ВИВЧЕННЯ ПОЕЗІЙ ВАСИЛЯ СТУСА НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

 

Поетична спадщина видатного українського поета Василя Стуса  увійшла до шкільного вивчання зовсім недавно, у 90-х роках. До  усіх трьох програм, пропонованих нині для вчителів, включено твори високої громадянської позиції митця, безмежної любові до України, відстоювання національної ідеї та осуду тоталітарної системи. Українська школа одержала "новаторську за своєю суттю поезію В.Стуса , позначену своєрідним сплавом інтелектуалізму з ліризмом, медитативністю, оригінальним філософським осмисленням буття, нелегку для розуміння, тим паче, що поет часто відходить від усталених канонів образотворення, сміливо формує слова й поняття так, що звична логіка сприйняття художнього твору  часом заважає осягнути складність його образів, здебільшого метафоричних" 1

Минуле десятиріччя подарувало читачам і дослідникам найповніше видання творів В.Стуса у чотирьох томах, шести книгах. Літературознавство і методика літератури збагатилися  розвідками про життєвий і творчий шлях письменника, ефективними засобами і прийомами вивчення його творчості у школі"2.

 

Вірші, що уведені до шкільного курсу літератури, не можуть, звичайно,  вичерпно представити художній  світ В.Стуса, залишаючи цим самим можливості вчителям  розширювати діапазон знайомства учнів з письменником різними засобами  шкільної літературної освіти.

Так, зокрема, для вчителів Донеччини стає предметом особливої уваги донецький період життєвого шляху поета-земляка, мотиви, картини  та образи рідного краю, що зустрічаються у віршах лірика. І це є закономірним, оскільки дитинство і юність майбутнього письменника прямо й опосередковано впливали на формування його світогляду, а тому і на його мистецькі уподобання. Крім того, образи і картини Донеччини у творах В.Стуса, такі ж близькі учнівській молоді, як і поету-земляку. Цей останній факт за відповідних навчальних умов  може мати додатковий потужний вплив на учнівські рефлексії та бути доповнюючим стимулом в опануванні його ускладненого філософською напругою слова. Розглядаючи твори В.Стуса у цьому життєво близькому школярам аспекті, вчителі мають звернутись до паралелей між творами відомих українських поетів, які писали про Донеччину (М.Чернявський, С.Черкасенко, В.Сосюра та ін.), і віршами В.Стуса та з ясувати з учнями відмінність його нетрадиційного слова, стиль його мислення.

Ці завдання  можуть реалізуватись  на уроках літератури  рідного краю, а також на уроках, підпорядкованих програмним вимогам. В основному вчителі зосереджуються на філологічному коментарі до творів поета, розкриваючи змістово-естетичні особливості поетичного слова, та перед методикою літератури постає проблема організації навчального процесу, опертого на сучасні освітні теорії , на  врахування пізнавальних рефлексій учнів у процесі їхнього осягнення  художнього слова.

Тільки методично обґрунтоване поєднання вдумливого філологічного аналізу творів В.Стуса з цілями і засобами навчально-виховного процесу, власне з сучасною технологією навчання, можуть дати ефективний результат у навчанні і вихованні школярів.

Очевидно, що вчителеві, який прагне заглибити  юнь у поетичне слово В. Стуса, необхідно на уроках літератури рідного краю і позакласного читання почати із життєвого шляху письменника, щільно пов язаного з рідним краєм-Донбасом, розглянути поетичні твори, наповнені образами і картинами  донецької землі.

важкого голодного дитинства, усвідомлення у студентські На перших заняттях, присвячених творчості письменника-земляка, вчителі з ясують джерела формування поетового світовідчуття, враження від років роки гнітючого стану рідного народу в умовах тоталітарної системи тощо.

Отже, предметом поглибленої на уроках літератури уваги стануть роки дитинства та студентської юності, пора змужніння та початки літературної творчості поета-земляка  . Як відомо , Василь Стус народився на Різдво Христове 6.1.1938 р. в селі Рахнівка на Вінничині, але невдовзі батьки переїздять з дітьми на Донбас, в Сталіно (тепер Донецьк). На шостому році життя Василя віддали до школи. Протягом 1954-1959 років навчався в Донецькому педагогічному інституті на філологічному факультеті, після закінчення якого, відпрацювавши два місяці вчителем на Кіровоградщині, служив в армії (1959-1961). Після служби спробував вчительського хліба в школах Горлівки (1961-1963), працював літредактором у газеті "Социалистический Донбасс".

В 1963-1965 роках навчався в аспірантурі Інституту літератури в Києві, але був увільнений за участь  у несанкціонованих літературних вечорах та за виступи на захист заарештованих у 1965 році "шістдесятників", зокрема земляка Івана Світличного. Після звільнення доводилось Василю працювати не за фахом: кочегаром, на метробуді, навіть інженером.

Щодо початків літературної творчості, то слід пам'ятати: вперше твори В.Стуса було надруковано у грудні 1959 року в "Літературній Україні" з передмовою до них видатного українського поета Андрія Малишка.

Сьогодні вже накопичено значний історико-літературний матеріал про дитинство і юність поета-земляка у вигляді спогадів  друзів та однокурсників, близьких до поета людей. Головне ж, звичайно, для дослідників його дитинства і юності -це  твори письменника і листи до рідних і друзів та знайомих, вміщені у зібранні його творів у чотирьох томах, шести книгах.

 

Важливими у накресленій справі дослідження життєвого шляху  можуть стати спогади спогади А.Лазоренка, колишнього завідуючого відділу журналу "Донбас", про діалектологічну практику студентів педінституту, серед яких був і він, А.Лазоренко, і В.Стус. Практика відбувалася  у селах біля славетної Савур-Могили, свідка подій давноминулих епох, оспіваної в українському народному епосі та натхненниці поетичних сюжетів не одного донецького письменника.

А.Лазоренко згадував про те далеке студентське літо : "Принагідно хочу засвідчити, що в естетичному розвитку майбутнього поета українська народна пісня зіграла виключно плідну роль. Знаменною в цьому плані була діалектологічна експедиція до Савур-Могили, яка відбулася влітку 1957 року. Обрали ми саме цей район тому, що з українських дум лише єдина безпосередньо пов язана з донецьким краєм-"Дума про втечу трьох братів з Азова з турецької неволі". Наш викладач Ф.І.Горчевич поставив перед нами завдання: визначити, звідки пішла назва могили, які перекази про неї збереглися, місце Савур-Могили в козацькій історії, записати пісні, легенди чи перекази про заснування Савурівки…

Ой то не тумани вставали,-

Як із земля турецької,

Із віри бусурменської,

З города Азова, з тяжкої неволі

 три брати втікали.

…Поверталися ми з тої експедиції переповнені незабутніми враженнями: від почуття виконаного обов язку, -записано чимало унікальних текстів і варіантів уже широко відомих пісень, переказів і легенд,-від зустрічей з прекрасними роботящими і співучими людьми…"3

 

*Про окремі деталі цієї діалектологічної практики є ряд свідчень у спогадах  теж однокурсника, сьогодні відомого українського прозаїка Володимира Міщенка. Цікавим тут може бути, наприклад, враження від донецького степу, який зустрів студентів, міських жителів, всією своєю реальністю, своєрідною красою: "Звернувши з траси, попрямували до могили, що вивищувалась над степом. Подолали кілометрів зо два. Спека посилювалася. Пахло чебрецем і полином, довкола буяли трави, стояла глибока тиша, яку порушував лише віддалений шум автобусів та машин. Ми звернули увагу на те, що йдемо-йдемо, а могила не наближається-все бовваніє десь у степовому мареві…Тільки надвечір дісталися вершини. зупинилися, озираючись довкола,-перед нами лежали неозорі донецькі степи, а посеред них-оази дерев, села, хутори, далека курява польових доріг…"4

Чи не з цієї Василевої подорожі виростає у майбутніх його творах незабутній образ донецького степу, який у північній трагічній віддаленості поета стає образом-символом не тільки рідного краю, але й усієї України?

Доповнять факти життя поета свідчення книжка спогадів, упорядкованої однокурсником поета по Донецькому педагогічному інститутe, відомим поетом, - Олегом Орачем "Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус поет і людина. Спогади, статті, листи, поезії"(К., 1993). Донецький період життя В.Стуса тут представлено у спогадах сестри поета Марії Стус , однокурсників поета В.Захарченка, А.Лазоренка, Олега Орача, члена донецького обласного поетичного об єднання 60-х років Й.Курлата та ін.

Цікаві роздуми про Донбас-як землю, що породила у минулому столітті незламних і всесвітньо відомих борців за права людини, за рідне слово-подаються у  брошурі сина поета  Дмитра "Життя і творчість Василя Стуса" (К., 1992). Молодий літературознавець розмірковує над суспільними причинами, що дали Україні славетну чергу видатних борців за її волю і незалежність і створили умови для розвитку таланту Василя Стуса. Дивним тут видається те, що у другій половині ХХ ст. звитяжців боротьби за права рідного народу дав Україні вщент зрусифікований Донбас. Дмитро Стус пише: "Десь непоміченим і невідзначеним досі полишається той факт, що Донбас, котрий україномовний загал і сьогодні вважає теренами з вихолощеним українським духом, виявив сей дух постатями і Івана Світличного, і Івана Дзюби, і Олекси Тихого, і Василя Голобородька, і Василя Захарченка, і, врешті, Василя Стуса. Хай не всім стачило вміння тримати удар, але без вродженої аристократичності зумів вистояти у боротьбі зі всіма силами зла одразу."5

 

Після ознайомлення з цими словами , варто замислитись  школярам і вчителю про причини народження саме на спролетаризованій і зрусифікованій землі  названих у брошурі Д.Стуса видатних українців: як це могло трапитись, які можливі причини цього явища, так народжувався в народі внутрішній протест?

У процесі підготовки вчителя до роботи  з наведеним уривком з публікації Д.Стуса необхідно зібрати дані про життєвий і творчий шлях наших відомих земляків Івана Дзюбу, Івана Світличного, Олексу Тихого, Володимира Біляїва, Василя Захарченка та Василя Голобородька. Своїм життєвим стоїцизмом і правдивим словом вони наближали незалежність і свободу України, збагачували і збагачують літературний процес в Україні. Для поглиблення уявлень школярів про життєвий шлях письменника було б бажаним зібрати матеріали про достатньо відомих сьогодні друзів та товаришів поета ,зокрема про В. Міщенка, А.Лазоренка, В.Дідківського та багатьох інших.

Цікавою пізнавальною сторінкою для донеччан (та й для усіх дослідників) може стати подорож до картин монументальної мозаїки, виконаної бригадою київських митців на чолі з відомим художником Григорієм Синицею у місті Донецьку у 1966 році6

 

До бригади входили друзі Василя Стуса Віктор Зарицький і Алла Горська. Вони виконали в мозаїці оформлення середніх шкіл №5 ("Прометей" та ін.) та №47 ("Спортивні дитячі ігри"), а також живописне панно у ювелірній крамниці  ("Жар-птиця") у центрі Донецька(тепер магазин "Макдональдс"). Під час виконання цих робіт ,за свідченнями А.Лазоренка, на мистецькі виробничі майданчики приходив до своїх друзів Василь Стус, спілкувався з ними. Ці мозаїчні картини, за винятком школи № 47, залишаються неушкодженими і придатними для спостереження і сьогодні.

Слід зауважити , що перше знайомство з поетом-земляком  учнів відбулося у 8 класі, де на уроці літератури вони, згідно з програмою з літератури (за програмою Н.Й.Волошиної), прочитали вірші "Сто років як сконала Січ", "Весь обшир мій-чотири на чотири", "Як добре те, що смерті не боюся…", "На колимськім морозі калина…", "Терпи, терпи-терпець тебе шліфує". Учні дізнались про безкомпромісність життєвої позиції поета, віру поета у незнищенність нації, в те, що здійсняться пророцтва великого Тараса; учні  відкрили для себе образ матері поета, яку він згадує у вірші "Весь обшир мій-чотири на чотири". Згідно з програмою були з ясовані особливості поетичного слова митця-його виражальні засоби, письменницька словотворчість, роль антонімів, повторів, наказової форми дієслів тощо.

Зрозуміло, що у наступних класах вчителі поглиблять уявлення школярів про поетичний  світ поета-земляка, звернуть увагу на стильову спорідненість творів В.Стуса  з вершинними досягненнями світової літератури і не тільки поезії, але й прози, про що він пише у передмові до своєї збірки "Зимові дерева", виданої закордоном у 1970 році. Своїми натхненниками поет називає поетів Гете, Свідзинського, Рільке, Унгаретті, Квазімодо, і прозаїків-Толстого, Стефаника, Хемінгуея, Пруста, Камю, Фолкнера, Маркеса та ін. Разом з тим поет свідомо розумів, що у поезії необхідно "добре бутися завжди самим собою"7 Його стиль мислення і фарби поетичного слова були притаманними тільки йому одному.

Так, зокрема,  картини та образи рідного краю-Донбасу у віршах В.Стуса позначені тільки йому притаманними  якостями поетичних відчуттів і художніх узагальнень. Поетові чужа сентиментальність і розслабленість. Письменник втілював у традиційній в цілому формі одвічну  проблему взаємин поета з дійсністю, поета і читача. Віршам Василя Стуса близька філософія екзистенціалізму, а передусім ідея "трагічного стоїцизму" , яку розробляли в українській літературі видатні попередники поета - Леся Українка, Олег Ольжич, Олена Теліга. Ось характерні для Стуса роздуми про власну трагічну, але не відворотну долю:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті  недовідомих верст,

         що жив, любив і не набрався скверни,

 ненависті, прокльону, каяття.

   Народе мій, до тебе я ще верну,

   як в смерті обернуся до життя

           своїм стражденним і незлим обличчям.

   Як син, тобі доземно уклонюсь

 і чесно гляну в чесні твої вічі

      і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

("Як добре те, що смерті не боюсь я...")

У багатьох віршах В.Стуса можна помітити образи і картини рідної йому Донеччини. Ця близька поету з раннього дитинства дійсність також сприймається "стражденним і незлим обличчям": ми тут не побачимо традиційно відзначуваної попередниками поета степової краси краю, величі промислового та житлового будівництва і взагалі будь-якої замилуваності. Образи степу, терикони та копри шахт , інші донбасівські реалії -лише своєрідний неприкрашений фон осмислюваної ним трагічної підрадянської дійсності, вираження його самобутньої художньої естетики. Навіть вулиця дитинства, оспівувана традиційно багатьма поетами з відчуттям втрачених милих років, у Стуса виглядає сумно й підкреслено буденно, без жодного натяку на замилуваність:

 Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,

           вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза,

збігаючи донизу, там, де балку

перетинає залізничний насип,

мені наснилась вуличка моя...

( "Вся в жужелиці, поросі, вугіллі...")

 

Слід також мати на увазі, що у дотюремний період життя поета, тональність його  віршів носила дещо інший, оптимістичніший характер.

У віршах поета донецької тематики скупо відтворюються образи неприбраного зимового колгоспного поля, шахтного терикону, одвічного донецького степу тощо. В окремих віршах поет звертається до образу матері. Отже найбільш виразні образи рідного донецького краю вчителі можуть знайти у таких віршах Василя Стуса , як."Бідне серце!","У Мар янці стоять кукурудзи", "Спокій ", "З дитячих спогадів", "Вертання", "Вдасться чи ні…", "Я блукав містом своєї юності ", "Додому!", "Цей спалах туги над імлою літ ", "Там зелена суріпа цвіла …", "Заплющу очі-темінь навмання", "Той сірий запорошений полин  ", "У чебрецевий степ…", "Вся в жужелиці , поросі, вугіллі…" та ін.

 Поглиблене вивчення початків життєвого і творчого шляху видатного поета дасть потужний стимул не тільки для формування світоглядних переконань і літературних знань школярів, але й збагачуватиме  стусознавство як галузь літературознавчої науку.

Поетична спадщина Василя Стуса і його трагічний життєвий шлях доповнюють і пояснюють одне одного, малюючи для прийдешніх поколінь образ мученика й протестанта, оригінального і глибокого лірика нашої збуреної епохи.

Назви творів, в яких поет відтворює реалії донецького краю, основні образи його віршів: терикони, пам'ятні місця міста свого дитинства і юності Донецька. Та все це не  є прямим об єктом зображення автора, а стає активним фоном вираження його думок і переживань, забарвлених екзистенційним сприйняттям дійсності, глибинний зміст якої відкрився поету ще з ранніх років його юності.

Слід мати на увазі, що особливістю віршів Стуса "на донецьку тематику" є те, що в них немає широко відображених картин чи образів краю, як це характерно для віршів М.Чернявського, В.Сосюри, В.Соколова та ін. Переважно -це скупо, у манері Стуса, відображені характерні для Донбасу краєвиди.

Щодо поетичних образів рідної земля у його поезіях: образи степу тощо у віршах, написаних вдома, на Донеччині, відрізняються від образів у віршах, написаних поза Донеччиною: степ-це символічний образне не тільки Донеччини, але й усієї України, що традиційно відображалося у багатьох попередників поета.