарный виршописец", "посредственный, малоприметный художник", "дебошир и пьяница", "искусственно восозданный божок и герой"…Не вірте жодному цьому "бридкому" звинуваченню. Звичайна людина, Тарас підняв над пригніченим українським народом ціле небо, показав сонце правди і свободи, честі і справедливості, сили духу і рідного слова, возвеличив рідну багатостраждальну землю, неньку Україну…і ось уже друге століття гуртує лави кращих представників її. Вже цього досить, аби згадати це ім'я в славний день його 200-ліття! 1. Отож хочеться кинути короткий погляд на ті добрі діла, які ми, звичайні громадяни України, мешканці степової периферії, готуємось до шевченкових свят. Звичайно все ще попереду: бучні столичні урочистості, академічні засідання, "Шевченківські премії", книжкові публікації,народні гуляння, шкільні, студентські ювілейні заходи: конкурси, літературні вечори, нагорди…ювілейні відвідини Канівсь-кого покою Кобзаря…звернення простих людей до шевченкового слова, до його немеркнучої поезії. 2. В же напередодні Шевченкових роковин, ми мешканці далекої Дніпропетровщини, місцеві поети та краєзнавці невимушено рівняємо свої помисли з нашим - ювіляром. Шукаємо і знаходимо в минулиму шевченкознавчу тематику: А). Приміром пошанували нашого земляка М.Ф.Комарова (1844 - 1913рр.) (літ.вечір у рідному селі Дмитрівці - 25.10.2013р., вечір пам'яті в шахтарському місті Красноармійск (міська бібліотека ім.. Т.Шевченка-17.01.2014р.)) - видатного діяча старої Київської громади, бібліографа, літературознавця, адвоката українського відродження дореволюційної доби, звернули увагу на його особисту шевченкініану, якою той займався усе своє життя. Отже Михайло Федоровияч постійно опікувався увічненням пам'яті видатних українців: Степана Руданського(Ялта)! 1891-1895рр.), І.П.Котляревського*(1899-1903рр.) Квітки - Основ'яненка, Тараса Шевченка… Для прикладу наведемо його "Шевченкініану": 6. [Комаров] Про могилу Т. Шевченка / Комаров // Діло. - 1883. - Ч. 77, 83 76. Комаров М. По поводу стихотворения "Хома та Ярема", продиктованного А. И. Маркевичу Т. Шевченком, но составленного К. Думитрашко / М. Комаров // Киев. старина. - 1895. - Кн. 3. - С. 100 - 101. 77. Комаров М. Т. Шевченко в литературе и искусстве: Библиогр. указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко. / М. Комаров - Одесса, 1903. - 144 с. 80. Комаров М.Ф. Письма Т.Г. Шевченко к Ф.М. Лазаревскому с заметкой М.Комарова // Киев. старина. - 1895. - № 2. - С. 44 - 46. 117. М.К. Рідня Шевченка (Сім'я небоги Т. Шевченка Орини Ковтунової, та сім'я небожа I. Бойка) / М. К. // Зоря. - 1891. - (Без номера - М.Г.) - С. 95. 104. М.К . Кое-что о Шевченке / М. К. // Труд. - 1881. - 27/11. - № 5. 11. Вінок Т. Шевченкові : із віршів українських, галицьких, білоруських і польских поетів / Одес. держ. наук. б-ка ім. М. Горького / О.Ф. Ботушанська (ред.-упоряд.), М. Комаров (авт. передм.та прим.). - Репринтне перевид. з вид. 1912 р. - О.: Друк, 2001. - 336с. 9. Белоусов И. Из "Кобзаря" Т. Шевченка и украинские мотивы. / И. Белоусов - К., 1887. - 52 с. - Рец.: Комар М. // Зоря. - 1892. - (без номера - М.Г.). - С. 98-99. 106. М.К. [Рецензія] / М. К. // ЛНВ. - 1900. - № 12. - С. 186 - 187. - Рец. на: Шевченко Т.Г. Малий Кобзарь. - Черкаси, 1900. - 81 с 122. М.К. Шевченкові дні в Одесі / М. К. // Рада. - 1907. - 30/ІІІ, № 75. 157. Цъ. (псевдонім М.Ф. Комарова). Темное дело (Право изданий произведений Т.Г. Шевченка) : письмо в редакцию / Цъ. // Елисаветградский Вестник. - 1891. - 28/ІV № 92. (з Інтернетсатів про М.Ф.Комарова) Б). В день Соборності (обєднання усих земель)України , представники сільської громади, районна влада, культпрацівники Межівщини (серед гостей був і я) відвідали невеличку сільську школу, пораділи дитячому святу, згадали основні дати нашої історії, пом 'янули добрим словом батька Тараса, поклали квіти до його пам'ятника, єдиного у нас в Межівському районі (збудований на кошти колишнього колгоспу ім.. Т.Шевченка). 3. Збираючись у лютому цього року до Криму, в Алушту, Ялту і Сімеїз аби разом зі студентами медичного коледжу, учнями тамтешніх шкіл, учителями та журналістами провести урочистості з нагоди 180-ліття Степана Руданського (похований в Ялті), підготуватись до 150-х роковин М.Коцюбинського (про це мова сподіваюсь йтиме окремо), ми спромоглися підготувати і видати збірку матеріалів "Кримський слід українських письменників" (Межова, 2014.). Є в цьому збірнику і кортка згадка про унікальний кримський довідник "Тарас Шевченко і Крим"(2001). Як зазначають упорядники, "Ця колективна праця є скромним пошануванням кримчанами пам'яті Тараса Григоровича Шевченка (1814 -1861) - великого поета і громадянина України…Поетові не довелося бувати в Криму, хоч він і збирався (його) відвідати". (Як це доречно сьогодні, в 200-і роковини Тараса. Окрім того, що ця колективна праця є багаторічним підсумком невтомної пошукової роботи значної кількості професіоналів і любителів, дослідників - шевченкознавців та кримознавців, (ці матеріали в різний час з'являлися на сторінках розпорошених українських видань), вона містить унікальні матеріали (коло семисот персоналій). В довіднику зафіксовані цікаві сторінки Шевченкового родоводу, його братових і сестриних нащадків (авт. Кравченко, Г.Зленко та ін.), відтворено цілий прижиттєвий світ поетового оточення, через персоналії друзів, соратників, знайомих, посадовців різного рангу. Серед них є і маловідомі широкому загалу, такі як письменник Варнак Охр.(с.44), педагог Деркач Гр.(с.81), художники, артисти (Дикова М.та ін.) , композитори (Давидовський Г.), кобзарі тощо. Таким чином вдало систематизовано комплексну Шевченкініану письменників, композитарів, літературознавців(72,79,80..), художників (163,175,199,224…), скульпторів(227) і т.д. Досліджено перші пам'ятники поставлені поету, зокрема в Криму (Беклемішев В., Севера І. та ін., 27,227.) Тут можна догледіти матеріали і про кримських Шевченкознавців, як давніх (Кесар Білиловський , Александров В.С., Хартахай Ф.,11, 263-264 і т.д.) так і сучасних ( П.М.Киричок, О.Ф.Нирко, О.Н. Януш)… Показано належним чином внесок (досить значний) кримсько-татарських письменників у вивчення шевченкової спадщини, переклад його творів (Абдураман Іса, Алім Амді, Алядін Шаміль, Аміт Осман, Муедін Р. та багато інших). Доречні матеріали про російських діячів культури: вчених, митців, письменників-перекладачів( зокрема братів В. та М. Курочкіних, (144); І.Бєлоусова, (30), тих хто приймав активну участь в подоланні цензурних і т.п. заборон. В наступних перевиданнях цього унікального довідника, а вони обов'язково будуть, слід доповнити окремими персоналіями: видатного художника П. Сластіона, матеріалами про історика і державного діяча Д.Дорошенка, письменника і перекладача В.Леонтовича, у яких є історико-літературні твори про Крим, а самі вони свого часу оберталися в епіцентрі столичного і регіонального Шевченкознавства.Слід окремо згадати вченого - страдника В.Отамановського(1895-1964). А матеріали про М.Ф.Чернявського, Н.Д.Полонську - Василенко та й ін. бажано дещо розширити, не порушуючи енциклопедичну довідкову цілісність праці . Можна доповнити довідник і матеріалами інших сучасних кримських дослідників (Кочерга С., Навроцький В., Попова Л., Ступак В. та ін.) Вирішуючи головне своє завдання: "Шевченкознавство в Криму", упорядники вийшли далеко за ці рамки як при доборі історичних та культурно -літературних сюжетів, творчої спадщини самого митця, так і великого доробку усих дослідників - шевченкознавців, що забезпечує цій праці подвійний інтерес і подальше творче життя! 4. Місцеві поети нашого краю готують до ювілею Кобзаря свою поетичну збірочку. Ось деякі наші поетичні спроби.
Мисик Василь(1907 - 1983рр.) Наш земляк, поет і перекладач з багатьох мов, починав в далеких 20-х, в тридцятих був репресований, воював, пройшов полон… відновив творчу діяльність в 50-х, лауреат премії М. Рильського.
Земля моя
Не бачив я на тебе схожих, Земля моя, добро моє! У пагорбах твоїх погожих Якась глибока ласка є... Все, що дарується людині, Даруєш ти, і тільки ти Нам дозволяєш, як зернині, Все перемогти!
СУЧАСНІСТЬ
Так, мабуть, і в часи Бояна Квітчалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби за обрій углибали, І дзвінко озивалися цимбали, І в пралісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність. Все - як тоді. А де ж вона сучастність? Вона в найголовнішому: в тобі.
Лідія Сотник, педагог, родом з Мисикової Новопавлівки.
ДО 200-РІЧЧЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
Мені тринадцятий минало, Коли віршів твоїх тепло, І чесність, відданість пізнала… В душі все ніби розцвіло.
Задумалась про Україну… За волю люду ти страждав. За нашу мову солов'їну Здоров'я в засланні лишав.
У віршах кожне слово щире. І як їх можна не любить? Ти ж мов ножем порізав жили Тих, хто хотів тебе убить.
Ще раз "Кобзар" перечитаю, З Тарасом мов поговорю. Сил і натхнення почерпаю Й для нього запалю зорю. 21.12.2013р. РІДНІЙ МОВІ УКРАЇНСЬКІЙ
Чи можна уявити ліс без співу? Джерельце, яке зовсім не дзюрчить. Так само людство не живе без мови, Людина і хвилини не мовчить.
Мов стрічка в'ється слово незрадливе, Як човник плине хвилями ріки, Так пісня народилась українська Й народ поніс її через роки.
Красуню мову важко з чимсь зрівняти, Їй і на подіумі рівних не знайти. Рядки Шевченка хочеться читати, Як, ніби, випить чистої води. 2009 рік.
Кривонос Леся, сільська поетеса, онука сестри нашого письменника Сави Божка.
До Дня народження Т.Г.Шевченка.
1. Хто ж такий тарас Шевченко? Маємо ми знати. І його прекрасне ім'я повинні пам'ятати! 2. Це бідняк, це кріпак, це проста людина, це поет, це сільська дитина, це дитина - сиротина. 3. При панщині він родився, рано сиротою залишився, а талант до написання в нього із сльозинки відродився. 4. Писав вірші і поеми про своє нелегке життя, бачив вільну Україну, бачив її майбуття. 5. Ой , гірка сирітська доля і гірка неволя: по засланнях , по Сибірах - це Трасова поетична доля. 6. Не щасливим народився, не жонатим залишився, а талант його прекрасний зі сльозинки відродився. 7. Пам'ятайте і читайте ви вірші Т.Г. Шевченка, всі ми діти України - Україна наша ненька. 21.02.2012р.
Давиденко Валентина, вихователь Новопавлівського дитсадка.
Шевченкова мова
Із літер і звуків, із складів і слів Складається мова, ми знаємо всі. Лепече дитина, зіп'явшись на ноги, Така незвичайна маляткова мова. Незвична для нас і незрозуміла. Та пройде час, і ми зумієм, Навчим дитину розмовлять, Писати літери, читать. З маленького слова народиться мова. Нам диктор з екрана говорить промову, І книжечку тато читає казкову, Матуся співа мені колискову, Люблю я вкраїнську шевченкову мову. 22-23.03. 2010 р.
Чорна Любов, Красноармійськ, поетеса.
Я на Тарасовій горі
Я на Тарасовій горі, Тут вишиванки, квіти, річка, Садки, село в далечині, І місто Канів невеличке. Я на Тарасовій горі, Де вільний вітер. Небо. Тиша. Стою, мовчанням говорю, І чую тихий шепіт вишень. Гудуть хрущі в височині. Внизу Дніпро в туман сповитий, Земля у літньому вбранні Така вродлива, соковита. Я на Тарасовій горі, Кобзар прийма нащадків зично, Радію,тішуся, горю І вірю, ця любов довічно. травень 2011р. ТО НЕ ВОНА Бабець Петро. Вільний переклад з польської вірш " Я. Ясковського"
То не вона - то хмарка легка і рум'яна У сутінках вечірніх тане! То не вона - то голуб у безмежнім небі До рідного гнізда летить здалека. То не вона - то лебідь гордий крильми грає Й назустріч милій стрімко поспішає! То не вона - то соловейко марить щастям І будить ніч своїм причастям! То не вона - то в радіснім чеканні Ґвалт пташенят - до матінки вітання! То не вона - то чарівні троянди Зітхають тихим росяним світанком! То не вона - чого ж так груди щось стискає Неначе хвиля берег розтинає! То не вона - а серце знов і знов тріпоче І захлинутися від щастя хоче! ...Бо то вона. 17.03. 1993 р.
5. Не все так гладенько і весело в нашій рідній незалежній державі.
"Термінові несимпатичні новості. Історія і Ми!". Про те, як у "Гришинському болоті" ставлять пам'ятник Великому Тарасу і як місцеві раки пересилували благородних лебедів та зубастих щук. (Болотяна невигадана історія).
Все починалося як на пристойній Болотяній Периферії, в товаристві законослухняних пересічних сожителів та сожительок: і лебеді, і щуки, і раки, і усілякі дрібні земноводні - жаби, жуки, стрекози, суцвітянські блохи - разом, усією громадою, надумали відзначити 200-літній ювілей , звісно не черепасі Тортилі, а самому великому Тарасу України. (Тортила теж поважна особа, що мешкає на сусідніх Торецьких болотах коло Каракового, проте про неї мова піде іншим разом.) Сьогодні ж випадок особливий! - А що?! І цей "малоросєйський" "ТАРАСЪ" звучить як наш болотяний "КАРАСЬ"! - І сам він роду нашого, синок "папи ГРИШІ"… - Вже є і його бульвар, і бібліо - печера, його ж таки імені! - Отож і вирішили у колишньому Гришино (нині Красноармійську, що на Донеччині) спорудити ще й пам'ятника…з муляки. {Сарматські та половецькі кургани по наших степах теж начинені і наліплені з річкового мулу, а всередині покладені ханські небіжчики (очевидно не так тоді смердять!)}. Кажуть, що клешоногі зразу ж таки на своєму першому збіговиську (2006р.) дружно взялися до роботи: прошелестіли державними юридичними паперами, клацнули своїми владними клешнями, задоволено поворушили довгими некозацькими вусами, змоченими у хмільному "Сарматському" і одностайно проголосували "За". (Так народився історичний документ - Решение Красноармейского городского совета от 22.02.2006 № 4/29-48 "О памятном знаке на месте строительства памятника Т. Г. Шевченко" , який прославив на весь болотяний Світ гришинських раків і донецьке пиво). Потім довго, аж до самої ночі, гришинські раки снували взад і вперед по куширях та жабуринню, вибираючи саме пристойнее місце для "памятного зака". Пам'ятаєте, як у тій казці про Козу - Дерезу: "А я РАК - НЕБОРАК, як укушу буде Знак!". …І раптом їхній Головний булькатий неборак - "Смотрящий" хижо настовбурчив вуса, знітився, "пішов в ОТКАЗ" і поповз, як буває у раків, назад. Можливо йому перед цим подзвонив якийсь нехороший Кальміуський всюдисущий вуж, з центрального Донецького болота? Газети тоді писали: "На возведение памятника Тарасу Шевченко у красноармейских властей есть решение, но нет денег", "в Красноармейске городские власти решили перенести из центрального парка памятный знак Тарасу Шевченко в другое место", "В Красноармейске не знают, куда деть памятник Шевченко!"… Так чи ні, але, щоб зам'яти цю дрібну неприємну прикрість і щоб те місце більше не пустувало даремно, було надумано спорудити Ейфелеву вежу, як у самому Парижі. Ні високу, ні малу, а саме таку, щоб ледь визирала з болтяного баговиння. (Тоді і хранцузи не дуже образяться). - Мовляв, треба ж чимось прославитись, і в такий спосіб піднятися до високих Євростандартів (саме гріло душу Євро-2012), та й раченят буде чим розважити! Проте була ще одна геніальна думка, захована глибоко в рачачих норах: "Під ту башту можна настягувати стільки зелених!" І з лебедів, і щук, і з жирних місцевих карасів. Вам видно таке і на думку не спало б! Саме …в 2008 году в городе-спутнике Красноармейска - Родинское (Красноармейского района Донецкой области) при получении взятки задержали мэра Дмитрия Козловского и его зама Петра Демченко… Не так сталося, як ( Небо-ракам) гадалося. Того мудрого далеко - смотрящого схрумали свої ж таки раки, з'їли під час звичайних болотяних розборок. У віднайдених Літописах, виявляється, було записано: "Добропольский городской районный суд приговорил экс-мэра Красноармейска к 8 годам лишения свободы за получение взятки.Также получили приговоры подельники экс-мэра". .Як потім виявилося, що він ніякий там не "Небо - РАК", і кров у нього помаранчева, а не червона чи регіонально-голуба, як усі думали спочатку. Виходить те, що на болоті, в Донбасі, одним усе безкарно робити можна, а іншим того ж - зась! (Як і скрізь). Історія не стоїть на місці. Одночасно було закладено і пам'ятний камінь, і освячене місце на площі...і зроблено макет з Мерцаловської голубої глини (позичили трохи на таке святее діло, хоч і дорогувато!)…І вже в березні 2013 року знову зібралися раки, лебеді і щуки біля того каменя з попівськими молебнами і кадилами, з національними прапорами і іншими болотяними символами. Щученята у вишиваних сорочках, шарававрах і вінках та смушевих шапках…читали вірші Тараса і не тільки його…, тріпотіли пірцями і захлиналися піснями: Ще не вмерла…, Ой так таки так…, Кохайтеся чорнобриві…, Танцювала риба з раком.. а потім дружно, усі разом, попливли до центральної бібліо-печери і там продовжували виспівувати і радіти такому диво-святу, як наче в березні 1917 року, коли скинули царя! Зробили відео-фільм, показували всім по місцевому телебаченню (на "Орбіті"), написали у всі болотні газети. Та ось ударив знову донбаський грім серед травневого недощового неба, як і два роки тому, пам'ятаєте, коли "[14 Декабря 2011г. | 14:33] В Красноармейске состоялось(провокаційне) заседание круглого стола."(де?, на якому місці?, куди перенести!) та як у лютому цього вже року, коли "местные коммунисты провели целый митинг против установки памятника Тарасу Шевченко*в центре города(19 февраля 2013)". (Лєніна …чи Москаленка вони зачіпать бояться). Я чув, що й Гришинські болотисті повії збираються найближчим часом теж вийти на свій мітинг-демарш з вимогою свого альтернативного пам'ятного -Знака: " ПАПЄ ГРИШЕ РАЗ…, РАЗ, РАЗ .. РАС ПУТІНУ . Знову сповзлися сердиті і потривожені клешоногі на свою "чорну, горсовєтську" раду. Керувала тепер збіговиськом така собі в. о. " РАК". Серед депутатів прибули солідні раки, що мали (деякі) аж 8-и класну освіту, правда "на двох із сестрою". ( Нікому невідомо як довго живуть Гришинські підземні раки!). Знову думали - гадали (в день перепоховання Тараса (видно й тут не обійшлося без горезвісного Кальміуського вужа)), переміряли і передивлялися усі болотні місця і нори… і прийшли до категоричного висновку, що п'ятиметровий пам'ятник буде заважати на шляху до місцевих пивбарів і закриватиме мальвничі болотні бігборди, на яких зазвичай красуються тільки " Сарматське… та гришинські червоні раки". (А як надумають виїздить отим бойовим Танком? Отоді зовсім гаплець, розтрощать і пам'ятний знак і сам пам'ятник!) Сполохались тоді благородні лебеді, замахали і залопотіли крилами; стали бити по воді і розганяти хвилі тривоги. - Біда нашій зеленій рясці! - Біда усим земноводним! - Біда культурі і освіті в нашому болоті, а заодно лебединим іграм і танцям! Дійшли ті хвилі до усіляких жаб'ячих суцвітян. Декілька пристаркуватих жабок спробували квакнути на захист свого благородного "побратима ТАРАСЯ", так їх ніхто і не почув, а якби й почули, то проігнорували б оте пенсійне квакання. А от ділові бізнесові щуки, так ті зразу скумекали і шаснули по очеретах і прибережних заростях…і там зачаїлися, наче й справді Задзизчала тільки одна малесенька водяна блошка. Смикнулася туди - сюди, поткнулася спочатку в "Донеччину", єдину україно-мовну…, потім на місцеве болотяне телебачення. Скрізь глухо. Ніби й не було ніколи тут тих пискучих комариків та кусючих журналістських блошок, всі враз виздихали і упокоїлись. Як у тій відомій байці Леоніда Глібова про Пам'ятник Тарасу на колесах! Взяли й перекотили куди треба! Раки знай вовтузять лебедів, висмикують у них пір'я на пера та поплавки, помірковані бізнесові щуки допіру зачаїлися, стиснувши свої гострозубі ситі пельки, маючи на думці:"хай мовляв тепер пошукають гроші на пам'ятник!", а вголос повчали нерозумних щученят як треба вичікувати слушний момеит… жертви і бариші. Тихими ж вечорами, за кавою, вони довго переповідали і пересмоктували останні болотні новини: - І нахер нам здався той неспокійний бунтуючий "ТАРАСЬ"! Чого доброго і у нас, в Красно-Лимнських плавнях організує нову революцію! Чи якесь там Кирило - Мифодіянське…з обмеженою відповідальністю. Сьогодні з обмеженою, а завтра? - Мудрі гришинські раки тисячу разів праві, знають, що роблять. - Нехай там у Києвах ставлять нові пам'ятники! Хоч і по два!(як у воду дивилися гришинські провидці - скупердяї! А в Києві он і не скупляться, два, так два! Скільки треба. То при Чорновецькому був…порядок по одному бюсту!) А тим часом наша невгамовна блошка розмірковувала зовсім інакше. Взяла собі та й полетіла за три моря (Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське…), аж в столицю, у Верховне Болото. Продзизчала де треба, кому треба і те що треба. Наштрополила товстовусих сомів-депутатів. Ті повилазили зі своїх прохолодних Кримських корчів, схованок - Кончезаспів, з глибоких Донецьких Красно - Лиманських! Дехто навіть приплив з-за морів - океанів, де нагулював своє риб'яче сало. Зібралися, заглянули у свої приписи і паханські закони, мовчки перезирнулися, поплямкали товстими губами, відчувши смак гришинських раків і відписали: -- 1."Гришинські рачки, які постійно блудять манівцями та Допрами і на цей раз не туди заблукали. Волелюбний ТАРАС ( вони називають його по-болотяному - ТАРАСЬ), нічого поганого ні червоним ракам, ні зажерливим бізнесовим щукам, ні тим більше полохливим інтелігентним лебедям не збирався робити! А якби й збирався, то всерівно б не встиг! Він чесно і сповна відмарширував 10 років у солдатах, трохи покаламутив у Петербургському болоті, щось там затівав із запізнілим сватанням та, кажуть не склалося… так і упокоївся раніше строку".(Правда потім довго-довго булькала і колотилася уся окраїнська Малорсєя)… - 2. "Отож, хлопці-красноармєйці блудіть - не - блудіть, а пам'ятника українському - національному… треба поставити, і не на звалищі під Удачною, як ви це збираєтесь зробити!". Ну нехай вже, можна і без рушниці, бо несучасно, але обов'язково в солдатських чоботях! І з-за халявною книжечкою! Сьогодні "Гришинські ракоподібні" б'ють хвостами і розмахують самоврядними клешнями, просторікуючи, що київсько - "Донецькі" соми їм не указ! "Де ми візьмемо ту за-Халявну без Небо-рака?..." На останніх рачачих зборах (здається 10.07. 2013р.) до їхньої зали залетіла збуджена болотна блошка зі своїми нечисленними комариками - однодумцями. Раків теж на той час було небагато. Окрилена столичними сомами вона зігнала з насидженого Мерського місця в. о. "РАК ", сама зайняла його і розпустила Гришинський балаган. ( В газетах навіть великими літерами було набрано: " В місті Г. пані Г(авриленко?) скинула в. о. "РАК" Г(аврилкіну?)". Отак історія народжує справжніх народних Героїв! Таких як пан Лужков, Олєксандр Лукашенко, Юрій Луценко, баба Параска… Наша ж "Жана Д'арк" заявила привселюдно, "що всі Ми : і соми, і раки та лебеді, щуки і усілякі дрібні суцвітянські блохи блукаємо і "какаємо" під одним Тарасовим сонцем, випорожнюємось і смітимо на споконвічно-козацьку прохолодну траву-мураву зі своїми чадами, безнадійно плачемо над сучасними долями Тарасових Катерин, блудимо як ті сліпі Селідівські кобзарі щось співаємо та повчаємо, але й досі не маємо ні правди, ні бога в серці!" А пора б уже мати! Повідомив і записав Комар Заболотянський з сусіднього ставка. (Після 17.07.2013.) PS: Правдивість цієї невигаданої історії повністю підтверджує сайт "теле + Орбіта = новості!" До відома усих болотних суцвітян, Щук, Лебедів і небо-Раків - в сусідньому з красноармійським болотом м. Селідово, коло козацьких пам'ятників, місцеві кобзарі вже зібрались на раду (отож начувайтеся!):
"…Край болота кобзарі співають Тарасу, Посідали, поснідали й запили квасом: - Степ не той, не ті болота, ну що тут удієш… - Скрізь панує вже Голота! Та щось не радієш Рідний батьку?! Рідна хата, щось не до вподоби?! - Якби можна то напевно взяв би в руки ноги! - Та й на плечі.., та й подалі Всим людям за очі! - Україно, наша Ненько, боронь Тебе Боже! - Взяв би в руки свої ноги і вже б не вертався… - І до чого закликав Ти, мабуть відцурався! - Взяв у руки…і подалі, аж у ту Канаду. - Ото там би українці були Тобі раді!.... ….Тарас гмикнув в свої вуса, глянув із під лоба І відповів товариству - Отака хвороба?! - От спасибі, любі діти, що згадали Тата! - А у неньки України й дома вас багато. - Знову будем щось робити, з хамом воювати - І, як треба, то й до ката будем посилати! - Ті образи не для мене, пішли вони в ср…у, - Ми й раніше таке чули й зразу хай патяка… - Не про те, зізнаюсь, мріяв побачить в майбутнім! - Кравчук, Кучма…Янукович - заброди приблудні! - Тож, напевне мої любі, і ви винуваті. - Чом у вас жирують гниди, а ви тому й раді?! - Винні свино - бізнесмени? Ви ж їх наплодили! - Чи паршиві депутати, нікчеми "всесильні"? - "Колективно" розкрадали, підступно дурили - Один одного й насправді усі прогоріли! - Що у місті, що у селах без бога і неба, - Правда гріє тому душу, кому вона треба! - Отож хлопці і дівчата ідем усі в баню, - Бо Давно вже щось не мився й не парився з вами. - А в ставках вода нечиста вже з якого часу, - Отож гниди й завелися, й бруду в вас багато! - Вичісуйте, вимивайте і стригтись ходіте, - Ну а потім я вам скажу що будем робити!"...
УНІКАЛЬНИЙ ГРИШИНСЬКИЙ РАК - "НЕБО-РАК" на прогулянці в м. Донецьку Пам'ятник у м.Селідово(Донеччина) "з Тарасиком" Надіслав Бабець Петро, Післяслово до сатиричних "раків" Сробував прилаштувати свою статтю-сатиру в столиці, у солідному українському часописі "Дніпро", на місці годі про це і думати, потім подався зі статтею до Криму, там теж не вигоріло. Отож ось мої шевченкові походеньки - університети, аж до Хабаровська. "Головному "Дніпровському" пану редактору-Бобру від дрібного Заболотянського Комаря". Привіт усім Дніпровим Ракам, столичним щукам і вишуканим редакційним красноперкам! У нас, у кожному болоті, є кусючі і писючі…та тільки місцеві раки добре контролюють усі редакторські очерети та навіть мілководдя, не проб'єшся і не випурхнеш на волю козацьку, а, навпаки, козакують журналюги-хористи, що навчилися співати місцевим божкам-ідолам. (Отож і доспівалися і домайданилися в нашій столиці, матері городів руських, в безславному "застя…..і заср…Києві. Збережи і Помилуй!) Колись в наших краях мешкав такий собі Савка Божко, боялися його усілякі божки-ідоли, поки вони не порішили його голодною смертю в 1947 році. А як писав, а як співав - не гірше свого побратима Остапа Вишні! "Ой власть, ой ти власть…звідкіля ти взялась?! З очерету, із болота повилазила Голота! (1930р.)" Минулися ті славні часи, а зараз ніде християнського доброго слова і не почуєш! Правда я давно не заглядав у ваші "Дніпрові" плавні, здається відтоді ще, як ви друкували небіжчика М.Кутинського. Ото був славний чоловік. Скільки поназбирував, навикопував усіляких скривджених, забутих покійників! Зразу видно, що таких: ні збирача, ні покійників вже нема! Давно не заглядав, бо нікуди і заглядать, з бібліотек усе повикидали, те що й було. А на пенсію, хоч і мінімальну, хіба навиписуєшся. Та й жалько тратитись, бо збираємо тепер на ноутбуки та Інтернети! Отож і жують люди, що їм задарма накидають у поштові скриньки-ясла усілякі Региони та Вітренькі! - Дай бог їм совісти і благо-пристойності! А ось недавно зазирнув в Інтернет, бачу і у вас плаває усіляка писуча рибка, вариться в казанку смачна юшка, і з дрібної, і крупнішої,… бач он і сомик А.Паламаренко у №12 за позаминулий 2011рік! А скільки їх було і П. Глазовий, і ? Маківчук, і А. Сова…і все то наші, українські, не те що (95-й задрипаний "шкварчальник"). Зостався один тільки Степан Руданський…і той далеко, в Ялті. А як доберуться до Полікурівського кладовища, де він спочиває?! та загребуть…Отоді що робитимемо? Рятуйте! Рятуйте і нас з Тарасом Гришинським і усіма пискучими "Суцвітянськими блошками"! А якщо вам наше гришинське болото не підходить(ще не вивітрилось і смердить політикою), я не ображусь, полечу собі далі шукать "приключеній на одне місце", шукать справжні осині гнізда, хоч і у Крим, в якусь там "Світлицю", може яка дика бджілка прийме, нехай і російськомовна, задзижчить і порятує! А вам усього не болотяного, гумору…і молоденьких смажених карасиків. Моя біографічна довідка: Народився в Петриківці, що заснував теж Петро, тільки Калнишевський - Соловецький, довго-терплячий. Бовтався (себто я, Петро Максимович, а не Петро Михайлович) п'ять років у Дніпрі… Кодацькому, на історико-філологічному, слава богу, що все кінчається благополучно. Правда зараз і не певен, що благополучно. Бо хоч і пенсіонер, а он "вигонять з роботи, позбавлять тринадцятої, або найменше - догану вліплять із занесенням…чи по партійній лінії, на загальні збори, в райком, на бюро…а рідним які неприємності!" (досі жахаєшся вночі). Ох і натерпілися Ми…і Сава Божко з Крутоярівки і Василь Мисик з с. Новопавлівки і Віктор Іванисенко(то теж наш), і - і…Тарас Григорович! Та все рівно чомусь хочеться і колеться продовжити стару добру традицію, пореготати з тих дуркуватих сусідських раків, порадіти: он у сусіда хата горить! Покепкувати з тих благородних Красноармійських лебедів які пишуть Оди Гришиним Карасям і не запитають, а чи воно потрібне людям? І де ті люди!? А великий Тарас буде і тоді, як нас з вами не стане! Сподіваюся дорогі читачі, коли дійдуть до вас оці мої писання ми всі дружно відзначатимемо наше загально-ураїнське свято: 200-ліття Тараса Григоровича Шевченка.
|
№ 33 >